Відома дніпровська викладачка англійської мови у Школі Сергія Пуліна, а також коуч та психолог Олена Пуліна обожнює дізнаватися про різні новорічні традиції. І насолоджується тим, як люди їх бережуть. Бо розуміє — це зв’язок з вічністю, це продовження роду. Про це повідомляє «Наше місто».
Традиція ставити ялинку в нашій родині — свята, – розповідає Олена Пуліна у своєму фейсбуці. – Я не уявляю Новий рік без неї. Ми навіть в Ізраїлі примудрилися її прикрасити. Хоч і маленьку, та ще й за вікном було +20. Але навіть питання не виникало — прикрашати чи ні. Ялинка і новорічна метушня — це невід’ємна частина мого життя. Це наче я махаю рукою собі з дитинства.
Подорослішавши, Олена зрозуміла, що новорічне диво трапляється завдяки любові її батьків, які старалися створити для неї казку. Особливо тато.
Щороку ми брали санчата й ішли в парк ім. Шевченка на ялинковий базар, – згадує Олена Пуліна. – Він завжди обирав дві двометрові сосни, ми тягли їх додому на санчатах (на щастя, жили поруч). Тато зв’язував їх докупи, повертаючи худенькі сторони одна до одної, й виходила величезна пухнаста красуня.
А потім починалося диво прикрашання ялинки. На верхівку ставили велику червону електричну зірку. У школі дітям тоді казали, що ці зірки символізують рубінові кремлівські зорі.
Але мій тато дуже рано, коли мені було 9–10 років, розповів правду про зірку, про волхвів і маленьку колиску в пустелі, – зазначає пані Олена. – Про те, що християни всього світу запалюють ці зірки на честь Того, кого вони вважають Спасителем.
А ще у родині Пуліних була традиція обов’язково їхати в «Дитячий світ» і купувати там кожному в родині кілька прикрас. Тоді похмурий сірий магазин раптом осявався вогнями, бо на першому поверсі стояли відкриті коробки з безліччю ялинкових іграшок.
Можливо, тому для мене Новий рік — чарівне свято? – питає сама себе Олена Пуліна. – Може, я з дитинства розуміла, що це єдиний період у році, коли похмура радянська дійсність підсвічувалася лампочками ілюмінації на вулицях, коли парк одягався в святкові шати, а люди на вулицях посміхалися. У будь-якому разі, я безмежно вдячна своїй родині за те, що багато років творили для мене диво. За Дідів Морозів у нас вдома, за подарунки під ялинкою, за новорічний стіл, за всю родину з різних міст — разом. За всю казку. І я несу це диво далі. Бережно зберігаю його у серці й намагаюся передати своїм дітям усю любов і все прагнення моєї сім’ї зробити цей час чарівним, сповненим тепла, краси й любові. Прикрашаємо дім разом з моїми хлопцями. Традиції живуть навіть під час війни.
Фото з архіву Олени Пуліної.
Нагадаємо, раніше ми присали про те, що як дніпряни ставляться до нового закону про англійську мову.
