Дніпрянка Ірина Андріївна Кисіль — це жінка, чия життєва історія надихає на оптимізм і віру в себе. Втративши зір у підлітковому віці через пухлину головного мозку, вона змогла не лише прийняти нову реальність, але й стати прикладом для багатьох. Детальніше читайте в матеріалі «Наше місто».
Журналістів Ірина Андріївна зустріла з посмішкою на обличчі. Запросила до вітальні та розповіла свою історію.
-Я втратила зір у віці 14 років, мені спочатку не могли встановити діагноз, лікували печінку, – каже Ірина Андріївна. – Коли зовсім осліпла, я потрапила до спеціалізованого центру у столиці. Там з’ясували, що у мене пухлина головного мозку. Зробили операцію, сподівались, що зір відновиться, але дива не сталося.
Після втрати зору дівчинка дуже страждала, але не впасти духом їй допомогли однокласники.
-У мене було багато друзів, я навчалася у школі №7, а після уроків до мене приходив весь клас, – пригадує Ірина Андріївна. – Ніде було сісти, то сиділи навіть на підлозі і мене розважали. Я дуже вдячна їм та моїй мамі. Спочатку було дуже важко, а з часом я пристосувалася. Мої друзі брали мене з собою на прогулянки, щоб я не плакала. Моя подружка Валя казала, що її пари очей вистачить на обидвох.
Але у школу Ірина більше не ходила. Каже, що боялася пересуватися містом. Більш того, жінка пригадує, що з дитинства уникала зустрічей зі сліпими.
– Коли я ще була зрячою, ми жили на Правді, -каже пані Ірина. – Неподалік від нас був будинок для сліпих. Вони ходили у магазин, я дивилася і дуже їх боялася. Мабуть, це гріх, але я обходила їх десятою дорогою, тікала. Це був непереборний страх. А коли сама стала сліпою, я зрозуміла, що краще допомагати сліпим, щоб вас не спіткала така доля. Якщо бачите, що незряча людина потребує допомоги – допоможіть.
Ірина Андріївна завжди посміхається, не любить скаржитися на долю. Вважає, що є люди, яким ще гірше. Саме оптимізм допоміг їй пережити трагедію в особистому житті.
-Заміж я так і не вийшла, – зізнається жінка. – Познайомилася з парубком, він нещодавно прийшов з армії. Я відразу закохалася, хоч і не бачила зовсім, але сподобався його голос. Мені було 18 років, ми стали зустрічатися. З часом люди розповіли його батькам, що він пов’язав свою долю зі сліпою дівчиною. Йому заборонили спілкуватися зі мною і він незабаром знайшов іншу і одружився на ній. А я залишилася вагітною. Зараз я дуже рада, що у мене є син, йому 36 років. Він працює водієм тролейбуса у Дніпрі. Коли син вже був дорослим я познайомилась з чоловіком, він брат моєї сусідки. Ми сподобались одне одному, з часом він переїхав до мене. Ми добре живемо. Думаю, що мені посміхається доля, бо я їй також посміхаюсь.
Дніпро активно підтримує людей з інвалідністю. Завдяки міській програмі, Ірина Андріївна отримує необхідну допомогу: соціальні виплати, технічні засоби реабілітації, а також користується послугою «Соціальне таксі».
– Мені платять адресну допомогу на житлово-комунальні послуги,- розповідає Ірина Кисіль. – Я вже отримала компенсацію на придбання аудіоплеєра та взуття а також палицю. Отримую компенсацію на бензин та стою у черзі на отримання транспортного засобу. Мій чоловік отримує виплати за догляд за мною. Дякую нашому Борису Філатову, що є така допомога у місті. Дякую за рівненькі дороги та тротуари, для сліпої людини це дуже важливо. Також Філатов потурбувався, щоб була у нас послуга «Соціальне таксі». Я періодично користуюся нею, їздила у лікарню, в УТОС тощо. Це дуже зручно.
Ірина Андріївна зізнається, що у їхній родині обіди готує чоловік, а вона не може це робити через сліпоту. На дозвіллі слухає аудіокниги за допомогою плеєра та спілкується з друзями по телефону.
Фото Володимира Федорищева.
Читайте також: Дніпро побачить сніг вже на цьому тижні: прогноз погоди на 5 днів.
Категорія: Інтерв'ю, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Здоров'я, Історія