ЕКСКЛЮЗИВ Місце пам’яті, а не застілля: правила поведінки на кладовищі від священиків Дніпра

Через тиждень після Великодня наступає Радониця, молитовне поминання померлих. В народі цей день ще називають проводами. Десятки тисяч дніпрян вирушають на цвинтарі, аби пом’янути рідних. В який день це робити і яких правил відвідування кладовищ треба дотримуватися у Радоницю, розповість “Наше місто”.

День пам’яті

Радониця (Проводи) – день загальноцерковного поминання покійних. За правилами, поминати померлих потрібно у вівторок, на дев’ятий день після Воскресіння – це традиція «дев’ятого дня». А ходити на могили родичів у неділю, тобто, у свій вихідний, пояснюють священики, люди почали у радянські часи. Церква цього не забороняє, хоча й вважається, що неділя – не найкращий день для відвідування кладовищ, оскільки в цей час відбуваються літургії.

Місце пам’яті, а не застілля

Священники говорять: цвинтар — це місце пам’яті. Необов’язково приносити багато їжі. Важливіше – прийти з добром у серці, спокійно постояти, помолитися, згадати людину, принести живі квіти, запалити свічку. Без суєти й шуму.

«Горілка, шашлики, музика… Це вже не поминання, а гулянка. А ми йдемо згадати тих, кого любимо й кого більше немає поруч», — каже отець Ярослав Малерик, капелан і настоятель Свято-Духівського храму ПЦУ в Дніпрі. 

Він зауважив, що з роками ця проблема, на жаль, не зменшується: «Я кілька років поспіль приходив на кладовище на Краснопіллі, служив панахиди, ходив по могилах. Але коли бачиш, як там розпалюють вугілля, наливають горілку в стаканчики, гучно матюкаються — розумієш, що це вже не про шану».

Окремо він звертається до батьків: «Не треба лякати дітей кладовищем. Навпаки — навчайте ставитися до цього місця з повагою. Прийдіть разом, покажіть, як запалити лампадку, як поводитись. Бо інакше виросте покоління, яке не шанує пам’ять».

Непотрібні й штучні квіти — вони шкодять довкіллю.

«Штучні вінки й квіти не мають жодного духовного сенсу. А от шкоди завдають чимало — бо з часом їх спалюють, а при цьому вивільняються токсини. Краще посадити живі рослини або принести букет», — радить отець Михайло Неїжмак, референт Екобюро УГКЦ.

Священники пояснюють: якщо не можете відвідати кладовище — згадайте людину вдома, скажіть її ім’я, поставте лампадку. 

«У Бога всі живі. Ми не молимося за тіло, ми згадуємо душу. І це можна зробити будь-де», — пояснює отець Ярослав.

До речі, священники не заперечують проти пісень на цвинтарі — якщо це спокійна й щира пісня, яка мала значення для покійного. 

«Хлопці, коли хоронять військового, теж сядуть, якісь патріотичні пісні співають. Не забороняється», — каже отець Ярослав. Але додає: важливо залишатися в межах гідності. Танці, крики, гучні тости — недоречні на могилах.

«Пом’янути — це не про кількість їжі чи квітів. Це про пам’ять. Про те, щоб не забути», — підсумовує отець Ярослав.

У дні, коли ми згадуємо тих, кого вже немає поруч, важливо пам’ятати: головне — не зовнішні атрибути, а внутрішній зміст. Радониця — це час тиші, молитви й любові, а не застілля. Виявити шану можна скромним візитом, щирою молитвою чи добрим словом. Кожен із нас відповідальний за те, якою буде культура пам’яті в нашому місті. Тож нехай на дніпровських кладовищах панує повага, а не розваги — і пам’ять про рідних залишиться чистою, світлою й гідною.