
Важка ситуація на фронті та допомога західних партнерів, що слабшає, змушують ухвалювати непопулярні рішення. В Україні готуються до омолодження мобілізації. Рішення поки що не ухвалено, але, найімовірніше, якщо військові дії не припиняться, його ухвалять уже цього року. Про проблеми української мобілізації розповість «Наше місто».

Важливий не вік, а мотивація
Про війну відомий дніпровський волонтер Дмитро Луциба знає все. Ну, або майже все. Воював, у Рубіжному, Сіверськодонецьку. Отримав важке поранення. На думку ветерана російсько-української війни, важливий не вік, а мотивація.

– Десять років тому я пішов добровольцем, служив рядовим стрільцем у 24 штурмовому батальйоні «Айдар», – розповідає Дмитро. – Привів із собою близько 50 молодих хлопців. Декому тоді ледь виповнилося вісімнадцять. Звісно, всі люди різні. Бувало, що 18-річні хлопці не усвідомлювали, куди вони потрапили, навіщо їм ця війна-робота, що вони будуть робити з нею. Але були хлопці, які вивчали історію, свідомо ненавиділи ворога. Цілеспрямовані й мотивовані. Вони прагнули якнайшвидше навчитися всього, що могло стати в нагоді, не упускаючи будь-якої дрібниці. Просили і навіть вимагали: «Покажіть ще раз, як швидше розбирати автомат, як на швидкості перезаряджати його!». Були в нас і діди – під сімдесят. Тоді брали й таких. Вони теж знаходили своє місце на війні.
Зрозуміло, що одного бажання замало. Важливіше, як хлопці проявлять себе в реальних бойових умовах. З деякими добровольцями 2014-го Дмитро Луциба воював не один рік. Вони стали для нього справжніми бойовими побратимами.

– Сьогодні моєму побратиму Максиму Шевченку 31, – продовжує ветеран. – Порахуйте скільки йому було у 2014-му. Зовсім молодий пацан. Він і зараз в армії. У стількох халепах побував, був поранений і контужений. Зараз ще доліковується. Хоче повернутися в стрій. Про це говорить гранично ясно: «Не хочу, щоб тут нас убили. Це наша земля, ми захистимо її!».
Молоді хлопці рвалися в бій навіть коли знали, що майже напевно не повернуться в частину. Таким був дніпрянин Костянтин Костюков, який воював від самого початку АТО і загинув у листопаді 2022-го.

– У Кості був позивний Четвертий, він розумів, що може загинути, – згадує Дмитро Луциба. – Але для нього війна стала долею. Навіть більше. 6 листопада був бій. Найсильніший артобстріл. Четвертий встиг сховатися за бетонною плитою. І тут пряме попадання, пролунав вибух і хлопця розірвало разом із плитою. Залишився тільки тулуб із головою. Рук і ніг не було. Моєму побратиму було 29.
На думку Дмитра Луциби, на війні вік не має вирішального значення. Уся справа в людині.
– Вважаю, що, якщо чоловік прийняв рішення захищати Україну у 18 років, це його усвідомлений вибір, – резюмує ветеран. – Усе вирішує мотивація. Свого часу ми стояли в черзі до військкоматів із такими хлопцями, які мріяли піти в піхоту, в штурмовики. Хоч у саме пекло.
Якщо війна продовжиться, зниження мобілізаційного віку неминуче
Про те, що почнуть призивати 18-20-річних, в Україні говорять давно. Про брак кадрів розмірковують військові, а про необхідність посилення мобілізації нагадують з-за океану. Ні для кого не секрет, що наша армія критично залежна від допомоги зарубіжних, насамперед американських партнерів. І хоча цього тижня президент Володимир Зеленський заявив, що про зниження мобілізаційного віку поки що не йдеться (на думку глави держави, спершу потрібно укомплектувати бригади технікою та зброєю), експерти вважають, що це лише тимчасове відтермінування.

– Президент США Байден і його оточення – Салліван, Блінкен пояснюють неуспіхи України на фронті неефективною мобілізацією, – стверджує Руслан Бортник, директор Українського інституту політики. – Таким чином, відповідальність за них вони повністю переносять на нашу країну. На тлі вимог української сторони збільшити, або хоча б зберегти військову допомогу, адміністрація обраного американського президента Трампа закликає мобілізувати 18-24-річних. При цьому в США розуміють, що така мобілізація проблематична і вона суттєво послабить позиції Зеленського. Він просто не зможе ефективно керувати державою. Тоді Володимир Олександрович буде змушений погодитися на запропонований сценарій завершення війни або припинення вогню. Це спроба приперти Україну до стінки.
Але що буде далі, наскільки довго український Гарант зможе протистояти тиску з-за океану? Чи допоможе посилення мобілізації зупинити просування агресора на наші землі і, зокрема в напрямку Дніпра?
– Зеленський не відмовляється, але поки що відкладає це питання, – відповідає експерт. – Він говорить про брак зброї. Але зараз на фронті баланс чисельності військ не на користь України. Це позначається під Покровськом і Кураховим. Людей не вистачає. Тому в піхоту кидають ППО, артилеристів, водіїв, кухарів. Це бачать на Заході. Але рішення про зниження мобілізаційного віку стане токсичним для українського президента. І все-таки, якщо війна продовжиться, воно неминуче буде прийнято. Важко сказати, наскільки такий захід стане ефективним. Навіть, якщо зараз подати відповідний законопроєкт, то тільки за півроку ухвалене рішення може тимчасово стабілізувати ситуацію на фронті, зупинити просування ворога в бік Дніпра.
Хто поповнить лави захисників України
Наразі законодавці обговорюють можливість передбачити в законі зниження призовного віку і демобілізацію військових, які відвоювали кілька років.
– Така ідея є, вона обговорюється, – підтверджує політичний експерт Руслан Бортник. – Неможливість демобілізації – одна з причин СЗЧ. Адже в самоволку йдуть не тільки невмотивовані мобілізовані, а й втомлені від війни солдати-добровольці. Поки що рішення з цього питання не ухвалено. Можливо, закон про демобілізацію ухвалять у пакеті з мобілізацією 20-22-річних.

Сьогодні є маса різних пропозицій про те, хто може поповнити лави захисників України. Юрій Максимов, голова ГО «Об’єднана організація побратимів по зброї» виступив категорично проти ранньої мобілізації.
«Ми, ветерани, категорично проти мобілізації дітей до 25 років!
Діти – це майбутнє України. Їхнє місце – у навчальних аудиторіях, на перших робочих місцях, а не в окопах через злочинні рішення влади. Вони мають будувати нову Україну, а не класти своє життя через недолугу політику влади», – зазначається, зокрема у зверненні полковника у відставці.
На його думку, необхідно чітко визначити терміни служби, забезпечити чесну мобілізацію та гідне грошове утримання, припинити «бусифікацію».
Андрій Денисенко, заступник міського голови Дніпра вважає, що замість зниження мобілізаційного віку слід зняти бронь і відправити на фронт хоча б половину поліцейських. Є чимало охочих відправити туди ж і співробітників ТЦК, викритих у «бусифікації».

Ситуацію щодо останніх прокоментувала «Нашому місту» Олена Кузіна, начальник служби зі зв’язків із громадськістю Дніпропетровського обласного ТЦК і СП.
– Сам термін «бусифікація» належить до ворожої російської пропаганди, – констатує пресофіцерка. – Спочатку з’явилися постановочні зйомки, поширювалися так звані «правила», як «правильно посилати» ТЦК і працівників органів Нацполіції, які підхоплювалися і реалізовувалися на практиці. Уся суть таких відеороликів із конфліктами з поліцейськими та військовослужбовцями ТЦК у вирваному контексті: середина конфлікту, максимум емоцій – і все. Тобто, незрозуміло з чого все почалося і чим були спровоковані ті чи інші дії.
Речниця обласного ТЦК наголосила, що в цій структурі є військовослужбовці та цивільні працівники, частина яких є державними службовцями.
– Ми опікуємося не лише мобілізаційним процесом, а й майбутніми військовослужбовцями, які йдуть на службу за контрактом, підтримкою сімей військових, військовими пенсіонерами, – розповідає пані Олена. – Проводимо рекрутингові кампанії у вишах, забезпечуємо соціальними виплатами сім’ї військовослужбовців. Роботи дуже багато. Такого, щоб хтось відсиджувався у ТЦК немає. З власного досвіду можу сказати, що, коли я проходила службу в 92 окремій механізованій бригаді (нині 92 окрема штурмова бригада), і службове, і моральне навантаження були значно меншими, ніж нині на моїй посаді в Дніпропетровському ОТЦК та СП.
Що думають мами призовників
Безумовно, у такому питанні думка матерів мобілізованих найважливіша. Зрозуміло, більшість мам не хочуть, щоб сини служили. Хоча є й винятки.
Дніпрянка Мар’яна Геллер уже багато років живе в Ізраїлі, де виріс і закінчив школу її єдиний син Кирило. Нещодавно його призвали на службу.

– Звичайно, як будь-яка мама, я переживаю, – розповідає Мар’яна. – Мені хочеться схопити дитину в оберемок, заховати під ліжко і не випускати. Але в нас немає варіантів. Служать усі! І хлопці, і дівчата. Тому діти самі хочуть служити. Син навчався на інженера-електронника і зараз служить у Військово-повітряних силах як технік літаків. Служити Кирилу належить близько трьох років. Після строкової служби хлопців часто призивають у резервісти. В Ізраїлі відбувається завжди і при цьому ніхто не ставить життя на паузу.
Наша землячка нагадала, що 7 жовтня 2023 року терористи Хамаса скоїли напад на південь Ізраїлю із сектору Газа, під час якого було вбито 1200 осіб. Після цієї чорної дати життя у країні, яка вічно воює, стало ще небезпечнішим. Загинули понад 700 військовослужбовців. І все-таки в Україні ситуація страшніша, а ставлення до мобілізації зовсім інше. Уже зараз мами активно вивозять неповнолітніх дітей (і синів, і дочок) за кордон. Ну, а якщо ухвалять закон про омолодження мобілізації, таких матерів стане більше.

– Після ухвалення нового закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» надходить багато звернень, у зв’язку з порушеннями прав людей та інших норм чинного законодавства, – зазначає Тетяна Сінцова, дніпровський адвокат. – Якщо узаконять рішення про зниження мобілізаційного віку, з України масово вивозитимуть дітей, які не досягли 18 років, навіть ті батьки, які від початку воєнних дій залишалися в країні й не планували нікуди виїжджати.

То чи потрібно знижувати призовний вік? У Тетяни Костюкової, мами загиблого 29-річного Героя, немає чіткої відповіді.

– Подруги казали: «Кинься йому в ноги! Благай, відмов сина йти на війну», – розповідає Тетяна. – Але Костя мене б не поважав, якби я намагалася так робити. Це був його чоловічий вибір. Він дуже рано почав ходити, був вразливим хлопчиком, який тонко відчуває, займався танцями. При цьому поступово, непомітно навіть для мене ставав чоловіком. І одного разу я зрозуміла, що Костя став дорослим. В армію він ішов двічі. Обидва рази напередодні мого дня народження – у лютому 2014-го і в лютому 2022-го. Минуло півтора року після загибелі сина. Друзі люблять і пам’ятають його. Багато хто хоче піти й помститися за Костю. Деякі з цих хлопців дуже молоді. Практично діти. Це буде жахливо, якщо їх призвуть. Погодитися із законом про зниження призовного віку – жахливо. Але і сказати: «Ні!» теж неправильно.
Категорія: Війна, Влада, Новини Дніпра, Тема дня, Україна
Позначки: Головне, Новини Дніпра, Україна Росія війна