ЕКСКЛЮЗИВ Ракетний удар по Набережній Перемоги, 118: як живуть мешканці будинку через два роки після трагедії

14 січня 2023 року – трагічна дата в історії Дніпра. Тієї фатальної суботи пряме влучання ворожої ракети Х-22 у дніпровську дев’ятиповерхівку на Набережній Перемоги, 118 забрало життя 46 мирних людей. Серед загиблих шестеро дітей. Десятки дніпрян були травмовані. Про події дворічної давнини, про долі містян, які дивом залишилися живими, розповість «Наше місто».

Ольга Кореновська привезла молодшу доньку на могилу батька тільки в цьому місяці

Жовта кухня з апетитними яблуками на столі в зруйнованій квартирі 9 поверху – один із найпам’ятніших символів трагедії січня 2023-го. Ворожа ракета розтрощила не тільки дві секції дніпровської висотки, а й життя-щастя Михайла та Ольги Кореновських, які жили в тій самій квартирі.

– Вихідні ми намагалися проводити разом, – розповідає Ольга. – А та субота взагалі обіцяла бути особливою. 14 січня у моєї мами день народження, а ще нас друзі запросили в гості. Зранку в Михайла були змагання, додому він повернувся втомленим. Пообідав, ліг відпочити. А ми з доньками вийшли погуляти. Я весь тиждень працювала, а на вихідних хотіла побути мамою. Повноцінною. Справжньою! Хотілося, щоб діти подихали свіжим повітрям, набралися бадьорості й позитиву. Ось ми й гуляли.

  Глава сім’ї мав зателефонувати, але так і не зателефонував. І все-таки Ольга сподівалася, що чоловік встиг покинути квартиру до «прильоту». На жаль, цього не сталося. У неділю рятувальники під завалами знайшли тіло заслуженого тренера України з боксу Михайла Кореновського. Дружина впізнала чоловіка за срібним ланцюжком з Архангелом Михаїлом і кулоном із боксерськими рукавичками.

Михайло та Ольга одесити. Навчалися в одній школі. Тільки Ольга на два роки молодша. Михайло посилено займався боксом і вступив до Дніпропетровського інституту фізкультури, і в листопаді 2008-го молоді оселилися в Дніпрі.

– Я просила чоловіка переїхати до Одеси, але він не захотів, і ми стали жити на Перемозі, – зазначає Ольга Кореновська. – Мені дуже подобалося Чорне море, а тут велика річка, що нагадує рідне море. І зараз вважаю, що це найкраще місце в місті. Зручне й комфортне. Хоча й страшне. Було наше життя з Михайлом і немає його.

Нині Ольга з доньками Маргаритою та Марусею живе неподалік від її будинку на Набережній Перемоги, 118.

– Живемо на Перемозі-6, на паралельній вулиці, – продовжує розповідь співрозмовниця. – Працюю фітнес-тренеркою. Дівчата навчаються. Маргарита – у десятому класі, а Маруся – у другому. Школу не змінювали. Старша ходить на пілон і до мене на тренування. Молодша займається гімнастикою, відвідує басейн, вивчає англійську мову. Зовсім, недавно закінчила школу усного рахунку Соробан. У Дніпрі та в Одесі проходять боксерські турніри пам’яті Михайла. Звичайно, пам’ять про нього в наших серцях і душах. Дочки часто згадують батька.  Вони ж татові доньки. Він їх так любив і балував. Марусю я тільки кілька днів тому вперше повезла на цвинтар, де похований чоловік. Раніше не могла. Не наважувалася. А тут донька сама попросила: «Мамо, я хочу подивитися на пам’ятник татові».

Шкода, що нічого не можна повернути назад.

Інна Івінська допомагає жінкам стати щасливими

Родині народного майстра Інни Івінської того суботнього дня пощастило. Глава сім’ї Геннадій був на роботі, донька Аліса в магазині, а сама Інна проводила в центрі міста майстерклас. Вдома залишався тільки чотириногий улюбленець Річі. Він і став жертвою ракетного удару.

Повернутися до звичайного життя і роботи після величезного потрясіння було непросто.

– Включитися в роботу виявилося дуже складно, – розповідає Інна Василівна. – Приходжу в магазин за матеріалами і не розумію навіщо вони мені потрібні. У моєму внутрішньому світі залишилася і наша квартира, і все колишнє життя. Переконувала себе: у мене ж усе є: прекрасний льон, старовинні рушники, нитки, фарби. А нічого не було! І жодних ідей. Творчість взяла паузу. Дуже поступово до мене почав повертатися колишній стан. Почуття зашевелилися в душі. Творчість-життя запустилося точно серце після клінічної смерті. Пишу книжку про свій досвід. Почала працювати!

Інна Івінська – відомий у Дніпрі лялькотерапевт. Вона впевнена, що в процесі створення ляльки авторка спілкується зі своєю душею. Свої майстеркласи талановита дніпрянка проводить із жінками.

– Буває, що на заняттях майбутні майстрині працюють з однаковим матеріалом, а ляльки у всіх виходять різні, – зауважує лялькотерапевт. – У кожної свій особливий характер. У ляльках проявляються емоції: і позитивні, і негативні. Коли корисний негатив, головне – не зупинятися. Якщо раптом у свідомості з’являється страх, якийсь затик, у процесі роботи вони йдуть. Взагалі закінчена лялька – талісман найкращого. Я допомагаю жінкам стати щасливішими, повірити у власні сили. Допомагаю своїми руками створювати справжні лялькові шедеври.

 Інну Василівну надихає Перемога. Нову квартиру Івінські купили на улюбленому житловому масиві – місці сили! А ще в родині з’явився Феня – симпатичний песик, схожий на пустельну лисичку – фенека.

  – Не шукала породистого собаку, хотілося допомоги стражденній душі, – розповідає народний майстер. – Коли побачила цю зворушливу мордочку, вирішила: тільки він!

Тікали від війни, і знову потрапили у війну

Через два роки після ракетної атаки постраждалі не налаштовані згадувати події січневої суботи 2023-го. Не хочуть ще раз занурюватися в біль. Найчастіше люди відмовляються надсилати свої фото і спілкуватися з журналістами.  Війна і біда придавила так, що дніпрянам часом просто хочеться одного разу прокинутися в мирному ранку. Без сирен, обстрілів і «прильотів».  Просто жити.

– Жила на шостому поверсі, у 52-й квартирі, – повідомляє Лілія Доценко. – Квартири немає. Тоді була щаслива, що залишилася жива. А зараз почуваюся погано. Пережити такі потрясіння! Ще й вік. У голові гримлять ці вибухи. Хоч би швидше закінчилася війна.

Вікторія Кравченко разом із мамою Галиною Василівною продовжує жити в тому ж будинку. Її квартира залишилася цілою.

– Ми переїхали з Лисичанська майже три роки тому, – розповідає Вікторія. – Тікали від війни, і знову потрапили у війну. Жили в цьому будинку, у п’ятому корпусі, поруч зі зруйнованими секціями. Що зараз згадувати?  Дим, пил, крики. У під’їзді – вогонь. Хтось плаче, кличе на допомогу. Один суцільний жах. Слава Богу, залишилися живі. Отриманий стрес усе ще дається взнаки Щоправда, час нас трохи підлікував. Я якось адаптувалася. Радує, що мамі стало краще. Але все-таки психологічний фактор залишає бажати кращого. Іноді накриває втома від війни. Дуже хочеться миру і стабільності. Спокійно засинати ввечері й вранці спокійно прокидатися.

Такі прості, земні бажання. У кого ж їх немає.

У Росії вбито пілота, причетного до удару по дніпровській висотці

 Причини варварської ракетної атаки на Дніпро тоді ж прокоментував міський голова Борис Філатов. 

  – Ми всі розуміємо, що вони стріляли ракетою Х-22 у напрямку Придніпровської ТЕС, – констатував мер Дніпра. – Тому що на Перемозі немає жодних військових частин чи інфраструктурних об’єктів. Це звичайний житловий масив. На 99% впевнений, що вони «пульнули» цією ракетою по Придніпровській ТЕС, але промахнулися і влучили в житловий будинок.

За будь-який злочин рано чи пізно приходить розплата. У жовтні 2024-го в росії було вбито пілота, причетного до удару по дніпровській висотці. За повідомленням ГУР України, тіло пілота 52-го важкого бомбардувального авіаційного полку ПКС РФ Дмитра Голенкова, причетного до удару по житловому будинку в Дніпрі, а також до удару по ТЦ у Кременчуці влітку 2022 року, де загинули 22 цивільні особи, із численними травмами голови, завданими тупим предметом, знайшли в селі Супоневе під Брянськом.

Минулого року повністю завершено реконструкцію багатоповерхівки на Набережній Перемоги, 118. Розібрали зруйновані під’їзди та відремонтували фасадні сторони вцілілих секцій. Поки не вирішено, що буде на місці демонтованої частини висотки. На думку частини постраждалих, тут необхідно встановити пам’ятник.

– Дуже хочу, щоб там з’явився меморіал, – вважає Ольга Кореновська. – Щоб була пам’ятна дошка з прізвищами загиблих. Щоб люди знали і пам’ятали про нашу біду. Такі трагедії не повинні повторюватися. Ніколи-ніколи!