ЕКСКЛЮЗИВ “Наше місто” – це крутіше, ніж ТБ: реальне життя та справжні герої – поруч

16 листопада в Україні відзначається День телебачення, радіо та зв’язку. До професійного свята людей, які створюють яскраві та цікаві візуальні журналістські роботи, ми вирішили розповісти, як “Наше місто” стало не лише провідним новинним ресурсом Дніпра, а й новітнім перевтіленням традиційного телебачення. Подробиці – у матеріалі журналістів “Нашого міста”.

Люди, які створюють відеоновини, сюжети, програми, що транслюються в ефірі чи в мережі інтернет, в Youtube та соцмережах, можуть цілковито вважати сьогоднішнє свято своїм. Адже медіа в наш час розвиваються надзвичайно стрімко, тож звичне для старшого покоління телебачення трансформується у нові цікаві та яскраві форми.

Приміром, “Наше місто” – це водночас поважне друковане видання з понад 30-річною історією, провідний інформаційний вебсайт Наше місто Дніпро, а також продакшн студія НМ, яка успішно працює вже понад три роки. Студія створює та транслює в найбільш популярних відео-сервісах та соцмережах динамічні відеоновини, глибокі та змістовні сюжети, репортажі, а також надзвичайні авторські програми.

– Команда, яка зараз працює над візуальним продуктом – професійна, злагоджена та мультизадачна,- підкреслює Олена Шевченко, керівниця продакшн студії “Наше місто”.- Фішка проєкту – універсальність: контент  створюється для усіх платформ – для вебсайту НМ, популярного відеосервісу YouTube та затребуваних серед аудиторії соцмереж (приміром, телеграм).

Це гарантує найкращий контакт з публікою, яка в наш час бажає читати, а головне – бачити більше цікавого, корисного, а головне – отримувати інформацію  якомога оперативніше.

У підсумку наразі продакшн студія “Наше місто” входить до топ-5 реально діючих медіа-організацій в Дніпрі, що на постійній основі створюють і транслюють візуальний контент, та має потужні лідерські амбіції. 

Як створюють відеоновини 

Ключове для відеоновин – це показати: подію, подробиці, обставини, цікаву людину, коментар та все інше, що можна представити візуально.

Тому відеоновини – це завжди командна гра. Журналіст спілкується з людьми, ставить питання та отримує відповіді, а може й записати стендап – власний монолог на певній локації. Вміння вести розмову, ставити питання та уважно слухати думку людей – безцінне для журналістів НМ –  майстрів відеоформату.

Водночас за кадром залишаються та працюють оператори, завдання яких – зафіксувати все на відео: коментарі людей, локації, перебіг подій. Чітка, динамічна, яскрава картинка – це класний результат їхньої роботи. Майстерність та досвід дають змогу побачити та “схопити” вдалий кадр, зафіксувати незвичний перебіг подій або зловити яскраву мить: такі моменти – справжній професійний успіх.

Крім того, для створення яскравих та захоплюючих відеоновин, історій, студійних інтерв’ю та ін. – завжди працюють численні професіонали, які залишаються поза екраном: водночас з операторами – це режисери монтажу, дизайнер та ін. Саме вони роблять так, що відео стає динамічним, чітким, ритмічним, його цікаво дивитися. А фахівці з просування дбають про те,  щоб відео потрапили до популярних соцмереж та привертало увагу глядачів.

Кожна зйомка зараз – зустріч із людським болем.
Як працюють та що відчувають журналісти під час прильотів 

Наш надскладний воєнний час приніс чимало викликів для медійників, зокрема тих, хто створює відеоконтент. Вони –  завжди напоготові, на низькому старті до активної роботи. Треба бути постійно зібраним, працювати чітко та професійно навіть у найбільш стресових ситуаціях.

– Потрібні оперативність і мобільність. Часто доводиться працювати у важкодоступних або небезпечних місцях, швидко ухвалюючи рішення щодо зйомки, – розповідає про специфіку роботу  Анастасія Ткач, журналістка “Наше місто Дніпро”. – Кожне відео, зняте на місці трагедії – це не просто матеріал, а людські долі, втрати й переживання, які потрібно передати глядачам з повагою та точністю. Важливо не тільки донести інформацію, але й відчути, як правильно висвітлити кадри, щоб вони залишалися об’єктивними та правдивими, уникаючи зайвої емоційності чи сенсаційності, але водночас – не применшуючи масштаби трагедії. 

Дійсно, зараз саме відеожурналісти та фотографи першими прямують на місця прильотів після ворожих ударів та фіксують всі деталі та обставини трагічних подій. Спілкуються з людьми – рятувальниками, медиками, постраждалими.  Це – надзвичайно складне завдання, розповідає Анастасія.

Робота репортера на місцях трагедій супроводжується цілою гамою сильних емоцій:

– Найбільше відчувається сум та співпереживання, особливо коли доводиться стикатися з людськими втратами, зруйнованими будинками, або коли бачиш сльози та відчай постраждалих, – каже вона. – Кожна така зйомка – це зустріч із людським болем, і важливо не лише донести його до глядачів, але й не втратити власної стійкості.

Журналістка згадує один із найважчих для неї моментів – ранок 29 грудня 2023 року, коли ворог здійснив черговий обстріл Дніпра та завдав поміж іншим значної шкоди пологовому будинку та лікарні.

– Було боляче навіть уявити, що могла побачити камера: серед руїн – місце, де перебували найвразливіші — вагітні жінки та діти, ще такі маленькі, тільки на початку життя, – згадує Анастасія. –  Це був глибокий страх і відчуття несправедливості. Бо важко збагнути, як діти, які щойно з’явилися на світ, могли постраждати лише через те, що вони українці. 

На щастя, вагітні, які були там, вчасно евакуювалися до укриття, і ніхто з них не постраждав. Проте того дня, на жаль, загинуло п’ятеро людей, і понад 20 отримали поранення. Ці кадри залишаються у голові та повертають знову і знову у той день.

– Працюючи на місцях таких трагедій я дійсно вже давно перестала плакати, – каже Анастасія. – Сльози поступилися місцем іншій емоції — розгубленості та, мабуть, глибокому запитанню, яке щоразу звучить у голові: “За що?” Це питання стало рефреном кожного дня, коли бачиш руїни, обличчя постраждалих та наслідки тих жахів, що відбуваються навколо”.

Зберігати голоси та спогади людей та допомагати тим, хто поруч

Одне з найважливіших завдань візуальних журналістів сьогодні – фіксувати події, насамперед  пов’язані з боротьбою проти агресії, а також зберігати для людей та історії реальні спогади про сьогодення, думки та емоції людей – захисників та цивільних, тих, хто працює, лікує, рятує інших. Такі розповіді, покладені на відео – безцінний скарб – для нашої спільної пам’яті, для майбутнього.

– Колись я взяла інтерв’ю у молодого військовослужбовця Івана, – згадує Анастасія Ткач. –  Через короткий час стало відомо, що він загинув. Усвідомлення того, що цей запис, цей діалог — єдине, що залишилося родині, було пронизливо болісним. У таких випадках розумієш, як важливо зберігати голоси та спогади, щоб дати родинам можливість почути їх знову.

Втім, своєю роботою журналісти “Нашого міста” не лише фіксують обставини, емоції та думки сьогодення, а й прагнуть спонукати людей до активної позиції:

– Попри все, я закликаю кожного: допомагати живим, пам’ятайте полеглих та боротись за тих, хто в полоні, – каже Анастасія. – Важливо не тільки зберегти спогади, але й діяти, підтримувати одне одного. Адже саме це дозволяє триматися і боротися за наше майбутнє.

Вони не можуть інакше. Справжні герої нашого часу – в неймовірних “Історіях війни”

Наш воєнний час змушує по-новому дивитися на реальність, задає нові тренди та цінності – вміння боротися за свою країну, захищати своїх, працювати попри все, підтримувати одне одного тощо. 

Сьгодення приносить безліч небачених раніше тем та сюжетів для відповідальної журналістики. Тож медійники “Нашого міста” відкривають та показують історії реальних непересічних людей, справжніх героїв нашого часу. Їх вражаючі історії та розповіді – у проєкті “Історії війни”, який створює команда на чолі з журналісткою Дариною Сухоніс.

Це й захисники, які неймовірними зусиллями чинять опір ворогу у цій жорстокій високотехнологічній війні, при цьому – залишаючись людьми та продовжуючи життя. Це рятувальники та медики, які ліквідують наслідки ворожих ударів по мирних містах та рятують життя людей. Це комунальники, які наводять лад після безладу, який вчиняє ворог, та повертають місто до нормального стану. А ще – ветерани, які заново починають цивільне життя, вдови, які намагаються прожити своє горе після тяжких втрат. Волонтери, які допомагають триматися людям, рятують тваринок у режимі нон-стоп  та інші непересічні небайдужі люди, які заслуговують на повагу.

Таких історій – дійсно дуже багато, розповідає Дарина:

–  Ми виходимо з другого місяця повномасштабного вторгнення. Буває, що випускали по дві програми на тиждень, – розповідає Дарина.-  Адже ця тема – неосяжна: від представників Сил оборони до волонтерів, та просто людей, які стають героями. Бо просто не можуть інакше. Або люди, які роблять свою буденну роботу, ризикуючи життям – комунальники, які теж працюють на місцях ліквідації, як і ДСНСники. Або водії, медики, вчителі – кожен свідомий українець сьогодні робить внесок у нашу перемогу. Але, частіше за все у нас у студії саме військові.

Інтерв’ю та розповіді героїв проєкту відображають біль нашого часу та викликають справжню повагу  до цих людьми, які ведуть свою боротьбу та виконують свою роботу – кожен на своїй ділянці. 

– Вони – наші герої, і вже пройшли те, через що в нормальному житті не повинні проходити, – каже Дарина. –  Це – люди, які вразили мене і команду неймовірною силою любові до України, відданістю, жагою до життя та до своєї роботи за покликанням.

Мене вразив випуск з Ігорем Гетало, який розповів про роботу рятувальника під час війни. 

Також – випуск про хлопців, які займаються евакуацією загиблих, про роботу бригад «На щиті», коли Сергій і Роман розповідають, як хлопець впізнав наречену-військову по обручці, бо все інше згоріло…

Або програма про поліцейського з Маріуполя Валентина, який є на світлині, що отримала Пулітцерівську премію та присутня у фільмі «20 днів у Маріуполі». Чоловік дізнався про це випадково і вже після окупації. В ефірі з певних причин він не розповідає все, що було, але від його слів у нас були сльози…

Ще вразила історія Олександра з “Айдару”: з одним автоматом і патронами, що швидко закінчуються, він тримав спостережний пункт. Втратив око, але тримався до приходу своїх. Ще й ліквідував пару ворогів.

Стас Бунятов, він же Снайпер з тг- каналу «Говорять Снайпер» – був у нас ледь не на першому своєму інтерв’ю, ще до власної медійності. В нашій студії був Женя Тузов – також з Маріуполя, комендант найбільшого укриття, та його неймовірна собака Міккі.

А ще – дівчина Дарина з Дніпра, яка веде моніторинговий паблік «Дніпро Тривоги», волонтер Стас Губкін, який ледь не перший з військовими поїхав до Курської області з необхідним вантажем.

Вміння побачити в повсякденному житті великого міста неймовірне, приязнь та любов, яка перемагає жахіття війни  – це також талант та майстерність:

– Дем’ян, Настя і Каспік – моя випадкова світлина, яка стала дуже відомою, і потім вони прийшли на інтерв’ю, – розповідає Дарина. –  Я можу дуже довго розповідати про «Історії війни». Плачу під час кожного запису, але, попри все, програма дає мені надію і віру. А ще – багато друзів, близьких та вже рідних людей. 

“Історії війни”  мають заслужену популярність серед публіки та визнанням у професійних колах. Цьогоріч проєкт Дарини Сухоніс отримав високу відзнаку – нагороду Національного конкурсу журналістських робіт “Честь професії”.

Під час роботи над проектами, проведення численних інтерв’ю журналістка відзначає гострі та актуальні тенденції нашого часу:

– Я бачу, як згуртованість, патріотизм, допомога та бажання рвати ворога зубами, які було у 2022 змінюються на байдужість, – каже Дарина. – Так, не у всіх. Але багато хто забув, що є війна. І це найстрашніше. Не кожен може стати добровольцем і піти, але неповага і байдужість, ігнорування війни, зборів у сторіс чи просто донатів – для мене це просто тригер.

Я категорично зневажаю людей, які транслюють виключно свої радощі, ранкову каву, оголену дупу і щасливе життя. Мене, можливо, зараз мало хто зрозуміє, але я вважаю моральним злочином не помічати війну.

Є тисячі варіантів бути корисним і не на фронті. Ми всі живемо, радіємо, кохаємо. А в когось життя ВЖЕ зупинилось, через втрату чоловіка, брата чи батька. Майте повагу. Публікуйте себе і своє життя. АЛЕ. Внесіть хоч крихту в загальний фундамент перемоги, яка здобувається страшною ціною.

Пам’ятати про минуле, щоб прямувати в майбутнє

Ще один вкрай цікавий проєкт, який створює студія “Наше місто” – “Як це було. Дніпро”: відео-спогади про історію рідного Дніпра за останні три з гаком десятиліття з часів набуття Незалежності. Рік за роком – як змінювалося наше життя та ми самі.

Масштабне ретроспективне оповідання створює команда проєкту, автор – журналістка Олена Кальянова.

Чому потрібно  фіксувати та розповідати відеоісторію Дніпра? Це вкрай  важливо, щоб зберегти пам’ять та протидіяти інформаційним маніпуляціям, впевнена журналістка:

– Проєкт – спосіб збереження пам’яті про різні моменти в історії міста, а ще – своєрідний інструмент боротьби із пропагандою, – зазначає Олена Кальянова. – Ми,  можливо, не завжди бачимо, як вона створюється, але відчуваємо її вплив. Багато людей, особливо із початком повномасштабної війни, побачили, що історичні події та явища можуть підміняти: дещо – забути, а щось – «домалювати». Тому  створювати відеоматеріал про те, як  все було, вкрай важливо. Поки є ті, хто особисто це пам’ятає. Саме вони зможуть згадати, що було добре, а що погано, що зберігати, а що не варто брати в майбутнє…

Дійсно, відеоісторії проєкту “Як це було. Дніпро” розповідають про карколомні зміни в житті міста та України загалом з початку буремних 90-х. Про відомі політичні постаті з Дніпра, про визначні економічні, соціальні явища, незвичайні зміни у культурі, музиці, модних тенденциях, повсякденному житті та побуті, що з кожним роком приходили в наше життя.

Конституція та гривня, Леонід Кучма та Павло Лазаренко, “Приватбанк” і метро у Дніпрі,“Біле братство” та концерти зірок рок-музики в місті, інші новітні явища в економіці та звичайному житті та багато іншого.

Про події та явища минулого згадують люди, які були дотичними до знакових подій – журналісти, науковці, суспільні діячі.

Цей унікальний проєкт продакшн студії “Наше місто” – надзвичайно цікава можливість побачити, як змінювався Дніпро та дніпряни протягом останніх кількох десятиліть та як місто крок за кроком прямує у майбутнє.

А що попереду? Головне – залишайтесь з нами

Вже невдовзі на глядачів та читачів “Нашого міста” чекають нові цікаві програми та документальні проєкти, розповідає Олена Шевченко, керівниця продакшн студії “Наше місто”. Зокрема, про унікальний Дніпро, про історії людей, які попри все, продовжують боротьбу, працюють, допомагають іншим та щодня змінюють наше рідне місто Дніпро на краще. 

Тож  залишайтеся з нами, друзі, аби разом з командою “Нашого міста” побачити усе найцікавіше.

Фото Валерія Кравченко, з архівів журналістів НМ