ЕКСКЛЮЗИВ Погрожував ножем, сокирою та молотком: дніпрянка чотири роки потерпала від домашнього тирана

Після розлучення з чоловіком Оксана разом з двома дітьми повернулася жити до своєї матері. У цій квартирі також жив рідний брат Оксани. Він став для неї домашнім тираном, це тривало чотири роки. І ось нарешті жінка наважилася звернутися по допомогу. Наразі вона та її діти знайшли прихисток у Центрі соціальної підтримки “Мамине щастя”. Жінка розповіла журналістам “Наше місто” свою історію. 

– Спочатку все було добре, повернувшись від чоловіка, я почала налагоджувати побут у квартирі матері, – пригадує Оксана. –  Зробила косметичний ремонт, замінила стару сантехніку, деякі комунікації тощо. Тим часом брат не працював. То карантин йому став на заваді, то війна. А я працюю парукарем, тож у будь-які часи в мене є заробіток. Вся родина жила за мій рахунок. З часом брат став вимагати, щоб я купували йому сигарети, я відмовила. Мені не шкода, але в мене є діти. Йому 37 років, і він має працювати.

За словами Оксани, її мама допомагала доглядати за дітьми та готувала їжу для родини, але також не працювала. Весь фінансовий тягар ліг на плечі молодої жінки. Більш того, брат почав прискіпуватись до неї та її дітей і погрожувати.

– Він не бив мене, але постійно лякав, наприклад, міг стільцем замахнутися при дітях, – додала Оксана. – Тиснув психологічно, погрожував, що вистрибне з балкона. Він би цього не скоїв, але на дітей такі дії мали негативний вплив. Я намагалася налагодити з ним стосунки, вмовляла, але все марно. 

За словами Оксани, рівень агресії з боку брата лише зростав. Основна причина – брак коштів. Настав момент, коли вона не витримала і викликала поліцію.

– Він просив гроші на цигарки у мого друга, більш того, у дітей виманював цукерки, – сказала Оксана. – Це не нормальна ситуація. Я порадила брату знайти роботу. Почався крик, мати. Він погрожував нам ножем,сокирою, молотком. Розбив двері у квартирі, уламок скла травмував нашій мамі ногу, було багато крові. Моя молодша дитина дуже кричала від жаху. Я викликала швидку допомогу і поліцію.

Жінка написала заяву до поліції, на кривдника склали заборонний припис. Він не мав права наближатися до жертви на відстань понад 5 метрів. У той час поїхати з цього помешкання Оксана не могла, бо не мала де жити. За її словами, ця квартира належить мамі, татові, який живе окремо, їй та брату.

– Припис подіяв і він на деякий час залишив нас з дітьми у спокої, тому я продовжувала там жити, – зізнається Оксана. – Я намагалась знайти до брата підхід. Періодично він все ж підвищував голос, але не критично. Так ми прожили ще рік. Він все одно не працював, казав, що боїться ТЦК. У той час вимагав більше їжі для себе. 

Ситуація кардинально змінилася на початку серпня поточного року. Оксана і досі з острахом згадує той літній день.

– Він раптово підбіг до мене з ломом і замахнувся, все це на очах у дітей, – каже Оксана. – Почав кричати, прибігла мама. Він приніс зі своєї кімнати два ножі, зачинив кімнату на замок. Почав кричати, що йому нічого втрачати і він усіх поріже. Діти плакали. Він змусив мене стати на коліна і просити пробачення. Я не чинила спротиву, боялася, що він мене вб’є. Після цього він нас випустив. Сусіди викликали поліцію, але просили, щоб він про це не дізнався, бо бояться.

Поліцейські приїхали швидко, але чоловік до квартири їх не пустив. Правоохоронці викликали підмогу.

– Ми всі були у загальному коридорі, – згадує Оксана. – Після того, що сталося, жити вдома я вже не змогла б. Телефонувала друзям, але вони пропонували нас прихистити лише на день-два. Я зрозуміла, що залишилась сама. 

Правоохоронці поспілкувались з кривдником, він також написав заяву. Після цього Оксані запропонували поїхати до Центру соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”, що функціонує у Дніпрі.

– Я швидко зібрала речі і ми поїхали, навіть уявити не могла, що у Дніпрі є такий чудовий центр підтримки, – каже Оксана. – Думала, лише за кордоном таке буває. Нас дуже тепло зустріли, відразу нагодували, дітей пригостили смаколиками. Поселили у чудову кімнату, видали все необхідне для життя. Тут тихо та спокійно, я вже давно такого не бачила. Тут краще, ніж у мене вдома.

Тепер тричі на місяць Оксана, як і інші жінки, що мешкають у центрі,  отримує набір продуктів харчування. Це різноманітні овочі, крупи, цукор, борошно, молочні вироби, яйця, олія, вершкове масло, ковбаси, твердий сир, свинина, яловичина, курятина, печінка, риба, хліб. Також миючі засоби та засоби гігієни, одяг, взуття тощо.

– Готую я сама, харчів вдосталь, ми навіть не все можемо з’їсти, – ділиться Оксана. – Тут всі жінки набирають вагу, бо часто печуть. Ми пригощаємо одне одного, стали, як одна велика родина. У центрі є облаштована кухня, пральня, кімната для дозвілля. Це рай для нас!

Жінки відвідують групи психологічної підтримки, також у центрі проводяться індивідуальні сеанси з психологом. 

– Коли сюди приїхала, я постійно плакала, не могла їсти та спати, мені було прикро, що рідні так зі мною вчинили, – зізнається Оксана. – Тому я багато спілкуюсь з психологом. Взагалі, мені дуже допомогли у центрі, сама б я не впоралась. Сьогодні нарешті можу посміхатись. Життя триває. Дякувати Богу, ми живемо у нормальних умовах.

– Потрапити до нашого центру можна за допомогою мобільної бригади психологічної допомоги чи звернувшись до поліції, – розповіла  Марина Земенкова, директорка Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» ДМР. – Центр надає повне державне забезпечення та підтримку своїм підопічним.

Контакти:

Відділення для жінок з дітьми

Телефон: (099) 520 79 18

Е-mail: cspds-mh@ukr.net

Відділення для жінок без дітей

Телефон: (099) 520 79 34

Е-mail: cspds-mh@ukr.net

Фото Валерія Кравченко.