ЕКСКЛЮЗИВ Не жіноча справа: дніпрянки з легкістю опановують традиційні чоловічі професії

Гендерна рівність зовсім не стерла межу між чоловіками і жінками. Сьогодні, коли Україну зі зброєю в руках захищають тисячі дніпрян, їхні робочі місця на промислових підприємствах, на транспорті, в супермаркетах і інших місцях зайняли наші землячки. Вони працюють зварювальницями, кранівницями, охоронницями, водіями. При цьому залишаються чарівними та привабливими. На роботі та вдома. У свята і в будні. Про те, як жінки опановують незвичні для себе професії розповість «Наше місто».

Ольга Ломоносова понад 20 років водить тролейбус

У лихі 1990-ті про рівноправність із чоловіками дніпрянка Ольга Ломоносова особливо не замислювалася. Просто потрібні були гроші і стабільна робота.  А тут графік відповідний, і зарплату запропонували непогану. І наша землячка без вагань прийшла на курси водіїв тролейбусів.

– Спочатку відмовили, мовляв, дівчат не беремо, але потім все-таки прийняли, – розповідає Ольга. – У ті роки, звичайно, важко було. То колесо відпаде, то кардан зламається. Без сторонньої допомоги не обійтися. Де-небудь на перехресті на мене дивилися з подивом. Жінка за кермом! Зараз інша справа. Жінок-водіїв уже точно не менше, ніж чоловіків. Ну і працювати на новій техніці одне задоволення.  Усе автоматизовано. Навіть зупинки автомат оголошує.

Сьогодні водійська професія для ініціативної дніпрянки – пройдений етап. Андрій, чоловік Ольги – теж керує тролейбусом. Щоправда, працює на іншому маршруті. А троє дітей батьками пишаються, хоча освоювати сімейну справу не поспішають.

– У нас дві доньки і син – Христина, Настя і Руслан, – робота водіями громадського транспорту їх не надихає, – констатує співрозмовниця. – Та я сама б давно пересіла за кермо вантажівки, поїхала б за кордон, де зарплата набагато більша. Адже в мене всі водійські категорії відкриті. Сім’я тримає!

– У КП «Дніпровський електротранспорт» працює майже половина жінок, – зазначає Іван Васючков, заступник начальника управління транспорту департаменту транспорту і транспортної інфраструктури міськради Дніпра. – Сьогодні транспортна сфера не є виключно чоловічою. З ініціативи Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України спільно зі структурою ООН «Жінки в Україні» розроблено програму, розраховану виключно на жінок. Готуємо водіїв автобусів. 1 жовтня набір закінчено. Освоїти непросту чоловічу професію захотіли 33 дніпрянки.

Ользі Ломоносовій по-своєму було легше. Водієм вона стала ще в молодості. А інші наші землячки опановували маскулінні професії в зрілі роки. Жіночі долі круто змінила війна.

Після двох десятиліть офісної роботи Оксана Вашицька стала зварювальницею

Війни справді кардинально змінюють гендерний паритет на виробництві. У роки Другої світової в СРСР у зв’язку з призовом на фронт більшості чоловіків жінки становили понад 65 % усіх працюючих на виробництві, вони опанували й такі професії, що раніше були до снаги лише суворим і сильним чоловікам: у 1941 році лише в металообробній промисловості близько 50 тис. жінок працювали токарями, 40 тис. – слюсарями, 24 тис. – фрезерувальницями, 14 тис. – інструментальницями.

Сьогодні, коли російські окупанти наступають на сході України історія повторюється. Нині ворог впритул підійшов до Селидового – рідного міста Оксани Вашицької. У цьому шахтарському місті Оксана Іванівна прожила більшу частину життя. Тут на Селидівській збагачувальній фабриці кілька десятиліть працювала її мама Галина Михайлівна, професію якої в Дніпрі опанувала донька.

– Моя мама 43 роки відпрацювала на збагачувальній фабриці, – розповідає Оксана. – Вона була зварювальницею екстра-класу. Шостий розряд! Ця робота їй дуже подобалася.  Мама – одна-єдина зварювальниця на підприємстві і пишалася своєю «чоловічою» професією. На жаль, її вже немає на світі, а я тепер пішла її стопами. Так вийшло.

Взагалі-то Оксана Іванівна зовсім не збиралася бути робітницею. Свого часу вона закінчила Макіївське торговельне училище, створене на базі технікуму, і працювала в офісі.

– Звичайно, я і не думала стати зварювальницею, – продовжує Оксана Вашицька – Працювала банкіром, розносила електронні платежі. 23 роки на одному місці. Там би й далі залишалася, але в життя втрутилася війна. Коли жити в Селидовому стало неможливо, переїхала з сім’єю до Дніпра. Тут роботи за моєю спеціальністю не знайшлося, довелося перекваліфікуватися. Прочитала в телеграм-каналі про те, що можна перевчитися. Ну й перевчилася. Чому ні? Взагалі вважаю, що жінки все роблять краще. Тепер я газоелектрозварник. Як мама.

Така професійна метаморфоза переселенці далась непросто. Адже у вересні їй виповнилося 50. Опанувати мамину професію Оксані вдалося завдяки жіночому центру працевлаштування, що працює у межах проєкту «WE ACT II: діємо для жінок та їхніх можливостей». На Дніпропетровщині десятки жінок уже скористалися цією програмою та отримали нову нежіночу професію.

Юлія Гончаренко опанувала професію асфальтоукладальниці

У юному віці павлоградка Юлія Гончаренко, звісно, не уявляла себе асфальтоукладальницею. Тобто в думках, вона, можливо, і закатувала якогось негідника в асфальт, але щоб професійно працювати на катку – такого не було. Але все тече, все змінюється і одного разу, як і Оксана, Юлія скористалася пропозицією Жіночого центру працевлаштування.

– Працювала на місцевому комунальному підприємстві, – розповідає Юлія. – Але довелося роботу змінювати, а зробити це жінці «50+» проблематично. Тому скористалася пропозицією і вивчилася на асфальтоукладальницю. Спочатку, ясна річ, побачивши жінку за кермом такої спецтехніки, багато хто дивувався, але потім нічого. Змирилися. А мені робота подобається. Все на джостиках. Ручна праця практично виключена. Звичайно, нюанси, як і в кожній роботі, є. Має значення погода. Кабінка відкрита, а на вулиці то спека, то холод. Знову ж таки асфальт, смола – вони ж пахнуть! Але до всього можна звикнути, тож працюю навіть із задоволенням.

Жінок, яким міжнародний проєкт допоміг відкрити себе в новій професії, в Україні сотні.

– Проєкт «WE ACT II: діємо для жінок та їхніх можливостей» фінансується Європейським Союзом та реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, у партнерстві з ГО «Інноваційні соціальні рішення», – зазначає Наталія Вітка, координаторка проєкту. – У Дніпропетровській, Полтавській, Сумській та Миколаївській областях діють 20 жіночих центрів працевлаштування. За час їхньої роботи понад 10 тисяч жінок отримали кар’єрні консультації. Понад 1000 жінок навчилися нових професій. На Дніпропетровщині 369 жінок закінчили професійні курси та отримали базові навички для нової роботи. З них 57 наших землячок наважилися розірвати гендерні стереотипи та опанували професії, які традиційно вважаються чоловічими.

Трудівниць-жінок буде потрібно ще більше

До 2030 року в Україні не вистачатиме від 5 до 10 млн нових працівників. Такі невтішні прогнози оприлюднила місія USAID в Україні. Безумовно, брак людського ресурсу – один із найкритичніших викликів, з якими найближчим часом зіткнеться національна економіка.  Очевидно, що акумулювати цей ресурс можна з власного потенціалу країни. І, зрозуміло, особлива надія покладається на жінок. Адже захищають Україну на фронті переважно чоловіки.

Тому вже зараз роботодавець орієнтується на прекрасних українок. Приміром, на Київщині, відкрито центр навчання для жінок-водіїв важкої техніки. Спочатку на 20 вакантних місць заявилися лише 15 учасниць. Але коли підключили соцмережі та детально розповіли про цей центр, на другий набір подали 250 заявок.

Працюють на перспективу і в Дніпрі.  

   

– Ставку на жінок робить держава, і ми беремо активну участь у національних і міжнародних програмах, – констатує Тетяна Янушкевич, начальниця Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради. – У пілотному проєкті з навчання жінок-водіїв активно брали участь дніпрянки. Восени Міністерство економіки анонсувало запуск безоплатної програми з перекваліфікації жінок для здобуття навичок управління будівельною технікою. У цій програмі також буде чимало наших землячок. Взагалі містянки працевлаштовуються за різними професіями. У Дніпрі чимало прикладів, коли жінки працюють водіями автобусів, тролейбусів і таксі, охоронницями, трудяться на конвеєрі та на будівельних майданчиках. Минулого року дніпрянки опановували професії машиністок кранів і насосних установок, верстатниць деревообробних верстатів, слюсарів з механоскладальних робіт, машиністок підземних установок, операторів верстатів з ЧПУ тощо.

Тож сьогодні чарівні і привабливі дніпрянки – зовсім не слабка стать, хоча і як і раніше – прекрасна.