ЕКСКЛЮЗИВ Як переселенка з Луганщини вступила в жіночий будівельний батальйон у Дніпрі

У недавньому минулому Зоя була щаслива. Життя в Попасній її цілком влаштовувало. Але війна перекреслило усі плани. Зоя з родиною переїхала до Дніпра, де навчається новій будівельній професії. Історію вимушеної переселенки розповість «Наше місто».

Невелике провінційне містечко на Луганщині тішило і надихало, як сама молодість.

– Працювала здебільшого в торгівлі, – розповідає Зоя Селезньова. – Працювала і продавцем, і промоутером, і мерчендайзером. Подумувала попрацювати на вагоноремонтному заводі, де моя подруга-кранівниця отримувала 30 тисяч. Але тут прийшла війна і всі плани накрилися мідним тазом. Ще добре, що встигли з донькою на евакуаційний поїзд. Півроку прожили в Польщі. Працювати там не могла – з ким дитину залишу.

Чоловік Зої виїхав із Попасної пізніше і за деякий час сім’я влаштувалася в Дніпрі. П’ятиповерхівка, в якій були щасливі Селезньови, перетворилася на руїни, та й від самого окупованого міста залишилися одні спогади. Інше життя – інша реальність. Але нова дніпрянка не звикла розчаровуватися і здаватися.

– Винаймаємо квартиру в Дніпрі і, звісно, грошей не вистачає, – продовжує співрозмовниця. – Прочитала в інстаграмі оголошення про набір жінок для навчання професіям маляра і плиточника-облицювальника та зраділа. Мені підходить! Чому б не здобути нову будівельну професію. Донька – 8-річна Богдана – вчиться. І я буду вчитися!

 Теоретичний курс Зоя вже пройшла і тепер на практиці опановує  нову справу. І зупинятися на досягнутому здібна учениця не має наміру.

– Я вже вивчилася на перукаря, хочу й на кухаря, – пояснює переселенка. – Взагалі хочу отримати більше практичного досвіду, щоб потім могла обирати, де працювати. Зайвих професій не буває! Коли-небудь війна закінчиться і будуть потрібні найрізноманітніші фахівці. Ось я і стану в нагоді!

Раніше ми писали про те, що у Дніпрі дітям із родин ВПО видають теплі набори.

Фото з родинного архіву Зої