ЕКСКЛЮЗИВ Говоримо та пишемо без помилок: мешканці Дніпрі розповіли, як краще вчити українську мову

27 жовтня відзначається День української писемності. Як саме краще вивчати рідну мову, щоб знати її добре та не робити помилок, з’ясовувала журналістка «Нашого міста». Своїм досвідом поділилися мешканці Дніпра. 

Вчителька-блогерка стала зіркою тіктоку

Нещодавно в інформаційному просторі з’явилась новина: вчителька української мови та літератури з Дніпра набирає мільйони переглядів у тіктоці. Зіркою цієї соцмережі вона стала протягом останнього року. Як їй це вдалося? Світлана Чернишова,  вчителька ліцею № 144 ім. Леві Іцхака Шнеєрсона,  дослухалася до своїх учнів та почала розповідати правила української мови та скоромовки на камеру.  

–        Мене надихають діти, – зізнається Світлана Валеріївна. – Систематично працювати з ютубом я розпочала, коли сталася пандемія ковіду та заняття перейшли в онлайн-формат. А от щодо тіктоку, я спочатку вагалася, не вірила в успіх. Мені здавалося, що там більш популярними є молоді блогери. Але зараз такі навчальні відео із задоволенням дивляться користувачі як з України, так й з-за кордону. В коментарях вони дякують мені за контент.

Інколи у записах відеоконтенту для тіктоку беруть участь і ліцеїсти. Кажуть, що подана таким чином інформація засвоюється дуже добре. Отже, оцінки в багатьох стали кращі. Такий креативний підхід до уроків підтримують не тільки учні, а й колеги вчительки-блогерки. Дивлячись на успіхи Світлани Чернишової, деякі інші вчителі також розпочали робити цікавий контент для соцмереж. А тим часом Світлана Валеріївна поставила перед собою амбітну мету: досягти цифри у 100 тисяч підписників.

  Тож, якщо є бажання долучитися до ненудного вивчення української мови, ось посилання на тікток Світлани Чернишової https://www.tiktok.com/@svitlanachernyshova?_t=8qX6Bf7aKaD&_r=1.

Диктант без помилок – це реальність

У Дніпрі вже стало гарною традицією заохочувати містян писати грамотно. Для цього щороку за ініціативи Молодіжної ради Дніпра  проводяться колективні диктанти – зокрема до Дня Конституції України.  У червні цього року диктант у метро на станції Вокзальна  писали вже вчетверте. Текст читав барабанщик українського рок-гурту SPIV BRATIV Артем Осичнюк.  Створив його Дмитро Каюк, боєць 128 бригади тероборони, історик.  

Щоразу знаходяться такі унікуми, які пишуть такі диктанти без помилок. За що потім отримують заохочувальні призи. Цьогоріч диктант у метро писали більш ніж 500 дніпрян та гостей міста. Журналістка «Нашого міста» знайшла двох з тих, хто не зробив жодної помилки. І розпитала про те, як їм це вдалося.

Валерій Мищенко підтримує лагідну українізацію 

Валерію Мищенку 23 роки, він працює провідним інспектором з управління зовнішньоекономічної діяльності Дніпропетровської обласної військової адміністрації. Займається комунікацією з закордонними партнерами. Навчався в НВК № 139, освіту бакалавра та магістра молодий чоловік отримав в НТУ «Дніпровська політехніка» за освітньою програмою «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». Зараз навчається в аспірантурі. Валерій завжди займав активну громадянську позицію: під час навчання у виші протягом трьох років був головою Ради студентів.

–       Диктант – це не така вже й складна штука, – зазначає Валерій Мищенко. – Вам не треба нічого вигадувати – пишете те, що кажуть. Коли навчався у школі, написанню диктантів в нас приділяли дуже багато уваги. На ЗНО з української мови я набрав більше 190 балів. Готувався десь вісім місяців. Вважаю, що писати вірно те, що тобі диктують державною мовою, має вміти кожна освічена людина. Просто треба бути уважним та слухати диктора.

Під час написання диктанту Валерій зробив одну помилку – помітив її, коли перевіряв текст і виправив. У побуті він спілкується переважно українською, зокрема з друзями-військовими та волонтерами, яких у хлопця доволі багато.

–       Зараз дуже багато моїх знайомих з Дніпра, Запоріжжя, Харкова за власним бажанням переходять на українську мову, – розповідає Валерій Мищенко. –  Навіть ті, хто до 2022 року не були яскраво вираженими патріотами. Таким чином відбувається лагідна українізація. В нас є великий запал національної єдності. Тож сподіваюся, ситуація з переходом на українську буде тільки покращуватися.

Валерій не читає багато літератури – більшість інформації отримує з альтернативних джерел. Але фільми, серіали дивиться виключно українською.

– Я є дотичним до індустрії створення відеоігор, – додає Валерій Мищенко. – Можу сказати, що іноземні компанії все частіше залучають українських фахівців до популяризації їхнього продукту. Тому все більше ігор та інших медіапродуктів виходять українською мовою. При цьому якість перекладів – на найвищому рівні. Це радує. 

Секрет грамотності Тетяни Гудим – у читанні книжок 

Тетяні Гудим 65 років, 45 з яких вона працює у сфері освіти. Цьогоріч вона стала однією з найстарших учасниць написання диктанту до Дня Конституції. І однією з найуспішніших.

– Працюю директоркою Палацу творчості та юнацтва на житловому масиві Покровський, – розповідає Тетяна Гудим. – Я взагалі перфекціонист, у школі дуже добре вивчала правила українського правопису. Потім отримала музичну та біологічну освіти. Намагалась здебільшого розмовляти українською, хоча у побуті, в магазинах, у транспорті часто доводилося переходити на російську. Коли писала диктант, найбільші складнощі виникли з пунктуацією. Було декілька випадків, коли я сумнівалась, чи треба ставити десь крапку з комою або знак оклику. А ось з орфографією проблем взагалі не було – мабуть, тому що я давно працюю з офіційними паперами, доводиться багато писати державною мовою.  

Але, звісно, для того, щоб писати грамотно, жінці довелося поновлювати свої шкільні знання. Для цього вже багато років поспіль Тетяна Гудим регулярно читає твори українських письменників. Зізнається, що наново відкрила для себе творчість Володимира Сосюри.

– Ті вірші, що ми всі вчили у школі, геть зовсім інша річ, – впевнена Тетяна Гудим. – Насправді цей поет є набагато цікавіший та глибший – я просто закохалася в його поезію. Те саме стосується творів Павла Тичини. В моїй домашній бібліотеці біля трьох тисяч книжок. І коли я випадково натрапила на маленьку збірку віршів Тичини 1960-х років, була приємно вражена. Я читала і просто не могла зупинитися, поки не прочитала її цілком. Це неймовірна лірика.

Всім, хто хоче добре знати українську, Тетяна Гудим радить якомога більше читати. Якщо комусь не до душі поезія – беріть прозу. Зараз видається дуже багато як суто української літератури, так і перекладів. Жанри на будь-який смак – від фентезі до детективів. Є з чого обрати.

Фото Валерія Кравченка та з архіву героїв.

Нагадаємо, раніше ми писали про те,   як у приватних дитячих садочках Дніпра виконується мовний закон.