Котик, собачка, білочка: яких тварин завели дніпряни під час війни 

30 листопада відзначається Всесвітній день домашніх тварин. Існує чимало підтверджень того, що контакт із домашніми тваринами є не просто приємним, але й може бути корисним для нашого здоров’я та самопочуття. Тим більше зараз, коли всі ми тією чи іншою мірою знаходимося у стресі. Журналістка «Нашого міста» розпитала дніпрян про їхніх улюбленців, яких вони завели саме під час війни. До речі, сама вона теж відноситься до таких людей. 

Рудий Яша любить стрибати та розмовляти 

У дитинстві в нашій родині був рудий кіт. Насправді, він був не зовсім наш – приходив поїсти, полежати біля дверей. А потім біг у своїх котячих справах. З того часу минуло багато років, в мене по черзі жило дві кішки.  Але думка про рудого кота не йшла. Зараз багато хто з психологів б’є на сполох через те, що українцям  притаманний синдром відкладеного життя. Здійснення планів та мрій багато хто з нас відкладає на після війни. Утім, той кінець війни невідомо коли настане. Деякий час так було і зі мною. Але я намагалася та й досі продовжую  боротися з цим. Першим кроком до спроби відправити той самий синдром відкладеного життя слідом за російським кораблем було чітке розуміння: я хочу рудого кота. Попри війну. Саме зараз.

Спроби знайти улюбленця розпочалися наприкінці весни 2023 року. Купляти тварину не хотіла – у Дніпрі було повно котиків, яких привозили з окупованих територій, або їх залишали на вулиці ті, хто виїжджали за кордон. Або просто викидали, бо, на жаль, досі існують люди, які вважають, що стерилізувати кішку  – це дорого та небезпечно для її здоров’я. Тож хай народжує невідомого для чого. Саме так, мабуть, вважали господарі тієї нещасної кішки, чиїх п’ятьох кошенят вони принесли у картонній коробці під ворота однієї з дач. Того ж вечора люди, які отримали такий «подарунок», виклали фото малюків у соцмережах. А оскільки я вже декілька місяців поспіль була підписана на подібні групи, одразу побачила те оголошення. Серед п’ятірки підкидьок троє були руденькі.

Наступного червневого ранку ми домовилися зустрітися з тим чоловіком та жінкою, які пропонували забрати кошенят. Чесно кажучи, я досі не знаю, чому з тих трьох хвостиків обрала саме Яшу. Мабуть, він сподобався мені виразом своєї мордочки. Звісно, ніякої породи там не було і близько. Але він був рудий, і це було найголовніше. А ще Яша був пухнастий і в нього був строкатий хвостик, через що ми з чоловіком та сином на початку назвали його Джмеликом. Втім, згодом все ж таки вирішили, що йому більш підійде інше ім’я.

За півтора року Яша з місячного малюка, якого тільки відірвали від мами та її молока, перетворився на п’ятикілограмового красеня. Якщо в інтернеті мені зустрічаються статті про рудих котів, зазвичай там досить точно описується Яшина вдача. Він дуже прив’язаний до людей, через що я іноді кличу його «котопес». Навіть спати зазвичай лягає саме в тій кімнаті, де зараз знаходяться люди. Коли хтось відчиняє вхідні двері, він одразу біжить зустрічати. А ще Яша дуже любить стрибати, зокрема на наші спини та плечі. Їсти більш за все воліє варені легені та сиру телятину. І головне  – Яша відгукується на своє ім’я і вміє розмовляти на власній котячій мові. Що саме він говорить, не знаю. Але сподіваюсь, що щось на кшталт «все буде добре». 

Мадам хропе, але це додає їй шарму 

Євген Полторацький працює журналістом інтернет-видання «Дніпро оперативний». Ще з дитинства в нього була давня мрія завести французького бульдога. І так сталося, що вона справдилася саме під час великої війни.

–  Головними перешкодами ставали дівчата, з якими в мене були близькі стосунки, – розповідає Євген.  – Вони були згодні на кішечку або собачку якоїсь іншої породи, але тільки не на бульдога. На думку багатьох дівчат, «французи» страшні, хоча насправді вони милі та крутезні. До того ж їм здавалося, що ця порода додає  власникам дискомфорту, який пов’язаний з їхнім здоров’ям. Це храп і певні запахи. Але мене це ніколи не лякало та не зупиняло.

У минулому році стан здоров’я хлопця погіршився. Йому довелося перенести декілька операцій та отримати інвалідність. Після розлучення Євген став знімати окрему оселю. Він відчув, що дуже хоче знайти компаньйона. Тож час для здійснення мрії настав.

– Завдяки друзям я знайшов у Дніпрі контакти розплідника, де розводять саме французьких бульдогів, – згадує Євген Полторацький. –  Мені надіслали фото та відео з цуценятами, на яких були дві дівчинки та хлопчик. Мені сподобався останній. Однак я вирішив особисто з’їздити до розплідника та познайомитись з його мешканцями. Коли відчинились двері вольєру, до мене вибігла мала дупця. Відштовхуючи свою сестричку та братика, вона залізла до мене на руки, почала облизувати мене. Я її відставляв, а вона все одно поверталась. Таким чином, не я її обрав, а вона мене. Було це приблизно рік тому.

Свою улюбленицю Євген назвав Мадам: хотів, щоб її ім’я було пов’язане з Францією. І вже дуже скоро хлопець зрозумів, що він не просто завів собаку, а отримав найкращого друга та партнера по життю. Коли Євген вдома, вони з Мадам буквально не відходять один від одного.

– Кажуть, що важко звикнути, якщо людина поряд хропе – не те що, собака, – зазначає Євген. – Але я в цьому ніяких перешкод не бачу. Мадам спить поряд зі мною, окреме ліжко їй не до душі. Собаки цієї породи дуже емпатійні, вони завжди відчувають стан хазяїна. В залежності від нього Мадам може заспокоїти мене або розвеселити. Звісно, є деякі нюанси. Мені здається, що французький бульдог – це собака з десятьма шлунками. Вони постійно хочуть їсти, навіть без розбору підбирають те, що впало на підлогу. Треба стежити за цим.

А ще такі собаки не можуть протягом першого року стрибати з висоти, бо кістки у «французів» ще слабенькі. Якщо десь лунають вибухи, Євген намагається бути поряд з Мадам. Вона зазвичай у такі хвилини стискає щелепами іграшку і поводить себе досить спокійно.

– Представники цієї породи – то є маленькі динозаврики, – жартує Євген. – Приблизно до трьох років вони знайомляться з цим світом, тому їм постійно треба щось помацати та погризти. За цим теж треба слідкувати. Коли я на роботі, дуже сумую за собакою. Вона певною мірою є моїм психологом. Коли відчиняю двері, Мадам стрибає на мене, ми обнімаємося. Моя журналістська діяльність зараз, під час війни, часто пов’язана з не дуже приємними подіями. Тому коли треба відволіктися та розслабитися, собака впливає на мене найкращим чином. До того ж, прогулянки з нею допомагають тримати в тонусі фізичний стан. 

Біллі став улюбленцем родини лікарів 

В родині  дніпровських лікарів Наталії та Сергія Щудро під час великої війни з’явилися дві тваринки. Перша – це британська кішка Бася, від якої відмовилася її мама, коли вона була крихітним кошеням. Тому її власникам довелося самостійно вигодовувати малу молоком. Це було у минулому році. А цьогоріч в їхній сім’ї несподівано з’явився ще один улюбленець, до того ж дуже незвичний.

– Влітку наші діти гуляли у лісі в селі Орлівщина Новомосковського району, –  розповідає Наталія Щудро. – Там вони випадково помітили у траві маленьке білченя, яке не рухалося і було майже нежиттєздатним. Стали шукати гніздо чи дупло поряд, але нічого не знайшли. Тому вирішили забрати білочку додому та спробувати врятувати її. З інтернету дізналися, що її можна годувати з соски розведеним коров’ячим молоком або сухим котячим. Саме таким ми свого часу вигодовували Басю. Три місяці поспіль давали білочці таку їжу.

Під час догляду за дикою тваринкою у нагоді стала медична освіта подружжя Щудро. До того ж Наталія та Сергій одразу віднесли крихітку до ветеринарів, які займаються гризунами. Вони провели обстеження, зважили звірятко. Вага була всього лише 93 грами, оченята заплющені. Виявилося, що це хлопчик. Через певний час родина лікарів зробили йому необхідні щеплення та ветпаспорт. Назвали білку Біллі. В нього є навіть власна сторінка у фейсбуці.

– Зараз тримісячний Біллі їсть багато чого – проблем з годуванням немає, – зазначає Наталія Щудро. –  Любить горішки, гарбуз, яблука, гриби, сухофрукти. Також купуємо спеціальну суміш для білок, а ще ми вже приготували для Біллі запаси на зиму. Назбирали в лісі шишок з насінням, коріння, також купили на базарі різне насіння. Поки нікого немає вдома, Біллі сидить у вольєрі. Там в нього є гілочки та колесо, яке він може крутити по декілька годин.

Сьогодні родина Щудро навіть не уявляє свого життя без Біллі. Дружні стосунки у нього склалися і з кішкою, яка за характером досить спокійна та флегматична. Тобто є повною протилежністю білочці.

– Спочатку багато хто зі знайомих запитував нас, чи будемо ми віддавати Біллі до якогось притулку, – згадує пані Наталія. – Але наші діти проти цього, бо він для них – велика радість. Біллі добре грається з ними, якщо покусує, то зовсім трішки. Білочка звикла до нас, вона лагідна та ручна. Гадаю, Біллі сприймає нас як своїх батьків, бо ми вигодували його.  Біллі – справжній красень, на нього приємно дивитися. А ще ми беремо від нього енергію, яка зараз всім нам так потрібна.

Стабілізують тиск та знижують ризик серцевих нападів

Яким чином домашні тварини допомагають долати стрес, який, зокрема пов’язаний з війною? Заспокоєння через контакт з твариною – це поширена практика, особливо в Європі чи США. Тварина відчуває, що людина неспокійна, може підійти, сісти на руки. Якщо це кіт, може замурчати. Дотик до котячої шерсті також заспокоює.   Контакт із домашніми тваринами протидіє стресовій реакції, зменшуючи вироблення гормонів стресу та нормалізує серцевий ритм.  

А ще проведення часу з чотирилапим улюбленцем полегшує перебіг серцево-судинних захворювань, викликаних стресом. Дослідження показують, що, до прикладу, власники собак мають нижчий ризик серцевих захворювань, а також нижчі артеріальний тиск і рівень холестерину. Якщо у вас кішка — не засмучуйтеся. Ці тварини теж здійснюють подібний вплив на своїх господарів. Десятирічне дослідження показало, що у  власників котів на 40% менше ймовірність отримати серцевий напад і на 30% менше шансів померти від інших серцево-судинних захворювань.

– Ми рекомендуємо зараз заводити домашніх тварин, якщо у вас є сили та можливості, – радить Ольга Чевганюк, співзасновниця ГО UAnimals.  – Звісно, варто брати саме з вулиць чи притулків, бо зараз вони переповнені. Слід підготуватися до всього: до потенційних обстрілів, відключення тепла, світла та води.  Тварини часто лякаються гучних звуків і можуть пошкодити самих себе. Тому господарям варто продумати, що заспокоїть вашого улюбленця в непередбачуваній ситуації. Не забудьте також про адресник на шию собачки, з якою виходите на прогулянку.

Фото автора та з архіву героїв.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як дніпряни рятують тварин.