ЕКСКЛЮЗИВ Фотографував техніку окупантів, ризикуючи життям: історія партизана з Маріуполя, який почав нове життя у Дніпрі

Маріуполь — місто незламності та мужності, яке стало символом українського спротиву. Навіть у найтемніші часи окупації там знаходилися люди, готові ризикувати власним життям заради боротьби за Україну. Одним із таких героїв є Андрій Кожушина — маріупольський партизан, який протягом року передавав важливу інформацію про дії окупантів. Його історія — це приклад хоробрості, відданості та віри у звільнення рідного міста, – пише «Наше місто».

Початок вторгнення та життя в окупації

Андрій народився і виріс у Маріуполі. Про початок повномасштабного вторгнення він дізнався лише через повідомлення у спільному чаті одногрупників.

“Прокинувся десь о восьмій ранку, нічого не чув, ніяких вибухів ще не було, та пішов на пари. Тільки зі спільного чату одногрупників зрозумів, що почалася повномасштабна війна”, — згадує він. Але вже за кілька годин окупанти дали про себе знати. “О 12 годині дня почав пропадати зв’язок, і я почув, як над моїм будинком летить ворожий літак. Декілька секунд — сильний вибух”.

Маріуполь швидко перетворився на одну з найгарячіших точок війни, а згодом опинився під російською окупацією. Андрій залишався в місті протягом року — до 6 березня 2023 року. Важко було навіть підтримувати зв’язок із зовнішнім світом, але вже у квітні 2022 року хлопець почав вести активний партизанський спротив.

Партизанська діяльність

З квітня по жовтень 2022 року Андрій передавав інформацію про колаборантів, які намагалися відновити свою роботу в Приазовському державному технічному університеті (ПДТУ) під російським керівництвом.

“Передавав дані у ‘Маріуполь. Спротив’. У мене були всі фотографії та інформація про цих людей”, — розповідає він.

Крім цього, хлопець фіксував пересування російських військових: “Знімав, як пересувається техніка, де вона базується, фотографував ППО. Коли виїжджав, також сфотографував аеродром, з якого росіяни випускають БпЛА та ракети”. Такі дії були надзвичайно небезпечними, адже окупанти ретельно відстежували всі можливі витоки інформації.

Переслідування окупантами

Проте його діяльність не залишилася непоміченою. “Почалося переслідування мене як потенційного злочинця для росіян. Після того як я виїхав, мене внесли в список як терориста й екстреміста. Я навіть побачив себе на головному сайті ФСБ”.

Одного разу Андрія ледь не викрили: “Був у центрі міста, фотографував ППО, і до мене підійшов російський військовий. Почав задавати питання, вимагати показати телефон і галерею”. Проте хлопець завчасно подбав про безпеку: “У мене були окремі теки фотографій. Одна — з особистими фото, друга — захована — з військовою технікою. Мені пощастило, той військовий нічого не знайшов”.

Втеча до України

Виїхати на підконтрольну територію було вкрай складно.

“Виїжджав із Маріуполя через росію в Білорусь. В Білорусі мене зустріли по-українськи”, — згадує Андрій. “Було неочікувано побачити зустрічаючих із українськими прапорами, почути українські пісні, скуштувати нашу національну їжу. Це мене дуже порадувало”.

Останній етап шляху був найнебезпечнішим. “Через КПП Мокрани — Доманово ми проходили цей коридор через мінні поля. Йшли дуже обережно”, — розповідає хлопець.

Проблеми зі зв’язком та медіа

Навіть після втечі Андрій продовжує слідкувати за ситуацією у Маріуполі.

“Там ще не полагодили вишки, все ще 3G, важко спілкуватися зі знайомими, що вимушені залишитися там”, — каже він.

Доступ до українських новин в окупованому місті зараз неможливий.

“Навіть через VPN. Окупанти глушать абсолютно все, аби жителі міста не могли дізнатися альтернативну інформацію”. 

В окупації Андрій отримував українські новини через спецзв’язок, але вже у квітні його заглушили. “Приблизно 2-3 місяці я був в інформаційному вакуумі”.

Пропаганда окупантів працює на повну силу. “В газетах дуже гарно писали про ‘перемоги’ на фронті. Багато знайомих у Маріуполі цьому повірили. Деякі навіть почали працювати на окупантів”.

Зараз Андрій уважно слідкує за подіями: “Читаю багато телеграм-каналів, дивлюся ‘Єдиний телемарафон’. Довіра до нашого медіа є, але читаю й закордонні видання. Усе треба перевіряти, бо фейків багато”.

Нині Андрій живе у Дніпрі та працює в ПДТУ секретарем приймальної комісії. Але він не втрачає надії повернутися додому.

“Як тільки Маріуполь звільнять, я одразу повернуся”, — запевняє маріуполець.

Пам’ять про героїв

Історія Андрія Кожушини — одна з багатьох історій спротиву українців в окупації. Не лише партизани, але й кожен громадянин, який передавав інформацію, ризикував життям заради правди та боротьби за Україну. Це приклад сміливості, незламності та віри в перемогу. І хоча боротьба ще триває, Маріуполь обов’язково стане вільним. А разом із ним додому повернуться ті, хто мріє про його відродження.

Фото: з соціальних мереж героя.

Автор: Валерія Поцелуйко.