ЕКСКЛЮЗИВ У світі тиші: як живуть у Дніпрі люди з вадами слуху та мовлення

Почути шум дощу або голос матері: для більшості – це звичні речі, а для когось – недосяжна мрія. У суспільстві, де спілкування є основою взаємодії, люди з вадами слуху та мовлення стикаються з численними бар’єрами. Їхнє життя – це мовчазний всесвіт, де звуки замінюються жестами, а слова – виразами обличчя. Давайте зазирнемо у цей світ, щоб краще зрозуміти їхні проблеми, складнощі та почути їхні історії. Детальніше – в матеріалі “Наше місто”.

Історія дніпрянки, що втратила слух через хворобу

Уявіть собі, що ви не можете почути звуки навколишнього світу. Чи  могли б ви спілкуватися з іншими людьми? Які труднощі ви б відчували у повсякденному житті? З цими та іншими викликами щодня стикаються сотні глухих у Дніпрі.

Марія Петрівна, елегантна жінка з теплою посмішкою прийшла до УСЗН. Вона втратила слух ще у дитинстві. Її історія – це свідчення неймовірної сили духу і прагнення жити повноцінним життям навіть у світі тиші.

– У дитинстві я захворіла на кір, після чого почала втрачати слух, тоді мені було 9 років, – розповіла Марія Петрівна. – Ми жили у селі, там була лише одна лікарня. Тим не менш, батьки возили мене і в інші міста до різних лікарів, але нічого не допомагало. Коли мені виповнилося 15 років з’явився неврит слухових нервів. Згодом перестала чути зовсім. 

Незважаючи на випробування, Марія Петрівна не здалася. Вона переїхала до Дніпра, де знайшла підтримку в Українському товаристві глухих. Жінка влаштувалась на роботу на швейну фабрику для осіб, що не чують. 

– Я працювала там 35 років, – розповідає Марія Петрівна. – Згодом вийшла заміж, мій чоловік теж не чує через отриману в дитинстві травму. Зараз мені 75 років, у нас двоє дітей, вже є четверо онуків. Всі вони чують і я безмежно щаслива, спостерігаючи, як вони ростуть. Я не відчуваю себе неповноцінною. Головне – це мати родину, хороших друзів, любити і бути коханою.

Від особистого досвіду – до улюбленої професії: історія Світлани Сіренко

П’ятнадцять років допомагає людям Світлана Сіренко, співробітниця Управління соціального захисту населення. Вибір професії для неї був очевидним: з дитинства вона бачила, як її батьки, люди з порушеннями слуху, долають життєві труднощі. Опанувавши фах психолога та соціолога, Світлана змогла поєднати свої знання з особистим досвідом.

– Мої батьки – особи з інвалідністю, вони мають порушення слуху, – каже Світлана Сіренко, начальниця відділу прийому громадян УСЗН Центрального району. – Я з дитинства володію мовою жестів, навіть не пам’ятаю в якому віці я її опанувала. У мене є рідна сестра, вона також володіє мовою жестів. Коли ми були малими, ми завжди з батьками кудись ходили і перекладали, допомагали з оформленням документів, створювали комунікацію під час подорожей тощо. Адже тоді не було спеціальних пристроїв. 

Сьогодні, працюючи в УСЗН, вона не тільки надає соціальні послуги, але й виступає в якості перекладача жестової мови для людей з вадами слуху.

Як планшети допомагають глухим у Дніпрі отримувати соціальні послуги

Одним з найбільших викликів для глухих є обмежені можливості спілкування. Для багатьох з них повсякденні ситуації – від походу в магазин до відвідування лікаря – стають справжнім випробуванням. Адже майже ніхто з оточуючих не розуміє жестову мову. І далеко не у кожному закладі працюють співробітники, які як Світлана Сіренко володіють жестовою мовою. Тому в Управліннях соціального захисту населення Дніпра для спілкування з такими відвідувачами є спеціальні планшети. “Connect-перекладач” – найпопулярніший додаток для людей, що використовують жестову мову. За його допомогою люди, що мають вади слуху та мовлення, можуть підтримувати зв’язок з кол-центром з метою вирішення нагальних питань. 

– За потреби спеціаліст УСЗН викликає перекладача жестової мови по відео-зв’язку, – пояснила Алла Пижевська, заступник начальника відділу прийому громадян з питань надання усіх видів соціальної допомоги та компенсацій Соборного району Центрального УСЗН ДМР. – Під час діалогу, перекладач озвучує голосом  всю інформацію, яку йому повідомила людина, що не чує. А навпаки – все, що звучить голосом, перекладач транслює жестовою мовою. Так вдається забезпечити зрозумілу комунікацію. 

Це незамінне рішення для управлінь соціального захисту, які прагнуть створити безбар’єрну комунікацію співробітників з клієнтами, що мають порушення слуху та мовлення. 

Дніпро піклується: підтримка для людей з вадами мовлення та слуху

У Дніпрі люди з вадами мовлення та слуху є важливою категорією відвідувачів органів соціального захисту населення. Адже багато з них є особами з інвалідністю, які звертаються за оформленням різних видів державної соціальної допомоги. 

– Станом на жовтень 2024 року на обліку в УСЗН Дніпровської міської ради перебувають 783 особи з інвалідністю з вадами мовлення та слуху, – повідомила Алла Пижевська, заступник начальника відділу прийому громадян з питань надання усіх видів соціальної допомоги та компенсацій Соборного району Центрального УСЗН ДМР. –  У Дніпрі протягом багатьох років існує міська програма підтримки вразливих верств населення. Рішенням міської ради затверджено порядок надання адресної допомоги на оплату житлово-комунальних послуг родинам осіб з інвалідністю, що живуть у Дніпрі.

Якщо особа з вадами мовлення та слуху визнана особою з інвалідністю з дитинства, особою з інвалідністю 1 або 2 групи з дитинства, вона може звернутися до Центрального, Правобережного та Лівобережного управлінь соціального захисту населення. Потрібно подати заяву про надання такої адресної допомоги. 

– Адресна допомога є безготівковою і перераховується департаментом соціальної політики ДМР житлово-комунальним підприємствам, що надають відповідні послуги, – додала Алла Пижевська. – Розмір адресної допомоги щомісячно з 1 квітня по 31 жовтня становить 500 гривень, а з 1 листопада по 31 березня – 700 гривень на кожну особу з інвалідністю. Станом на жовтень 2024 року адресну допомогу по місту Дніпру отримують 53 особи з вадами мовлення та слуху.

Крім того, відповідно до Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших категорій населення, передбачено виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби. Їм виплачується компенсація за придбання мобільного телефону з функцією відео-спілкування, або планшета в межах граничної ціни на мобільний телефон.

– У Дніпрі для забезпечення засобами реабілітації  або виплати компенсації, особи чи її законний представник подають заяву до УСЗН, – пояснила Алла Пижевська. – Незалежно від зареєстрованого місця проживання особи. Заява може бути подана у паперовій чи електронній формі до органів соціального захисту населення. 

Історія молодіжної лідерки УТОГ Анастасії Чернявської

Попри всі труднощі, глухі люди досягають значних успіхів у різних сферах життя. Вони стають художниками, музикантами, спортсменами, програмістами. Їхні історії – це справжнє джерело натхнення, яке доводить, що все можливо, головне мати бажання та силу волі.

24-річна Анастасія Чернявська – людина, яка демонструє, як не чуючи звуків, можна досягти певних висот та здійснити власну мрію. Незважаючи на те, що з народження дівчина майже не чує, вона не тільки успішно навчається у медичному університеті, а й стала керівницею танцювального гуртка.

– Я вчуся на магістратурі, буду фізичним терапевтом, – сказала Анастасія Чернявська. – Також давно відвідую клуб УТОГ. З часом я стала молодіжним лідером цієї організації. Захоплююся танцями, це моє хобі переросло в улюблену роботу, про яку я мріяла з дитинства. Я працювала керівницею танцювального гуртка у школі для глухих дітей. Завдяки слуховим апаратам я можу почути деякі звуки. Тож для виступів обирала сучасні мелодії, найбільше подобаються наші, українські. Також я співаю на жестовій мові. Брала участь у благодійному концерті, гроші від якого передала нашим захисникам.

Дівчина зізнається, що їй доводиться приділяти багато часу навчанню в університеті, а графік занять не співпадає з уроками хореографії, тож зараз вона покинула викладацьку діяльність. Тим не менш, Настя є кваліфікованим майстром манікюру і у зручний час приймає клієнток вдома. Каже, що навчилася читати по губах, тому розуміє, що кажуть.

– Якщо у людини чітка артикуляція, я читаю по губах і ми добре розуміємо одне одного, – пояснила Анастасія. – В університеті також не виникає жодних проблем з комунікацією з одногрупниками та викладачами. Якщо не зрозуміла щось на лекціях, мені це пишуть, підказують. У мене багато друзів. Наприклад, одна дівчина вчилася зі мною у школі, а зараз ми разом вчимося в університеті. Є друзі і серед студентів, що також вчаться на реабілітологів. Є подруга, яка добре чує та розмовляє, але вона вчить жестову мову, щоб ми могли спілкуватися, їй це цікаво.  

Настя каже, що до семи років вона не знала жестову мову. А коли пішла до школи для глухих дітей, там її навчили. Батьки дівчини вільно розмовляють та добре чують, але жестовою мовою не володіють. 

Пам’ятає “Червону руту”: історія Ірини Троян

Ірина Троян, голова Дніпропетровської обласної організації українського товариства глухих, поділилася з нами своєю історією. У 14 років вона раптово втратила слух. Ця трагедія сталася майже півстоліття тому, коли про сучасні методи лікування ще ніхто не знав.

– Я лягла спати здоровою, а вранці прокинулася глухою, мене довго лікували, але безрезультатно, – пригадує Ірина Троян. –  Минуло багато років, я вийшла заміж, народила доньку. Зараз я взагалі нічого не чую. Але я знаю, яке це щастя – чути! Я пам’ятаю пісню “Червона рута”, навіть можу наспівати мелодію. Я пам’ятаю, як рипить сніг, шумить вітер. А от пташиного співу не пам’ятаю. Сумно, що я не чую, як розмовляє моя донька, онуки. Я багато б чого віддала, щоб повернути слух. 

Сьогодні, під час війни, проблема втрати зв’язку з навколишнім світом для глухих людей стала ще гострішою. Сирени повітряної тривоги люди з порушеннями слуху, на жаль, не чують.

– Я не знаю, що пора до укриття під час сирени, – скаржиться пані Ірина. – Відомо, що є розумний годинник, який вібрує при тривогах. Хотілося б, щоб і у наших глухих були такі пристрої. Наразі шукаємо спонсора для їх придбання. Додам, що кожен з нас може скачати у свій смартфон додаток, завдяки якому можна спілкуватися з оточуючими. Тобто по відео-зв’язку перекладач озвучує все, що каже людина жестовою мовою.  

Чують серцем: усе про обласну організацію глухих

За даними Дніпропетровської обласної організації глухих, в області проживає близько 2500 людей з порушеннями слуху. Раніше було більше, але війна змусила багатьох з них покинути свої домівки, здебільшого поїхала молодь. Тим не менш, ті, хто залишився, потребують особливої підтримки.

– Наша робота полягає в тому, щоб допомогти глухим людям, – повідомила Ірина В’ячеславівна Троян, голова Дніпропетровської обласної організації українського товариства глухих. – Зараз близько 940 глухих живуть саме у Дніпрі. У нашій області три школи для глухих дітей: дві у Дніпрі і одна у Кривому Розі. Діти розумні, добре вчаться, беруть участь у конкурсах, виступають. Продовжити навчання глухі діти можуть у закладах вищої освіти, у  Дніпрі представлено великий вибір. Наприклад, металургійна академія, де є спецгрупа. Щодо працевлаштування, у Дніпрі була швейна фабрика для глухих, але її закрили у 2020 році. Проте у Кам’янському є підприємство, де працюють глухі. 

Дніпропетровська обласна організація глухих – одна з найстаріших в Україні. За понад сто років свого існування вона об’єднала тисячі людей, які живуть у світі тиші. Сьогодні, незважаючи на всі труднощі, організація продовжує свою діяльність, надаючи підтримку глухим людям.

– Зараз нам дуже складно, комунальні платежі високі, в нашій будівлі електричне опалення, а тарифи зростають, – додала пані Ірина. –  У нас на місто лише один перекладач з жестової мови, у неї запис на місяць вперед. Вона обслуговує глухих, водить до лікарень, соціальних закладів. Наш головний бухгалтер глухоніма, тому перекладач також потрібен. Наприклад, щоб зателефонувати у податкову чи вирішити інші робочі питання. Дякую нашим перекладачам, які працюють по всій області, з початку війни жоден з них не кинув роботу. 

УТОГ – це не просто громадська організація, це – велика родина, що об’єднує людей з порушеннями слуху. Раз на місяць тут збираються люди різних поколінь, щоб поспілкуватися, поділитися новинами та просто провести час разом. Нещодавня екскурсія до музею особливо сподобалась ветеранам, тоді як молодь частіше відвідує ТРЦ та кафе. У світі, де звук є невід’ємною частиною життя, глухі люди в черговий раз доводять, що щастя, успіх і самореалізація не залежать від здатності чути.

Фото: Валерія Кравченка та з архіву героїні.