ЕКСКЛЮЗИВ Випробування мирним життям: де ветерани війни реалізують себе у Дніпрі 

На війні з агресором борються тисячі дніпрян. Після важких поранень багато наших земляків і землячок повертаються додому. Після тривалого лікування та реабілітації ветерани російсько-української війни повертаються до мирного життя. Про непрості долі героїв розповість «Наше місто». 

Після важкого поранення кулеметник Володимир Котенко отримав чорний пояс із карате

Володимир Миколайович родом із Миколаєва – міста корабелів. Більшу частину життя прожив там. Сім років провів в Італії. І не тільки. Але на велику війну пішов воювати з Дніпра.

– Життя в мене було кочівницьке, – розповідає ветеран війни. – Тому з навчанням у виші не склалося. Тільки школу закінчив. Але, думаю, що ще є час здобути вищу освіту. Про модну професію не мрію. Краще що-небудь, пов’язане з психологією і спортом. Спорт – це взагалі моє!

Володимир багато років займався карате. Причому прийшов він у цей жорсткий вид спорту, коли успішно займався бальними танцями.

– Рух – це життя, – вважає Володимир Миколайович. – Проста, але незаперечна істина. Років до 13 займався бальними танцями і дуже соромився. Пацани займалися справжньою справою – футболом чи боксом, а тут танці. Хоча в мене в танцях виходило непогано. Вигравав чемпіонат України! А потім пішов на карате. І, між іншим, заняття танцями мені дуже допомогли. Привчили відчувати дистанцію, виробили дисципліну і витримку. На змаганнях посідав тільки перші-другі місця. Лише одного разу вилетів у першому колі й до призів не потрапив.

Контракт із ЗСУ наш земляк підписав ще за Януковича, у 2013-му. Але вже за кілька місяців росіяни анексували Крим і почалася війна, яка тоді називалася АТО. Додому Володимир повернувся 2018 року і вирішив, що в армію більше ні ногою. Але вийшло інакше. У перші дні повномасштабки він прийшов добровольцем на Тепличну, де формували 128 бригаду ТрО.

– Сказав, що хоч і не Рембо, але бойовий досвід маю, – згадує дніпрянин. – Мене взяли командиром кулеметного відділення.

Навесні -2023 Володимир Котенко отримав важке поранення. Дивом залишився живим.

– Це трапилося на Донеччині, в районі Старомайорського і Новосілки, – продовжує розповідь ветеран. – Їхали на позицію легкою вантажівкою. Троє в кабіні й кілька людей у кузові. Практично приїхали і раптом бабах! Світло в очах вимкнули. Потім розповідали, що я вилетів через лобове скло. Прокинувся: стоп, а де зуби! Зубів немає. Перед очима машина вся, вивернута навиворіт, водій, що кряхтить неподалік, ще один боєць поруч ледь живий. У мене ноги вивернуло в різні боки. Лежу такий гутаперчевий. Наймолодший із нас, щуплий Ваня Танасов, позивний Ектор, стягнув нас в одне місце і викликав медиків. Справжній герой!

До тренувань Володимир Котенко приступив ще в лікарняній палаті.

– Лікарі головою кивали: 50 на 50, – розповідає наш земляк. – Незрозуміло було, зростеться конструкція в правій нозі чи ні. Там був кістковий фарш, обтягнутий шкірою. Ще в палаті підтягувався на поручні над ліжком з апаратами Ілізарова на ногах. На стадіон на інвалідному візку їздив.

Сьогодні 39-річний фронтовик має другу групу інвалідності. Щодня він тренується у спортзалі мотивуючи і себе і побратимів. Навіть отримав чорний пояс.

– У майбутньому хочу зайнятися бізнесом, – зауважує Володимир Миколайович. – Поки що не вирішив яким. Можливо, відкрию спортзал або створю фермерське господарство. Задумок багато. Поки ж я продовжую тренуватися. Це моя робота! Не хочу, щоб мене жаліли. Хочу бути працездатним і самодостатнім. Радий, якщо стану прикладом для поранених побратимів. Головне – не здаватися!

Звісно, для дніпровського ветерана важливо, щоб він  став прикладом не лише для своїх бойових товаришів, а й для 12-річного сина Всеволода. 

Італієць Вадим Цингареллі після поранення працює вчителем історії

Дніпрянин Вадим Цингареллі справжній італієць. Темпераментний і неприборканий. Ще б пак! Предок Вадима був гарибальдійцем. Прихильником героя двох півкуль, легендарного революціонера, який об’єднав Італію в боротьбі за визволення від гніту Австро-Угорщини та Франції.

Через роки, і сам Вадим Ігорович відчайдушно битиметься вже з росіянами – окупантами його рідної України. Утім, в юності нащадок гарибальдійця воювати не планував. Хотів бути мирним істориком.

– Народився я в Керчі, де все дихало старовиною, – розповідає наш земляк. – Копнеш в одному місці- старовинні черепки знайдеш, в іншому – грецьку амфору відкопаєш. Тож із майбутньою професією визначився одразу! Вирішив, що стану істориком, а, точніше, археологом. Родичі жили в Дніпропетровську, куди я поїхав вступати.

Після закінчення істфаку ДНУ Вадим кілька років попрацював шкільним учителем, а потім почалася велика війна. І дипломований історик без вагань пішов воювати.

– У перші дні повномасштабки прийшов у ТЦК, – продовжує Вадим Цингареллі. – Не взяли! Ми з друзями створили свою Самооборону і разом із поліцією ловили диверсантів. А потім на Тепличній стали формувати 128 бригаду ТрО і всіх нас записали в бригаду.

А в листопаді 2023-го Вадим отримав важке поранення і після демобілізації повернувся в Дніпро. На жаль, рана дає про себе знати.

– Під Старомайорським потрапили під жорсткий мінометний обстріл, – згадує ветеран війни з рф. – Ми зміцнювали позиції і російський дрон скинув боєприпас. Два осколки потрапили мені під каску. Далі діяв на «автоматі». Одразу викликали медиків, оскільки я взводний, мене мав хтось замінити. І тут з’явився безпілотник «Орлан», який став коригувати ворожий вогонь. Нашу позицію повністю «розібрали». Намагалися змінити позицію. Міни падали слід у слід.  Одного мого бійця вбили, другого поранили. Розумів, що потрібно вивезти поранених і радіостанції. Якщо хоч одну залишити, довелося б усі станції перепрошивати.

На щастя, все вийшло.

Після поранення 48-річний Вадим Цингареллі повернувся в Дніпро. Один з осколків йому видалили, другий нейрохірурги порадили не чіпати. Сьогодні ветеран знову став викладати в школі. Але ж така робота досить нервова: вимагає величезної витримки і мудрості.  Учні зараз ще ті!

– Діти як діти, – усміхається педагог. – Але в мене великий досвід роботи в школі. До того ж мені надали зручний графік, із двома вихідними серед тижня. Це необхідність: коли багато уроків я просто відключаюся. Дається взнаки поранення. Але учні з розумінням ставляться до такої ситуації. Їм дуже цікаво, що справді відбувається на війні. Я розповідаю хлопцям про побратимів, про тактику українських і російських військових. Взагалі вважаю, що дуже добре, коли вчитель історії в школі – чоловік. Адже педагог передає дітям не тільки знання, а й свій життєвий досвід. Зараз триває війна і мій військовий досвід, думаю, школярам важливий і корисний.  

Командир штурмовиків Іван Шевцов після важкого поранення став поліцейським

Наш земляк Іван Шевцов став героєм задовго до війни. Розмірене, рослинне життя, спокійне і передбачуване, його ніколи не приваблювало. Дніпрянин 11 років відпрацював у міліції, а потім у поліції. Був слідчим, вів кримінальні справи. А 2019 року дніпровський правоохоронець пішов добровольцем на війну, яка на той час називалася АТО.

– Звичайно, вдома всі були проти, – розповідає Іван. – Який сенс кидати хорошу роботу і йти в невідомість? Ризикувати життям! Навіщо? Але моє рішення було твердим. Добровольцем став не випадково. Хотів випробувати себе. Чоловіки повинні робити чоловічі вчинки. Товариші мої пішли воювати, а я чим гірший?

Три роки наш земляк служив старшим солдатом мінометного розрахунку Закарпатського окремого гірничо-штурмового батальйону, а після повномасштабного вторгнення його перевели до штурмової групи. Став її командиром.

Війна змушує викладатися по максимуму, до останку, – зазначає ветеран. – Вичавлює з тебе всі соки. До самої останньої краплі. Розслабишся і погубиш не тільки себе, а й побратимів. Одного разу довелося 300 метрів тягнути через мінне поле пораненого товариша.

Захисник воював під Херсоном і Бахмутом, боронив Україну на Запорізькому напрямку, але після чергового поранення, в грудні 2023-го повернувся до Дніпра.

Повернення було непростим. Фронт і тил відрізняються між собою як небо і земля.

– Тебе туди тягне! – зізнається Іван. – Хочеться повернутися у свій підрозділ, до побратимів, які тебе розуміють з півслова, з півпогляду. А вдома тебе ніхто так цілком і повністю не розуміє. Навіть дружина. І це зрозуміло, побратимам ти довіряєш життя, йдеш із ними на нуль.

У перші тижні Івана Шевцова лякала тиша. Він вмикав телевізор без звуку, щоб відволіктися, щоб перед очима просто була німа картинка. Більшого й не потрібно.

 Здоров’я та рівновага в душі поверталися повільно й поступово.

– Адаптуватися було важко, – згадує наш земляк. – У мене чотири поранення і п’ять контузій. Заспокійливі пігулки лише тимчасово знімали стрес, а потім знову накривало: вибухи, обстріли.

Але терпіння, доброта і мужність близьких та самого Івана зробили свою справу. 38-річний ветеран повернувся до своєї довоєнної професії. Спочатку працював у КП «Муніципальна варта», а потім пішов у поліцію.

– Служу в полку особливого призначення, – резюмує співрозмовник. – Поки що капітан поліції, але досягну більшого. Зараз у Києві проходжу перепідготовку. Взагалі вважаю, що ніколи не потрібно опускати руки. Якщо ти чогось хочеш, потрібно боротися й домагатися, як би важко не було. Інакше ти на хрін нікому не потрібен! 

Дніпро допомагає ветеранам працевлаштуватися і відкрити свою справу

Долі героїв російсько-української війни найрізноманітніші. Далеко не завжди їм вдається адаптуватися в мирне життя. Знайти роботу до душі, навчитися нової професії або відкрити свою справу. З метою скоординувати зусилля різних міських структур у допомозі колишнім фронтовикам в обласному центрі провели «Перший форум ветеранів Дніпра 2025».

– Для учасників бойових дій, людей з інвалідністю існує багато можливостей реалізувати себе, – розповідає учасниця Марина Балицька, заступниця директора Дніпровської філії обласного центру зайнятості. – Ветеранам, яким дозволяє здоров’я, завжди раді в поліції, ДСНС, охоронних структурах. Бойовий досвід там вітається. Є попит на робочі спеціальності. Проводиться перенавчання на електрогазозварників, операторів з обробки інформації програмного забезпечення, операторів котелень. Незабаром у нас у центрі відкриємо курси електромонтерів з ремонту та обслуговування електроустаткування. Є можливість пройти навчання та отримати рекомендації як зареєструвати ФОП.

Координатором у роботі з ветеранами виступить нещодавно створене управління ветеранської політики міської ради Дніпра.

– Завдання реалізувати комплексну програму адаптації ветеранів після повернення з війни, – розповідає Антон Малий, начальник управління ветеранської політики. – На першому етапі – це юридична, психологічна, соціальна підтримка. На другому – це працевлаштування, навчання нових професій, допомога у відкритті бізнесу. Важливо, щоб підприємства, які беруть на роботу учасників бойових дій практикували індивідуальний підхід. Бували моменти, коли для адаптації військовослужбовців на робочому місці необхідно було більше часу. Ну і подбаємо про навчальні програми з підтримки підприємництва для демобілізованих військовослужбовців.

Керівник управління ветеранської політики зауважив, що планується кожного ветерана війни Дніпра «вести» від самого моменту звільнення, щоб мати можливість консультувати на кожному етапі повернення до мирного життя.

Контактний телефон управління ветеранської політики Дніпровської міськради: 098 948 63 31. 

Фото Володимира Федорищева, Валерія Кравченка, з особистих архивів ветеранів