ЕКСКЛЮЗИВ Три роки повномасштабного вторгнення рф: дніпряни згадують загиблих героїв

24 лютого 2022 року російські війська увійшли на територію України з рф, білорусі та анексованого Криму. З раннього лютневого ранку по всій країні гриміли вибухи та канонади. Почалася велика війна. Уже в перші години після її початку тисячі дніпрян вимагали від співробітників ТЦК відправити їх на фронт. На жаль, сьогодні багато добровольців героїчно загинули в боях з окупантами. Про долі наших загиблих земляків розповість «Наше місто».  

Анна та Дмитро Гусарови одружились під звуки сирени 

Так буває. Симпатія виникає з першого слова, з першого погляду. Здається, що знаєш випадкового співрозмовника не кілька хвилин, а все життя. І тоді накриває почуття, яке вже не відпускає. Саме так одного разу і сталося із зовсім ще молодими людьми Анею та Дімою.

– Ми познайомились у липні 2015 року на дні народження мого дядька, – розповідає Анна. – Це було поблизу річки Саксагань. Така романтична зустріч. На той час ми були ще зовсім дітьми. Зустрічатись почали у наступному році. Дмитро зізнався у коханні на мій день народження. І це був самий чудовий день народження!

  Дмитро виявився не просто палким закоханим, а й відчайдушним патріотом. Коли почалася велика війна, він кілька разів без всякої повістки намагався переконати, що на фронті він найпотрібніша людина.

Після школи наш земляк опанував фах помічника машиніста потяга у Дніпропетровському ПТУ. У Дніпрі працював на заводі металоконструкцій.  Але мирній професії Дмитро віддав перевагу військовій.

– Діма не служив в армії, тому навесні його в ТЦК не взяли, – зазначає Анна. – Влітку теж, а восени він пішов у ЗСУ за контрактом.

  Але раніше, у березні 2022-го, Дмитро та Анна зіграли весілля. Під звуки сирени.

– Одружилися ми 18 березня, – каже Анна Гусарова. – Вийшовши на вулицю із РАГСУ, коли  лунала повітряна тривога. Ми зрозуміли що давали обітницю один одному і в горі, і в радості під час тривоги. Емоції переповнювали нас і цей день назавжди закарбувався в нашій памʼяті.

Молода дружина їздила до чоловіка в учебку в Житомир, потім в Ізюм, де він служив. Здається, що велике кохання врятує їхню молоду родину. На жаль, так не сталося.

Молодший сержант Дмитро Гусаров, позивний Фарш, загинув 15 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Синьківка на Харківщині. Рівно за місяць, 15 лютого, захиснику виповнилося б лише 24 роки.

Про те, що син пішов воювати, мати Сергія Ткаченка дізналася від друзів

У лютому 2022-го дніпрянину Сергію Ткаченку було 42 роки. У мирному житті все в нього складалося цілком чудово. Професія плиточника-штукатура нашому земляку була до душі. Чудова робота, любляча дружина, син – що ще потрібно, щоб спокійно жити не тужити.

Але Сергій вчинив інакше. Потайки від близьких він добровольцем пішов на війну.

– Син нічого мені не сказав, – розповідає Тамара Вікторівна, мама. – Просто пішов воювати і все. Його друзі запитували: «А чого це Сергій пішов на війну?». Що я могла сказати у відповідь?  Син потім пояснив: «Мамо, ти ж сама мене таким виховала. Хіба я можу спокійно спати, коли ворог хоче всіх нас вбити!».

Сергій був старшим у родині – справжнім чоловіком, на якого завжди можна розраховувати у скрутну хвилину. Надією та опорою.

– Найулюбленіший, найтурботливіший брат, – зазначає сестра Яна. – Він був мені замість батька, за яким, як за кам’яною стіною. Таким же був і для своїх бойових товаришів. Зідзвонювалися з ним щодня, і я була щаслива, що в Сергія все добре.

Робоча кмітливість і захоплення спортом добре допомагали в бойовій обстановці. Здавалося, що може трапитися з таким бійцем. Навіть позивний у Сергія був щасливий – «Джокер».

– Сергій займався футболом, у нашій Березанівці його добре знали, – каже Тамара Вікторівна. – Їздив зі своєю командою на змагання. Перемагав! Я вірила, що все з сином буде добре. Він сам прийде на допомогу і врятує будь-кого.

У жовтні 2024-го командир протитанкового відділення, молодший сержант Сергій Ткаченко також виїхав на допомогу побратимам.

 – У нього мав бути вихідний, але на дзвінки син не відповідав, – згадує мама. – Пізніше мені сказали, що в його машину влучив безпілотник. Сергій був ще живий. Навіть жартував і сміявся. «Живий, тільки поранений, «трьохсотий», – повідомили його товариші. Він сам сів у машину, але далися взнаки серйозні осколкові поранення. Сина не стало. Йому було 44 роки. 

   Андрій Кірсанов загинув з посмішкою

На 30-секундному відео український військовий жартує і гуморить. Наче він не на війні, а на мирній дружній вечірці.

 – Готуюся до бою, купив гранати, – боєць показує дві величезні ягоди. – Будемо підривати, підвищувати гемоглобін.

Таким був дніпрянин Андрій Кірсанов. Побратими запам’ятали його не тільки як надійного й впевненого в собі бійця, а й як чарівного веселуна, який вміє підбадьорити у важку хвилину. А ще наш земляк відзначився дивовижною добротою, яку не розгубив у нелюдських умовах війни.

– Андрій був дуже добрим, – розповідає його мама Людмила. – Намагався допомогти завжди й усім. І людям, і тваринам. Коли підрозділ сина вийшов із Лиману, їм дали звільнювальну. Цілий день, який можна використати на що завгодно. А Андрій увесь день носився з двома маленькими покинутими цуценятами. Хотів, щоб їх підлікували. Не міг пройти повз осиротілих песиків.

  Бути впевненим і спокійним, великодушним і добрим легко, коли нічого не загрожує. Залишатися таким у пеклі вдається небагатьом.

– Ми були з Андрієм постійно на зв’язку, – продовжує мама. – Але минуло десять днів, як син не давав про себе знати. Зателефонував він о пів на третю ночі і сказав тільки: «Мамо, я живий!». Коли намагалася розпитати детальніше, відповів: «Там пекло». Іноді розповідав моторошні речі: «Відстрілюєшся в окопі, а потім від утоми тебе вирубає і там же засинаєш. Прокидаєшся від того, що земля тремтить. Це по нас почали «працювати». Казав, що між нашими позиціями і руснею поле трупів і вітер розносить сморід смерті. Усе там тхне смертю.

У мирному житті він працював водієм, на війні був водієм-механіком БМП. А після став стрільцем-снайпером. Залишатися на війні людиною – чуйною і добросердною дніпрянину допомагали численні таланти і насамперед поезія, до якої Андрій був небайдужий до самого останнього.

Після загибелі 41-річного солдата мотопіхотного батальйону 93 бригади «Холодний Яр» Кирсанова мама видала збірку його поезій «З добротою в серці», серед яких є такі рядки:

І не лякайся коли виє

Жорстокий вітер змін

Ти досягнеш щасливої вершини,

Віддай всю доброту за це взамін.

Коли ти пройдеш всю дорогу,

До риси фінішної зможеш ти дійти

І опинившись ближче до самого Бога,

Дізнаєшся, хто є насправді ти. 

У Дніпрі документують події російсько-української війни 

  На жаль, людська пам’ять недовговічна. Тому з перших днів війни з рф співробітники Дніпровського міського архіву старанно зберігають дані про воєнні події. Відомо ж, що  архіви – це просто-напросто втілене бажання тримати минуле в порядку.

– З лютого 2022 року в управлінні щоденно ведуться «Хроніки воєнних подій», в яких деталізуються факти щодо функціонування в умовах війни органів влади, територіальної оборони, волонтерських формувань тощо, – зазначає Людмила Чорна, керівниця управління архівної справи Дніпровської міськради. – Вже відібрано близько 4320 інформаційних повідомлень, 579 фотодокументів а також 47 спогадів і свідчень дніпрян та очевидців подій війни. Важливо, щоб архівний фонд формувався не тільки спеціалістами нашого управління, а щей й поповнювався  фактами та історіями з життя людей. Тому в межах цього проєкту створюються фонди особового походження. Зокрема, наші працівники зібрали документи полеглих героїв Андрія Кірсанова, Костянтина Плоского, Максима Семенова.

Очільниця управління зазначила, що зібрані матеріали з часом знадобляться як докази у злочинах, скоєних рф. Долучитися до справи поповнення таких доказів зможе кожний.

– Звертаюсь до вас, шановні дніпряни та гості нашого міста, з проханням долучитися до ініціативного надання матеріалів: фотографій, відеоматеріалів, нотатків, – резюмує Людмила Чорна. – Вашу інформацію, зокрема про евакуацію людей, обладнання захисних споруд, сховищ, укріплення приміщень, волонтерський рух, а також про злочини країни-агресора можна записувати у довільній формі та відсилати на електронну адресу: archiv@dmr.dp.ua.

Або надавати телефонами: 720-70-00, 720-70-11, 068 170 91 86.

Фото Володимира Федорищева