ЕКСКЛЮЗИВ Мобілізація без бусифікації: як зробити її більш ефективною для дніпрян 

Понад три роки триває велика війна з рф. Сьогодні, коли заокеанські партнери заморозили військову допомогу Україні, захисникам нашої країни особливо нелегко протистояти агресору. Проте тисячі наших земляків зі зброєю в руках б’ються і гинуть на фронті. Бойові підрозділи гостро потребують поповнення, але мобілізація відбувається з великими проблемами. Що б зараз стимулювало військовозобов’язаних іти воювати? Чому добровольців стало значно менше? Про це розповість «Наше місто».

Моральний дух важливіший навіть за великі гроші

Держава докладає титанічних зусиль для вирішення хронічної кадрової проблеми ЗСУ. Навесні минулого року в країні знизили призовний вік: з 27 до 25 років. А 2025 року Міноборони України запустило проєкт «Контракт 18-24» – добровільну ініціативу для громадян віком 18-24 роки, які бажають приєднатися до Сил оборони на рік. Ключовий принцип – добровільність.

  – Такий контракт – це не примус, не мобілізація і не обов’язок, – констатує Рустем Умеров, міністр оборони України. – Це можливість для людей зробити свідомий вибір, отримати бойовий досвід і фінансову стабільність лише за один рік. Доброволець сам вирішує: продовжувати службу чи повернутися до цивільного життя, маючи унікальні перспективи.

«Контракт 18-24» передбачає мільйон гривень підйомних – 200 000 грн одразу при підписанні контракту та 800 000 виплат двома частинами на час дії контракту.

 Умови справді вражають: зарплата до 120 000 грн/місяць + доплати за бойові завдання, самостійний вибір частини та спеціальності, право на виїзд за кордон після року служби, звільнення від призову на один рік після закінчення контракту тощо.

Наскільки ефективними виявляться ініціативи оборонного відомства, покаже час. Але, на думку ветеранів російсько-української війни, матеріальний стимул – не головний у мотивації бійців.

– У відсотковому відношенні мотивація на передовій становить 70%, – вважає Олег Борщевич (позивний Батя), ветеран 128 окремої бригади ТрО «Дике Поле». – Звісно, хороша зброя і висока зарплата важливі, але ще важливіша сама людина – її моральний дух. Внутрішній світ. Життєвий стрижень. Мене, наприклад, мотивують прапор і гімн України. Мій стимул – гімн УПА. Ще одна важлива складова – професійна підготовка офіцерів. На їхньому особистому прикладі тримається авторитет бойового підрозділу.

Не всі учасники війни поділяють думку Баті, який пішов на війну ще 2014-го, коли для багатьох ще й війни справжньої не було.

Необґрунтований пресинг бойових командирів дуже демотивує бійців

У недавньому минулому армійська служба вважалася нехай і не особливо престижною, але почесною. Спрацьовувала не тільки пафосна радянська пропаганда, а й дембельські розповіді-легенди. На цих легендах багато в чому створювалися міфи про доблесне ВДВ і афганське братерство. Ці міфи стимулювали хлопців зайнятися справжнім чоловічим ремеслом.

Зараз ситуація інша. Йде кривава війна, кінця якій не видно. І фронтовики, які повернулися, по-різному говорять про неї. І розповіді ці можливих добровольців не надихають.

– Якби ті, хто повертається з фронту додому, розповідали про справедливу війну, це б істотно посилило мобілізацію, – вважає Тетяна Єрмолаєва, відома дніпровська психологиня і волонтерка, яка допомагає українським військовим із 2014 року. – Але найчастіше говорять про інше. Про те, що не вистачає зброї, медичне забезпечення залишає бажати кращого. Наприклад, така травма, як контузія, ніде не фіксується і практично не лікується. Руки, ноги є – до бою готовий! А між тим, саме за наслідками, контузії – одні з найнебезпечніших бойових травм. Чиновники пропонують захмарні бойові виплати, але ви запитайте скільки платять військовослужбовцям, демобілізованим за станом здоров’я. Знаю приклад, коли пораненому бійцю, який півроку лікувався від поранень, перераховували щомісяця 800 гривень. У дружини зарплата 8000 грн. Як прожити? Хіба це справедливо. І коли про це дізнаються потенційні мобілізовані, бажання прийти до ТЦК у них не виникає.

Ще один потужний антимотиватор, на думку психолога, необґрунтований пресинг бойових офіцерів.

– Зміщення з посад і фабрикація липових кримінальних справ проти командирів, які воюють ще з 2014-го, сильно демотивує бійців, – продовжує Тетяна. – Вони кажуть: «А кого ми захищаємо, за що воюємо? За тих, хто нас гнобить? За тих, хто порушує справи проти наших командирів?». Додати до цього нічого. Пресинг бойових офіцерів на особовий склад підрозділів позначається вкрай негативно.

Очевидно, що необхідно переглянути норми і положення про мобілізацію. Яким чином? 

 Усім необхідне відчуття захищеності та впевненості 

Про брак кадрів постійно розмірковують військові, а про необхідність посилення мобілізації давно нагадують з-за океану.  Ні для кого не секрет, що наша армія критично залежна від допомоги зарубіжних, насамперед американських партнерів. Сьогодні, коли ця допомога заморожена, сподіватися потрібно насамперед на себе.

– Необхідний інший підхід до мобілізації, – стверджує Руслан Бортник, директор інституту Української політики. – Потрібно навідріз відмовитися від бусифікації, від силового захоплення людей на вулицях. Це деморалізує суспільство і підриває довіру до самої України. Потім цей компромат розходиться соцмережами, що активно використовує російська пропаганда. Використовує його у своїй аргументації і команда Трампа.

На думку політичного експерта, сьогодні дуже важливо розглянути граничні терміни служби.

– Не можна призивати до кінця війни, – зазначає керівник інституту Української політики. – Це майже те саме, що й до кінця життя. Не секрет, що неможливість демобілізації – одна з причин СВЧ. Адже в самоволку йдуть не тільки невмотивовані мобілізовані, а й втомлені від війни солдати-добровольці. Люди повинні розуміти, що, якщо залишаться живі, через рік, три роки, нехай навіть через п’ять років вони повернуться додому з пільгами УБД і повагою в суспільстві.

Руслан Бортник вважає, що посилити мотивацію допомогли б соціальні гарантії для захисників України: гарантована відпустка не менше 45 діб на рік, забезпечення доступної медичної допомоги. Крім того, доцільною є й альтернативна мобілізація.

– Для тих, хто категорично не хоче воювати, потрібно забезпечити альтернативну службу, – констатує співрозмовник. – Такі призовники можуть копати окопи, чергувати на блокпостах, працювати у військово-промислових компаніях.

Ну і, напевно, найголовніше, коли призовник розуміє, що йому є кого захищати.

– Йти на війну людей різної статі та віку, мотивує відчуття того, що тобі є, кого і що захищати, – вважає Антон Кістол, науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею. – За це ти готовий віддати життя. На війну легше йти, коли впевнений, що про тебе і твою сім’ю піклуватимуться, і їх не залишать покинутими напризволяще. Нам усім потрібне відчуття захищеності та впевненості в суспільстві.

До військової служби потрібно готувати на підприємствах у тилу

Кожен військовозобов’язаний українець має усвідомити, що рано чи пізно його можуть мобілізувати. До такої ситуації він має бути готовий.

– Військові доктрини більшості країн передбачають, що перші два місяці після початку війни ворога стримує армія, а потім запускається механізм мобілізації, і захист держави стає справою кожного, – зазначає Антон Малий, у недавньому минулому командир 232 батальйону 128 окремої бригади ТрО, а сьогодні начальник управління ветеранської політики міськради Дніпра. – Я часто чую про економічний фронт, про інформаційний чи культурний фронти. А фронт у нас тільки один. Той, де гинуть люди! Його ми й маємо захищати. Решта – ілюзія і самообман.

Для цього, на думку учасника російсько-української війни, потрібно навчати навичок військової справи не тільки в навчальних закладах, а й на підприємствах.

– Початкових навичок надання допомоги, володіння зброєю, тактично-медичної підготовки слід навчати на підприємствах, – упевнений керівник ветеранського управління. – Така практика в державі, що воює, зайвою не буде. А головне – вона привчить до думки про те, що захист країни – справа абсолютно кожного. Тоді мотивації до мобілізації стане більше.

Чи можливо організувати такі курси в окремо взятому Дніпрі?

– У теорії так, але на практиці проблематично, – відповідає Антон Малий. – Технічно нічого складного: наставниками можуть бути наші демобілізовані побратими. Коли ж ми з такими пропозиціями звернулися до керівників підприємств, отримали ввічливу відмову. І це при тому, що вони підтримують і допомагають ЗСУ, але обтяжувати себе ще одним завданням не готові. Тут потрібна державна політика. Одна на всіх!

З таким твердженням не посперечаєшся. Ось тільки реалізувати його непросто.

Фото Валерія Кравченка, Дніпропетровського ОТЦК