Як помаранчева революція сформувала українську націю

Протягом двох десятиліть в Україні відбулися революції, які докорінно змінили життя країни. Найактивнішу участь у доленосних подіях брали й дніпряни. Про те, як це було, розповість «Наше місто».

На першому Майдані люди вчилися долати страх перед владою

21 листопада 2004 року ЦВК України оголосила попередні результати другого туру президентських виборів: з розривом у 3 % переміг Віктор Янукович. І тут почалося! Акції протесту проти несправедливих волевиявлень прокотилися по всій країні. Звичайно, основні події першої української революції відбувалися в Києві. Але своє ставлення до політичного свавілля висловили і в Дніпрі.

Так було і через дев’ять років, коли в українській столиці почався Євромайдан.

– У 2004-му людей обурили фальсифікації під час виборів, – розповідає Ірина Рева, науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею. – Я була спостерігачем на виборах у Дніпрі, бачила і припиняла різні порушення: голосували без паспортів, «урни» носили туди-сюди. У нас обурені містяни збиралися біля оперного театру, формували колони і йшли проспектом Яворницького. Людей було багато. Тисячі. Тоді, 20 років тому, люди вчилися долати страх перед владою. Вони не хотіли повернення в СРСР – у країну деспотії та доносів. Українці прагнули до цінностей Євросоюзу. Але це все-таки мирний протест. На Майдані 2013-2014 років вимоги були конкретнішими, а реакції влади жорсткішими. І такий протест не можна було зупинити. Люди вже не боялися влади.

Особливо майданівців обурили так звані «диктаторські закони». Проти них протестували і в Києві, і в Дніпрі.

– 16 січня 2014-го, коли було ухвалено «диктаторські закони» (арешт за організацію мітингу та допомогу протестувальникам, тюремний термін за груповий протест, носіння захисного одягу, блокування місць перебування політиків), я була в Дніпрі, – каже дніпрянка. – Чоловіки приходили з каструлями на головах, і ми водили хоровод на Європейській площі. Таким чином демонстрували наш протест проти заборони на прояв громадської думки. Взагалі страшно було брати участь у цій демонстрації громадянської позиції – ті самі закони могли бути застосовані проти нас.

 Історик зазначає, що вимоги учасників Революції Гідності були найрізноманітнішими, але обґрунтованими та конкретними.

– За оцінкою соціологів, приблизно кожен четвертий майданівець – підприємець, – констатує працівниця історичного музею. – Підприємці вимагали скасувати Податковий кодекс 2010 року, який нищить середній і малий бізнес. Звучали вимоги провести реформи у сфері екології. Але головна вимога – змістити узурпаторську владу на чолі з Януковичем.

У Дніпрі збирали ручки для Януковича

Революції зазвичай не мають чіткої точки відліку – конкретної дати, яку можна назвати днем народження епохальної події. Народний гнів поступово визріває в головах і душах людей, щоб одного дня виплеснутися на вулиці.

– Гнів українців на масові фальсифікації 2004 року призвів до першого Майдану, – зазначає Віктор Романенко, координатор дніпровського Майдану. – Помаранчева революція сформувала українську націю. А наприкінці 2013-го люди свідомо вийшли на протест. Напередодні саміту Східного партнерства у Вільнюсі, де вирішувалася доля України, ми збирали ручки для Януковича. На той випадок, якщо раптом у вирішальний момент у Віктора Федоровича не буде можливості підписати важливий документ. Зібрали понад 1000 ручок. А 25 листопада дніпровський Майдан на Європейській площі розігнали. З’явилися кілька десятків спортивних хлопців і вигнали всіх. Але наступного дня на площу прийшло набагато більше містян.

Нагадаємо, що в лютому 2014-го в Дніпрі й сталося справжнє льодове побоїще. На щастя, ніхто не загинув, але десятки людей отримали травми. Напередодні перед будівлею ОДА за допомогою бульдозерів звели снігову дамбу, а підступи до неї перетворили на крижану ковзанку. Суворий мороз тільки розпалював емоції. Міліціонери зі щитами не пускали мітингувальників до будівлі. Але тут же в лавах правоохоронців перебували так звані «тітушки», які абсолютно безкарно кидали в натовп палиці та каміння.

Звичайно, найдраматичніші події Революції Гідності відбувалися в Києві. 18-20 лютого на Інститутській вулиці, силовики розстріляли десятки майданівців. Згодом загиблих героїв – 106 осіб – назвали Небесною Сотнею. Один із перших її героїв – наш земляк Сергій Нігоян. Його застрелили вранці 22 січня на вулиці Грушевського. Сергію було лише 20 років.

Навіть зірки можуть помилятися

Після фатальних подій, здається, що, якщо повернутися в минуле і щось у ньому підправити, можна було б уникнути смертей і трагедій. 11 років тому астрологи заявляли про те, що Юпітер почав ходу з найзлішою планетою – Чорним Місяцем. У зв’язку з цим стверджували: все хороше, що Юпітер міг би принести людям, може обернутися злом – ніби хтось поміняв «плюс» на «мінус». Звучали навіть зловісні передбачення з приводу того, що подібне положення Юпітера вже мало місце в моторошних 1941-1945 роках. Щоправда, уточнювалося, що історичні цикли повторюються, але не дублюються, тому жахи Другої світової війни нам не загрожують.

– Заднім числом у гороскопі можна знайти підтвердження всьому, – вважає Людмила Марченко, дніпровський астроном, яка вивчала й астрологію. – Коли подія вже відбулася й аналізуєш минуле, бачиш масу ознак того, що сталося. Але наперед передбачити масштабний суспільний процес в окремій країні напевно нікому не під силу.

Пов’язати найбільші історичні потрясіння з положенням світил намагалися давно, але практично безуспішно. Зірки, як і люди, можуть помилятися.

– Знаменитий учений-природодослідник Олександр Чижевський вважав, що всі революційні зміни пов’язані з сонячною активністю, – розповідає астроном. – Писав, що доленосні революції та війни траплялися на піку цієї активності. Але на нас ця гіпотеза не поширюється. Не працює! Відоме нам положення небесних тіл не пов’язане з нашими потрясіннями. Ну, або такий зв’язок неочевидний.

Утім, астрологи, історики, політологи, свідки революцій і воєн обговорюватимуть і сперечатимуться про причини і наслідки того, що сталося. Велике бачиться на відстані.

Критичне переосмислення українських революцій ще попереду

Революції 2004-го і 2013-2014 років часто порівнюють. Між ними дійсно багато спільного. Ба більше, експерти вважають, що по суті Революція Гідності – логічне продовження Помаранчевого Майдану.

– Обидва Майдани прагнули не просто змістити владу, були спроби змінити політичний курс країни, – зазначає Руслан Бортник, політичний експерт. – За Кучми нейтральний позаблоковий статус хотіли змінити на проєвропейський, за Януковича – вимагали вступу до ЄС. В обох випадках ліберальним прозахідним силам протистояли національні консервативні. Це зумовило певні питання наступності влади, дотримання Конституції України при зміні політичних режимів. Обидві революції посилили конфронтацію з рф, призвели до поляризації суспільства, погіршення економічних і геополітичних позицій країни.

Але чи бувають взагалі успішні революції – «на століття»? Згадаймо, що впродовж більш ніж 70 років нам навіювали, що революція 1917-го – наше все.

– Для тих, хто втрачає революції неминуче зло і розчарування, – відповідає експерт. – Але для величезної кількості українців Євромайдан 2013-2014 років відкрив шлях до великих соціально-економічних здобутків, дав змогу їздити в Європу за безвізом. Багато хто й не мріяв про ті можливості самореалізації, які з’явилися після Революції Гідності. За консервативної системи реалізувати їх було не можна. Людям відкрився інший світ! Взагалі успішні революції надалі стають частиною національного міфу і живуть у свідомості досить довго.

Ну, а наша революція, на думку політолога, триває. Нам ще належить осмислити, оцінити і зрозуміти її.

– Ми все ще живемо в революційному циклі, який почався 20 років тому, – резюмує Руслан Бортник. – Після 2004 року відбулася реставрація режиму – до влади прийшов Янукович. Більш масштабні, радикальні події Євромайдану – продовження Помаранчевої революції. Наш революційний цикл становитиме 25-30 років, після чого відбудеться критичне переосмислення того, що з нами сталося. Найімовірніше, це станеться у 2030-2035 роках.