Війна в Україні стала випробуванням для кожного українця, але особливо гостро її відчули матері. Їхнє життя кардинально змінилося. Жінки не тільки переживають за своїх дітей, але й часто беруть на себе додаткові обов’язки, щоб забезпечити сім’ю та зберегти її єдність. Перед якими викликами опинилися під час війни матусі Дніпра, з’ясовує “Наше місто”.
Війна внесла значні зміни в життя кожної української сім’ї, і мами відчули їх особливо гостро. Вони стали не тільки вихователями, а й психологами, економістами, іноді навіть захисниками своїх родин.
Життя української матусі дуже змінилося, вважає мама двох синів Даніела Гладка. – По-перше, нам треба не тільки дбати про те, щоб діти навчалися і мали щасливе дитинство, ми ще повинні дбати про їхню безпеку: вони повинні знати, що таке тривога, що таке укриття і багато іншого, що з’явилося у нашому житті під час війни.
Українська матуся зараз повинна бути сильною, мужньою, контролювати багато питань, – каже мама двох дітей Валерія Назарова. – Ми з дітьми під час війни нікуди не виїжджали з Дніпра. Я для себе прийняла рішення ні в якому разі не показувати, що мені якось страшно чи сумно. Діти дивляться на мене, а я повинна транслювати, що все буде добре.
Як змінилося життя української матусі
- Подвійне навантаження: багато жінок одночасно стали і матерями, і годувальницями сім’ї. Вони не тільки виховують дітей, але й часто беруть на себе чоловічі обов’язки.
- Емоційне напруження: матері переживають за життя і здоров’я своїх дітей, чоловіків, рідних, які перебувають на фронті або в небезпечних районах. Це постійний стрес, який виснажує емоційно.
- Турбота про психологічне здоров’я дітей: матері намагаються захистити своїх дітей від жахів війни, але водночас пояснити їм складну ситуацію. Це вимагає величезних зусиль і мудрості.
Буде складно, але я впораюсь
Трирічна Агата, шестирічна Матільда та 11-річна Маргарита добре знають, що таке війна та повітряна тривога. Їхня мама, дніпровська блогерка Катерина Божко, у перші дні війни прийняла рішення говорити з дітьми відкрито та спокійно.
Я одразу вирішила говорити своїм дітям все прямо і пояснила, що почалася війна, – розповідає Катерина Божко. – Я розповіла, що таке війна, що відбувається, хто на нас напав. Зараз мої діти і навіть наймолодша, якій вже три роки, розуміють, що коли гуде тривога, то летять ракети і треба йти в укриття. Вони чітко розуміють, що таке небезпека.
Вона не може забути 24 лютого 2022-го, коли на світанку війна заявила про себе потужними вибухами. Мати трьох донечок, наймолодшій з яких було лише трохи більше місяця, вже у п’ятій ранку разом з чоловіком приймали рішення, що робити далі.
Чоловік наполягав, щоб я з дітьми їхала з країни, – згадує Катерина. – Перший потужний вибух і прильот у Дніпрі – це була тригерна точка, він скомандував: збирайтеся! Але я дуже повільно збиралася, майже два тижні, потім почався терор, коли окупанти захопили Запорізьку АЕС. Це була друга тригерна точка.
Вона вважала, що рішення про від’їзд треба приймати у врівноваженому стані і щоб заспокоїтися почала розкладати мак карти (метафоричні асоціативні карти, інструмент роботи психологів – Ред.).
І зараз це може бути навіть смішно, але тоді долю родини вирішили саме мак карти, – пояснює мати трьох доньок. – Вони мені дуже подобаються і завжди дають відповіді на запитання. По картах було чітко видно, що якщо я поїду з дітьми одна, то буде дуже складно, багато перепонів та сліз. А на питання, що буде, якщо я залишуся, випала така цікава карта: жінка годує грудьми дитину. А на той момент і я була годуюча мама. І фон карти – напружений: чорний та сірий. Тобто буде складно, але жінка впорається. Після цього питання з евакуацією ми закрили і залишилися вдома.
Зараз майже увесь свій час Катерина віддає дітям і робить все для того, щоб зберегти їхнє здоров’я та емоційний стан. Якщо ми не можемо змінити ситуацію зовнішню, то міняємо внутрішній стан, вважає жінка.
Влітку 2022-го вночі у Дніпрі був обстріл і у мене почала боятися наймолодша донька, їй лише півроку було. Після цього вона почала дуже уважно реагувати на тривоги. Зараз їй неповні три, але вона мене одразу кличе у підвал. Старша – усвідомленно реагує, але буває плаче під час обстрілу, я її заспокоюю, не даю панічній атаці розростися, повертаю доньку у той момент, що є зараз – щупаю, обіймаю, цілую. Тобто на зараз все добре, ми живі, здорові і разом. Середня – більш спокійно реагує, вона не налякана. А взагалі все залежить від стану мами, – додає Катерина.
Виклики, які стали під час війни перед мамами
- Безпека дітей: постійна загроза обстрілів, повітряних тривог та евакуації створює постійний стрес і тривогу за життя та здоров’я дітей. Матері мусять постійно бути насторожі та гарантувати безпеку своїм сім’ям.
- Психологічне здоров’я: війна призводить до сильних емоційних переживань: страху, тривоги, безсилля, гніву. Матері часто відчувають себе безсилими перед обставинами і несуть відповідальність за емоційний стан своїх дітей.
- Проблеми зі здоров’ям: постійний стрес, недосип, незбалансоване харчування негативно впливають на здоров’я матерів. Багато жінок стикаються з різними захворюваннями.
- Матеріальні труднощі: багато сімей втратили джерела доходу, що призвело до фінансових труднощів. Матері змушені шукати додаткові джерела заробітку, часто поєднуючи кілька робіт.
- Розлука з рідними: багато сімей розділені війною. Чоловіки на фронті, діти евакуйовані в інші країни, що призводить до відчуття самотності та розгубленості.
- Переселення: мільйони українців були змушені покинути свої домівки. Матері переживають за майбутнє своїх дітей, за те, як вони адаптуються до нових умов.
- Поєднання ролей: матері вимушені поєднувати ролі годувальниці, захисниці, виховательки та домогосподарки. Це вимагає величезних фізичних та емоційних ресурсів.
- Майбутнє дітей: невизначеність щодо майбутнього своїх дітей викликає у матерів тривогу та побоювання.
Під час тривог уявляють парасольки
Дніпрянка Оксана Данилова разом з семирічною донькою у розпал війни повернулися додому з благополучної Швейцарії, куди вони евакуювалися у березні 2022-го.
Багато хто мене не розумів і відмовляв, мовляв, куди я везу дитину, – розповідає Оксана Данилова. – Але я вважала, що наше місце в Україні, раз наша душа обрала для себе такий досвід. Цей рік у розлуці з чоловіком був важким. Коли родина живе разом, то чоловік з дружиною або розвиваються, або деградують однаково. А коли окремо – то у кожного своє коло спілкування, свої друзі, інтереси.
Вона зустріла війну у розлуці з шестирічною донькою. Жінка поїхала в Карпати на тренінг, який мав стартувати вранці 24 лютого, але замість нього почалася війна. Повернутися до Дніпра вдалося не одразу – був збій у роботі залізниці та не вистачало квитків.
Це було дуже страшно, я не могла добратися додому і мені навіть здавалося, що це кінець, – згадує Оксана. – А коли я повернулася до Дніпра – рідне місто було зовсім іншим, ніж тоді, коли я з него їхала на тренінг. Коли я зустрілась з донькою та чоловіком – відчула справжнє щастя. Щоб там не було, але ми разом.
Як і мільйони інших українців, Оксана та її чоловік вперше опинилися в умовах війни, шукали рішення та намагалися зберегти емоційний стан доньки.
Ми намагалися зберегти адекватно-позитивний дух, – згадує Оксана Данилова. – Ми зберігали спокій, чогось самі не розуміли, але вважали, що зараз ми у безпеці. Багато грали у настолькі ігри, проводили час разом. Я тоді переконалася, наскільки важливо, щоб мама була спокійна та зібрана і від цього залежить те, як почуває себе дитина. Другий раз я це відчула, коли ми виїжджали з країни і я бачила на вокзалах мам, які були дуже емоційні і не знаходили собі місця і поруч з ними були такі ж нервові діти.
Слухаючи прогнози популярного у той час політика про 2-3 тижні війни, родина вирішила перечекати їх у родичів на Західній Україні. А коли стало зрозуміло, що війна надовго, то Оксана з донькою поїхали до Швейцарії, де їм дала прихисток зовсім незнайома родина з трьома дітьми.
Люди, що зустріли нас у Швейцарії були для мене супергероями, – згадує Оксана. – Родина з трьома дітками вирішила прийняти у себе незнайомців на невизначений термін. Ми жили у них цілих півроку.
У Швейцарії вона займалась волонтерством, збирала донати для ЗСУ. Та готувала до першого класу свою донечку Дашу.
Я за фахом педагог раннього розвитку і моя дитина вже читала, писала і в інтелектуальні ігри грала. І тут я розумію, що вона піде у школу у Швейцарії, де все на німецькій мові і вона не буде нічого розуміти, – розповідає мама дівчинки.
Як справжній герой нашого часу Даша пішла у перший клас у школах одразу двох країн – Швейцарії та України (онлайн). Раз на півроку вона з мамою на 14 днів їздили до Дніпра. Як не дивно, найскладніше їм було повертатися до Швейцарії. Здавалося, що серце залишається вдома. Під час одного з таких повернень родина вирішила, що мама з донькою більше нікуди не поїдуть. Зараз Даша вже адаптувалася до життя у Дніпрі, повітряних тривог та навчання в укриттях.
Під час тривог ми з донькою сидимо разом і можемо уявляти купол чи парасольку, яку над нами тримає Господь. Перемикаємось на гру, уявляємо, якого кольору ці парасольки. Приймаємо те, що ми не можемо змінити. Тоді легше проживати ці події, що відбуваються у нашій країні, – додає Оксана Данилова.
Як полегшити життя дітей під час війни
- Створіть атмосферу безпеки: навіть якщо ви самі почуваєтеся тривожно, намагайтеся створити вдома атмосферу спокою і захищеності.
- Говоріть з дітьми: поясніть їм ситуацію, доступну для їхнього віку. Відповідайте на їхні запитання чесно і відкрито.
- Слухайте дітей: важливо розуміти, що відчувають ваші діти. Дайте їм можливість висловити свої почуття.
- Проводьте час разом: спільні ігри, читання, прогулянки допоможуть зміцнити емоційний зв’язок з дітьми і відволікти їх від тривожних думок.
- Зберігайте розпорядок дня: стабільність допомагає дітям відчувати себе в безпеці. Намагайтеся дотримуватися звичного розпорядку дня, особливо під час сну і прийому їжі.
- Дозвольте дітям виражати свої емоції: не забороняйте дітям відчувати страх, гнів або смуток. Допоможіть їм знайти здорові способи виразити свої емоції.
- Обмежте перегляд новин: діти дуже чутливі до інформації. Обмежте їхній доступ до новин, особливо,якщо вони викликають у них негативні емоції.
- Зверніться по допомогу до фахівця: якщо ви бачите, що ваша дитина не справляється з емоційним навантаженням, зверніться до дитячого психолога.
Нагадаємо, раніше ми писали, що дитячий музичний театр Golden Kids з Дніпра підкорив Париж.
Категорія: Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Діти Дніпра, Новини Дніпра