Посмертна подорож Яворницького: як влада неофіційно реабілітувала історика

З 1882 року видатний історик Дмитро Яворницький усі свої гроші вкладав в археологічні експедиції степами України в пошуках козацьких артефактів. А другу половину свого життя він жив інтересами катеринославського, а потім дніпропетровського історичного музею, який він очолював. Він заповів поховати себе під його стінами – на тій самій Соборній горі, де розташований його будинок та де він щодня ходив пішки на роботу і просто гуляв, виношуючи чергову ідею. І навіть після смертi, він добився свого, хоч і через два десятиліття, пише “Наше місто”.

Останні 35 років життя Дмитро Яворницький мешкав та працював у Катеринославі-Дніпропетровську. В його будинку побували до сотні відомих в історії України осіб. На Яворницького-націоналіста писали доноси. У 1933-му історика звинуватили у «буржуазному націоналізмі» і позбавили академічної пенсії. Але йому вдалось уникнути арешту та розстрілу.

В епоху Сталіна у 1937 році йому останнє звинувачення видали, що  він керівник терористичної ячейки змовників. Тоді йому було вже 82 роки і його відпустили додому. Він був аскет, жив не для себе, він все віддав музею. Тому “буржуазний” до нього складно застосувати, – каже Максим Кавун, кандидат історичних наук, завідувач відділу “Меморіальний Будинок-музей Яворницького” ДНІМ імені Д.І. Яворницького.

Дмитро Яворницький прожив 85 років насиченого життя і помер у власному ліжку нібито від малярії. Це сталося 5 серпня 1940-го. За заповітом, на його похороні грав гопак та лунали українські пісні.

Його поховали на звичайному міському цвинтарі на розвилці за 10 метрів від пам’ятника академіку Писаржевському. У день поховання на його могилі дозволили співати українські пісні. Влада не перешкоджала. Після його смерті з’явився указ про вшанування академіка Яворницького: пенсія вдові, його ім’я музею, встановити йому пам’ятник та назвати на його честь вулицю. Тобто влада сама обнулила репресії, визнавши його як академіка, – розповідає Максим Кавун.

Вулиця Яворницького дійсно з’явилася ще у радянські часи, але у селищі Мирному у межах Дніпра. І лише у 2005 році ім’ям легендарного земляка назвали вулицю в історичному центрі міста, перейменувавши провулок Жовтневий. А ще за 11 років, у 2016-му, на честь Яворницького назвали головний проспект Дніпра.

У 1961 році тіло Дмитра Яворницького перепоховали і таким чином виконали його заповіт. Втім, вже 63 роки історія переносу могили вченого залишається загадковою.

Досі не досліджено, хто дозволив перепоховання у центрі міста. У ті часи дати добро на цей крок могли лише з самого верху. Відомо, що у 1961 році інтелігенція написала листа владі з проханням перепоховати Яворницького. І лист задовільнили, але це питання потребує серйозного дослідження на предмет, хто дав дозвіл. По суті це неофіційна посмертна реабілітація. Ми знаємо, що у брежнєвську добу Яворницького знову замовчували, а знову згадали про нього у 1988-му, тоді і відкрився його будинок-музей. До речі, я був один з перших відвідувачів. Мені тоді було лише 10 років, але це зіграло дуже велику роль у моєму житті. За якоюсь іронією долі я тепер завідую цим будинком, – додає Максим Кавун, кандидат історичних наук, завідувач відділу “Меморіальний Будинок-музей Яворницького” ДНІМ імені Д.І. Яворницького.

Історик каже, що у Дніпрі існує лише два випадки поховання людини біля свого дітища. Перший – це могила професора Олександра Рейнгарда, яка з’явилася у Ботанічному саду Дніпра у 1945 році. Другий – перепоховання Дмитра Яворницького.

Цікаво, що Яворницького та його дружину розлучили після смерті. Вона покоїлась поруч з ним з 1943 року, там лежали дві плити, було родинне поховання. Але перепоховали лише Дмитра Івановича, а її могилу залишили на старому кладовищі, яке згодом закрили та зруйнували. Минулого року ми вирахували місце поховання його дружини – там зараз газон. Ми хочемо подати офіційне прохання до мерії, щоб встановити там хрест, щоб могила Серафими Яворницької була вшанована, – додає Максим Кавун.

Нагадаємо, раніше ми писали, що відомо про особисте життя Яворницького.