ЕКСКЛЮЗИВ Королева капелюшків: як дніпрянка Ольга Серова вразила Жана Поля Готьє

Пані Ользі з Дніпра 65 років, але за своє життя вона встигла зробити стільки, що, здається, на це потрібно кілька століть. Вона – жінка, яка не боїться змінювати життя та сміливо йде за своїми мріями. Інженер за освітою, дизайнер капелюшків за покликом серця, скульптор, художник, спортсменка і натхненниця. Ольга Серова – це приклад того, як талант, наполегливість і любов до життя можуть творити справжні дива.

Її капелюшки носили вибагливі жінки, її роботи викликали захват у Жана Поля Готьє, а її барельєфи – це втілення історії, культури та глибокого символізму. Вона творить, бореться, надихає, і доводить, що головне – не здаватися, навіть коли доля випробовує.

Про життя між мистецтвом і спортом, про улюблену справу, яка змінила її долю, і про мрії, які ще попереду, Ольга Серова розповіла в інтерв’ю «Наше місто».

– Пані Ольго, розкажіть трохи про себе.

– Я Ольга Серова, дизайнер головних уборів, одягу та інтер’єрів, майстриня барельєфів. Закінчила хіміко-технологічний університет, працювала десять років, креслила вагоноопрокидувачі. У 90-ті почала створювати головні убори, і двадцять років у мене було власне виробництво. Двічі брала участь у конкурсах дизайнерів. Мої зимові капелюшки – зі шкіри, розшитої кристалами, норки – користувалися великим попитом. Хоча я вже десять років цим не займаюся, досі зустрічаю в місті людей у своїх капелюшках. Вони напрочуд довговічні, а їхній дизайн не виходить з моди.

– Як ви визначали модні тенденції?

– Колись мене запитали, що буде модно в цьому сезоні. А я відповіла: «Що пошию – те й буде».

– Ваш талант помітили й у Європі?

– Так, я спілкувалася з дипломатом із Франції, показувала свої роботи. Він продемонстрував їх своєму другові Жану Полю Готьє. Його відгук був простий і дуже приємний: «Гранде таленте».

– Чому ви припинили створювати головні убори?

– Через роботу з турецькою шкірою та клеєм «Момент» у мене почався страшний псоріаз. Усе робила вдома, і врешті це сильно вдарило по здоров’ю. Було важко відмовитися від справи, яка була моїм життям.

– Ви прожили чотири роки в Італії. Як це сталося?

– Я вивчала італійську, отримала рівень B1, закінчила мовні курси. Поїхала, бо хотіла стати дизайнером. Там носила свої капелюшки, показувала різним людям. Усім подобалося, але через кризу ніхто не міг запропонувати роботу. Саме в Італії я почала створювати барельєфи, і це стало новою сторінкою мого життя.

– Як ви прийшли до барельєфів?

– Просто побачила матеріали, купила і почала творити. Робила на замовлення. Одного разу мене попросили виліпити Падре Піо. Я багато готувалася, бо не кожному можна його зображати. Коли я показала цю роботу італійцям, вони мало не плакали – настільки він був схожий.

– У ваших роботах багато морської тематики. Це збіг чи особлива любов?

– Я завжди цікавилася живописом, особливо сюрреалізмом. Захоплююся творами Сальвадора Далі. До комп’ютерів у мене було багато альбомів із картинами. Люблю створювати портрети – кожна людина для мене цілий світ. Історія теж відіграє важливу роль, особливо французька.

– Ви згадували, що барельєфи стали для вас певною терапією. Як саме?

– Це процес, у якому я відпускаю біль, емоції, навіть хвороби. Один барельєф я робила у важкий момент, і сказала собі: «Якщо я його завершу – виживу». І я його завершила. Цього янгола я нікому не віддам. Ця робота там все в ній, в цьому янголі. То був страшний для мене період.

– Чи маєте інші захоплення?

– Я граю на піаніно, закінчила музичну школу. Подруга хотіла викинути старе піаніно, а я його відреставрувала. Загалом у мене вдома багато прикрашених речей, ліпнини. Люди заходять і кажуть, що у мене, як у музеї.

– Ви ще й спортсменка. Як ви прийшли до плавання?

– У мене були проблеми зі здоров’ям, навіть інвалідність. 25 років тому я почала займатися Інваспортом. Колись пропливала чотири кілометри без зупинки, зараз – півтора. У басейні я рятуюся. Тренер для мене – янгол-охоронець. Я навіть створила для нього картину янгола і подарувала на день народження.

– Ви випромінюєте енергію та жагу до життя. Що вас надихає?

– Мене так виховали батьки. Вони були розумними, читаючими людьми. Театр, опера, книги – все це заклало в мене любов до мистецтва. Батько був головним конструктором заводу, хотів, щоб я продовжила його справу. Я так і зробила, але згодом почала шити капелюшки. Він казав, що не може дочекатися ранку, щоб піти на роботу, а я відповідала, що не можу дочекатися ранку, щоб шити капелюшки.

– Чи є у вас нові плани?

– Думаю почати робити прикраси. Подруга надихає мене на це.

– Ваше життя – це історія боротьби та натхнення. Що б ви хотіли сказати світові?

– Аби люди розвивали розум та душу. Бо після смерті залишаються тільки це. Не допускайте в свій розум чогось злого. Вчить мови, розвивайте мозок. Все що ти в собі накопичив все з тобою залишиться там. Любити дітей, батьківщину. Я була закордоном – та можу сказати, що нічого ліпшого неньку нашу немає. У нас добре, ліпше ніж усюди.

Автор: Анастасія Бояршинова.