Тарас запізнився на 40 хвилин. На перше побачення! Для педантичної Вікторії така непунктуальність абсолютно неприйнятна. Але перша їхня зустріч на пішохідному мості парку Глоби виявилася доленосною.
– Я б давно пішла, але цікавість розбирала: хто ж ця людина, яка має нахабство так спізнюватися, – розповідає Вікторія Спащенко. – Адже ми познайомилися в інтернеті й одне одного взагалі не бачили – не знали. Але коли Тарас нарешті прийшов, і ми розговорилися, від мого гніву не залишилося й сліду. Так буває. Бачиш людину вперше і розумієш: це твоє. Рідне! Кохання з першого погляду, з першого слова. Ми збіглися, як пазли. Сімейні цінності, життєві принципи, мрії про майбутнє – все нас ріднило і зближувало. Відтоді практично не розлучалися, а вже за півтора місяці стали жити разом.
Взагалі-то Віка уявляла майбутнього обранця зовсім іншим: серйозним, цілеспрямованим, не надто емоційним і, як справжні герої, небагатослівним. Але реальність розвіяла дівочі мрії.
– Він просто розірвав мої уявлення про чоловічий ідеал, – продовжує дніпрянка. – Тарас виявився спонтанним, неординарним. З ним було цікаво і легко. Увечері могли прийняти раптове рішення: їдемо на море. А вранці вже в поїзді!
Перший син у сім’ї Тараса і Вікторії Спащенко народився у 2012-му.
– Ми жили в приватному секторі й одного разу до нас прив’язалося цуценя, яке потребувало піклування та догляду, – згадує Вікторія. – Дбали про нього, як могли, і якось вночі нам не спалося, вийшли на подвір’я, і чоловік каже мені: «Напевно ми вже готові до дітей». Через кілька тижнів, дізналися про вагітність.
Народження первістка Марка для глави сім’ї – велика відповідальність. Для Тараса вона була в радість. Талановитий радіотелеелектронік чудово розбирався в техніці. Він встановлював системи сигналізації та відеоспостереження і замовлень було вдосталь. Але відповідальність Тарас розумів більш масштабно. Він пішов добровольцем, спочатку в АТО, потім на велику війну.
– Незадовго до початку повномасштабного вторгнення ми обговорювали, що робитимемо, коли почнеться війна, – розповідає Вікторія. – Чоловік твердо сказав, що піде захищати Україну і нашу сім’ю і це не обговорюється. У нас тоді було вже двоє дітей, і я була проти. Але знала, що він вчинить по-своєму. Я поважаю цей мужній вибір. Як сказав, так і зробив. Загинув він 2 червня 2022 року. Цього дня він мав піти на ротацію. За півгодини його мали вивезти. Не встиг. Ворожий снаряд убив мого Тараса і частину мене самої.
