ЕКСКЛЮЗИВ Від рукописів до цифровізації: як працюють архіви Дніпра і області

Сьогодні професійне свято працівників архівних установ України. Вперше День архівіста відзначили 1998-го і з кожним роком важливість цієї професії лише зростає. Адже, саме архіви зберігають для нас історію в її істинному вигляді. А документи, що фіксують нинішні героїчні та трагічні події країни, гідно оцінять наші нащадки. Про необхідність і важливість роботи архівістів у воєнний час розповість «Наше місто».

На старих документах збереглися сліди крові

Історики стверджують, що архівні джерела – найточніші підтвердження подій минулого. Вони відтворюють не тільки факт, а й саму атмосферу минулих років.

– На деяких архівних документах помітні бурі плями, – розповідає Антон Кістол, науковий співробітник Дніпропетровського Національного історичного музею. – Складно визначити, це бруд чи кров. Але вочевидь, що у випадках, коли наших земляків допитували чекісти, на протоколах допитів залишалася якраз кров. Людей масово звинувачували у шпигунстві та контрреволюційній діяльності, обвинувачені все заперечували, а потім раптом разом зізнавалися у всіх гріхах. Зрозуміло, яким чином досягалося таке «щире каяття». Але, при цьому архівні документи справді допомагають з’ясувати, що відбувалося загалом із країною і з окремими громадянами.

У десятках випадків архіви допомагали знайти родичів, встановити причини та місце їхньої загибелі.

– До нас звернулася жінка з Нідерландів, бабусю якої під час Другої світової війни викрали до Німеччини, – продовжує історик. – Онука хотіла детальніше дізнатися свій родовід. Бабуся проживала в Дніпропетровську і відомості про неї практично були відсутні: тільки прізвище і приблизна дата народження. Але, завдяки обласному архіву з’ясувалося, що брата нашої землячки за звинуваченням у шпигунстві в 1930-ті репресували і розстріляли. Виявилося, що він уродженець Білорусії, а коли після Першої світової частина Білорусі увійшла до складу Польщі, його сім’я нелегально переїхала до радянської України, де він став «польським шпигуном». Принагідно вдалося з’ясувати багато подробиць із життя цієї родини.

Документи минулого допомагають встановити не тільки біографії окремих людей, а й пролити світло на історичні події народів.

Тупий олівець надійніший за найгострішу пам’ять

Безумовно, кожна людина свідок і експерт свого часу. Але, чи завжди варто покладатися на пам’ять?

– Є гарна приказка: найтупіший олівець кращий за найгострішу пам’ять, – зазначає Світлана Старовойт, в.о. директора галузевого архіву Українського інституту національної пам’яті. – Людській пам’яті властиво забувати ті чи інші моменти. Але, якщо все буде задокументовано, потім можна прийти до архівної установи і нагадати собі, як усе було. Про нинішні потрясіння нашим нащадкам емоційно розповімо ми самі, але істинну картину сучасних подій ми маємо з документів архівів.

Так, сьогодні драматичні події 1930-х фахівці встановлюють завдяки збереженим в архівах даним.

   – Завдяки співпраці з державним архівом Дніпропетровської області, ми відновили історію роботи Всесоюзного об’єднання з торгівлі з іноземцями на теренах Дніпропетровщини, – розповідає Олександр Сухомлин, хранитель фондів Музею спротиву Голодомору. – Цій маловивченій сторінці нашої історії присвятили першу в регіоні виставку. Відомості шокуючі! Зберігся документ, датований початком липня 1933-го. Директору одного з універмагів “Торгсину” наказували «активізувати більшовицьку боротьбу за кожен грам золота і срібла». За голодний 1933 рік через мережу магазинів “Торгсину” зібрали 8 тонн золота. Лише на Дніпропетровщині діяло 27 осередків “Торгсину”. Люди були змушені за безцінь продавати дорогоцінності, щоб купити хоч якісь продукти.  І все одно багато хто помирав. Нагадаю, що з квітня по липень того року був пік смертності. 

Такі були часи і забувати про них не можна.

Документи в цифрі надійніші

Одного разу сьогодення стане минулим, і події, що відбуваються, кожен тлумачитиме по-своєму. Адже пам’ять наша, на жаль, недосконала. Розібратися, як все було насправді, допоможуть співробітники архівів. Адже за влучним висловом данського письменника Пітера Хьога, архіви – це просто-напросто втілене бажання тримати минуле в порядку. А попит на справжнє минуле величезний.

 – Основні наші завдання – внесення до Національного архівного фонду документів, що мають місцеве значення, ведення їхнього обліку, зберігання та використання відомостей, що містяться в них, – каже Людмила Чорна, начальник управління архівної справи Дніпровської міської ради. – У 2024 році до нас загалом надійшло понад 2104 запити. Уже опрацьовано 984 майнових запити та 1108 запитів соціально-правового характеру. Величезна робота.

Дуже важливий напрям роботи співробітників архівів – оцифрування даних. Відомо, що рукописи не горять, але з часом вони старіють і занепадають. У цифрі документи надійніші.

– Оцифрування документів розпочато ще з 2020-го, – зазначає Людмила Чорна, – Уже оцифровано понад 2800 справ постійного зберігання розпорядчих документів Дніпровської міської ради та 5 районних рад. Це різні рішення, розпорядження, накази тощо, що становить понад 30200 файлів. Створення цифрових копій має очевидні переваги: зручність і швидкість копіювання, зменшення зносу оригіналів, можливість доступу користувачів до документів, оригінали яких перебувають у незадовільному стані, можливість необмеженого тиражування копій.

Безумовно, оцінять роботу істориків-архівістів не тільки наші сучасники, а й нащадки.

Історія російсько-української війни документується сьогодні

З початком російсько-української війни роботи в архівістів додалося. Військові злочини агресора потрібно документувати, щоб за злочином було покарання.

– З лютого 2022 року в управлінні щоденно ведуться «Хроніки воєнних подій», в яких деталізуються факти щодо функціонування в умовах війни органів влади, територіальної оборони, волонтерських формувань тощо, – зазначає Людмила Чорна, керівниця управління архівної справи Дніпровської міськради. – інше. Уже відібрано близько 4300 інформаційних повідомлень, 579 фотодокументів. Фіксуємо також спогади та свідчення очевидців.

Така робота відбувається по всій країні.

– В Україні відбувається цілеспрямована робота зі збору відомостей від людей, які перебували на окупованих територіях, – констатує Світлана Старовойт, в.о. директора галузевого архіву Українського інституту національної пам’яті. – Важливо зібрати інформацію від українців, які побували у ворожому полоні. Головне, щоб ці відомості були правильно юридично оформлені, щоб у майбутньому могли стати доказами воєнних злочинів агресора в Міжнародному трибуналі.

У такій роботі теж важливе оцифрування архівних даних, про що нагадав Анатолій Хромов, керівник Державної архівної служби України.

– Пріоритетним напрямком останніх п’яти років є оцифрування, – заявляє авторитетний експерт. – Повномасштабне вторгнення підтвердило його правильність, бо війна є квінтесенцією загрози культурній спадщині. наразі Україна демонструє найкращі показники з оцифрування архівів, попри те, що держава фактично не виділяє коштів на цю процедуру. Ми досягаємо високих показників завдяки співпраці з різними міжнародними партнерами.

Звісно, роботи в українських архівістів задосить. Приміром, галузевий архів УІНП оцифрований поки що лише на 5%. Об’єктивні проблеми, зумовлені війною, дуже заважають роботі істориків.  Але важливість цієї роботи важко переоцінити, щоб зберегти для майбутніх поколінь наше трагічне і героїчне сьогодення.

Фото Валерія Кравченка