ЕКСКЛЮЗИВ Трагічне кохання і неймовірні скарби: які таємниці приховує будинок Непокойчицького у Дніпрі

На розі вулиць Шевченка та Гоголя у Дніпрі стоїть будинок, повз який багато хто проходить, навіть не підозрюючи, що за його стінами колись вирували великі пристрасті. Особняк із ажурними балконами та барельєфами — не тільки архітектурна прикраса міста. Це колишній дім гірничого інженера Євгена Непокойчицького — людини, чиє життя ознаменувалося особистою трагедією, великим коханням та еміграцією. Історію будинку та родини зібрали й зберегли у Музеї історії Дніпра. Під час однієї з тематичних екскурсій, присвячених історіям кохання видатних діячів міста, старша наукова співробітниця Катерина Попович оживила минуле для сучасників, пише “Наше місто”.

Інженер із характером і майбутнє з бетону

Євген Непокойчицький був відомим гірничим інженером, який працював керуючим шахтами у Кривому Розі на підприємстві поміщика-дворянина Колачевського. На початок ХХ століття життєвий шлях привів його до Катеринослава-Дніпра. 

У 1910-ті роки на перехресті тодішніх центральних вулиць він збудував  особняк. Будівля в стилі модерн одразу привертала увагу перехожих: фасад прикрашали 15 скульптурних барельєфів, що зображували шахтарів, металургів і сцени гірничої праці.

Скляна стеля над центральною залою дозволяла збиратися разом навіть в похмуру погоду: саме тут в зимові свята родина приймала гостей. Світло, яке падало через скло, і сніг, що осідав згори, створювали казкову атмосферу. 

Легендарні гвинтові сходи прикрашали декоративні вазони. В цих вазонах, за чутками, були приховані скарби пана Непокойчицького. На подвір’ї особняка простягався великий квітковий сад. Милуватися краєвидами можна було з бетонного еркер-балкона – ще однієї “родзинки” неймовірної будівлі. 

До речі, це один із небагатьох житлових будинків, де індустріальна тематика з’явилася ще до радянської доби.

Міцні стіни новобудови приховували любовну драму. Почалося все з дружби Непокойчицького зі своїм колегою-тезкою — інженером Євгеном Левицьким. Євген Павлович часто гостював у друга, проводив час з ним і його родиною. У Левицького була красуня-дружина Констанція Антонівна і дві доньки.

Згодом між Непокойчицьким і Констанцією зав’язалися почуття. Трикутник закінчився трагедією: Левицький не витримав зради і вкоротив собі віку. Після цього Євген Палович узяв на себе відповідальність за родину друга. Разом із Констанцією та її дітьми переїхав у Катеринослав, де родина почала життя “з нуля”. Саме у славнозвісному особняку у них народилося ще двоє спільних дітей.

Цей дім став початком нового життя, і хоча любов зародилася в трагедії, подальше життя родини Євгена й Констанції було сповнене взаємної поваги, тепла і спокою. Вони зберегли шлюб та любов до останнього подиху.

Еміграція, втрати і єдина зустріч крізь десятиліття

У 1917 році, Катеринослав охопила революційна буря. Євген Палович із дружиною та двома старшими дітьми перебував на відпочинку в Криму. До міста вони більше не повернулися — емігрували до Болгарії.

Просте їхня старша дочка Ольга залишилася — не змогла покинути чоловіка, який саме тоді повернувся з фронту. Відтоді родина була розірвана десятиліттями.

У Дніпрі Ольга жила на вулиці Полтавській (нині — Олеся Гончара). Ольга Євгенівна та її родина пережили Голодомор, тяжкі 30-ті роки. З Болгарії надсилалися гроші, але, як можна зрозуміти з переписок, до них нічого не доходило. 

І лише в 1960-х сестрам єдиний раз вдалося побачитися. До Ольги у заміжжі Блохіної приїздила її молодша сестра Тамара. Цю історію зберегла й переповіла онука Ольги — завдяки їй ми сьогодні знаємо деталі родинної драми та сили зв’язку, що не зникає з роками.

Особняк же було реквізовано радянською владою. Його перетворили на комунальні квартири. Вся внутрішня система була перепланована і мало що збереглося від архітектурного задуму. Місцеві мешканці подейкували, що під сходами відбувалися розстріли “ворогів революції”. Однак жодних офіційних підтверджень цьому немає.

Родинну історію розповіла краєзнавиці Олені Присягіній Наталія Георгіївна — онука Ольги, прийомної доньки Непокойчицького. Саме завдяки їй ми сьогодні знаємо про силу родинного зв’язку, який не зникає навіть через десятиліття розлуки.

Екскурсія відбулася в межах проєкту «Мандруй Дніпром. Офіційні міські туристичні маршрути» — серії прогулянок, що повертають місту його обличчя через історії людей, будівель і родин.

Повний перелік маршрутів можна переглянути на сайті: midnipro.museum/mandruj-dniprom

Читайте також: Креативні та невгамовні: як дніпровські вчителі пробуджують у школярів жагу до знань 

Фото Володимира Федоріщева