
В Україні готуються до омолодження мобілізації. Рішення поки що не ухвалено, але, найімовірніше, якщо військові дії не припиняться, його ухвалять уже цього року. На думку Дмитра Луциби, ветерана російсько-української війни, важливий не вік, а мотивація. Про це повідомляє «Наше місто».
Про війну відомий дніпровський волонтер Дмитро Луциба знає все. Ну, або майже все. Воював, у Рубіжному, Сіверськодонецьку. Отримав важке поранення.

– Десять років тому я пішов добровольцем, служив рядовим стрільцем у 24 штурмовому батальйоні «Айдар», – розповідає Дмитро. – Привів із собою близько 50 молодих хлопців. Декому тоді ледь виповнилося вісімнадцять. Звісно, всі люди різні. Бувало, що 18-річні хлопці не усвідомлювали, куди вони потрапили, навіщо їм ця війна-робота, що вони будуть робити з нею. Але були хлопці, які вивчали історію, свідомо ненавиділи ворога. Цілеспрямовані й мотивовані. Вони прагнули якнайшвидше навчитися всього, що могло стати в нагоді, не упускаючи будь-якої дрібниці. Просили і навіть вимагали: «Покажіть ще раз, як швидше розбирати автомат, як на швидкості перезаряджати його!». Були в нас і діди – під сімдесят. Тоді брали й таких. Вони теж знаходили своє місце на війні.
Зрозуміло, що одного бажання замало. Важливіше, як хлопці проявлять себе в реальних бойових умовах. З деякими добровольцями 2014-го Дмитро Луциба воював не один рік. Вони стали для нього справжніми бойовими побратимами.

– Сьогодні моєму побратиму Максиму Шевченку 31, – продовжує ветеран. – Порахуйте скільки йому було у 2014-му. Зовсім молодий пацан. Він і зараз в армії. У стількох халепах побував, був поранений і контужений. Зараз ще доліковується. Хоче повернутися в стрій. Про це говорить гранично ясно: «Не хочу, щоб тут нас убили. Це наша земля, ми захистимо її!».
Молоді хлопці рвалися в бій навіть коли знали, що майже напевно не повернуться в частину. Таким був дніпрянин Костянтин Костюков, який воював від самого початку АТО і загинув у листопаді 2022-го.

– У Кості був позивний Четвертий, він розумів, що може загинути, – згадує Дмитро Луциба. – Але для нього війна стала долею. Навіть більше. 6 листопада був бій. Найсильніший артобстріл. Четвертий встиг сховатися за бетонною плитою. І тут пряме попадання, пролунав вибух і хлопця розірвало разом із плитою. Залишився тільки тулуб із головою. Рук і ніг не було. Моєму побратиму було 29.
На думку Дмитра Луциби, на війні вік не має вирішального значення. Уся справа в людині.
– Вважаю, що, якщо чоловік прийняв рішення захищати Україну у 18 років, це його усвідомлений вибір, – резюмує ветеран. – Усе вирішує мотивація. Свого часу ми стояли в черзі до військкоматів із такими хлопцями, які мріяли піти в піхоту, в штурмовики. Хоч у саме пекло.
Раніше ми писали про те, що у Дніпрі вшанували пам’ять загиблого захисника України Павла Василькова.
Категорія: Війна, Новини Дніпра
Позначки: Головне, Новини Дніпра, Україна Росія війна