Історія загиблого Романа Магамедова з Дніпра

Він був чудовим шеф-кухарем та люблячим батьком і братом. Син, яких мало – так каже про Романа його мати Тетяна. Роман свідомо обрав військову службу, передає “Наше Місто”.

“Це було його рішення, йти служити. Нам було важко, але ми прийняли і підтримали його вибір. Я їздила до нього, приганяла їм автівки.Ми розуміли одне одного з півслова, з півпогляду!”, – згадує мати Романа Тетяна.

Про загибель єдиного сина вона дізналась від доньки. Саме Ані подзвонив командир. Вона довго плакала і не знала, як сказати про це матері. Врешті, при зустрічі через декілька хвилин мати здогадалась, чому Аня так сильно плаче. До останнього родина не вірила – сподівались, що він поранений. Або що це помилка.

“А потім нам сказали про його травми. Що повністю травмована і понівечена нижня частина тіла. Це був танковий обстріл”, – згадує Тетяна.

Роман був люблячим батьком та братом. В цій родині взагалі панує така єдність та щирість, що племінники були для нього як рідні.

“Хоча я старша, але коли наш тато пішов з життя, малий Рома. йому було 9 років, вже тоді зрозумів, що він головний. На нього завжди можна було покластись в усьому”, – згадує Аня.

Найменша у родині – Улянка, племінниця Романа. Вона за ним дуже сумує. Коли крихітка чує обстріли російськими ракетами, свариться і каже: “Зараз Рома прокинеться, він вам дасть!”. Улянка знає, що він на небі. Часто проситься з родиною на кладовище, де цілує його фото. А ще вона посадила ялинку біля дому. Я кажу – навіщо? А Улянка відповідає: “Аби вона виросла, і Рома по ній спустився!”.

Тимур та Егор – діти Романа. Неймовірно схожі на нього. Старший Тимур хоче бути шеф-кухарем, як тато. Вже готує пироги і салати, а молодший дегустує. Ці діти швидко виросли. І сьогодні щовихідних хочуть на кладовище. “Що ці поїздки для тебе?”, – питаю в старшого.

“Я коли приходжу до могили, відчуваю, ніби він зі мною”, – каже Тимур.

Вони, як дорослі, підтримують бабусю. Своїх сестричок і тітку.

Пані Тетяна згадує, як за життя Роман мріяв, аби вся родина жила у великому будинку. Ця мрія його здійснилась. Але, на жаль, вже без нього. Всі вони сьогодні – одна велика родина. Які ділять щастя і горе. А поруч – песик Кузя і кіт Персик.

Вони всі підтримують одне одного та пам’ятають Романа таким – щирим, усміхненим, рідним. Чудовим Сином, Братом, Татом та Дядьком.

Ми що бажаємо цій родині щастя, попри весь біль і жах, який вони пройшли. Попри страшну втрату, яку не змінити. Вони плачуть. Але і сміються. Радіють спогадам і хочуть, аби історію Романа Магамедова знали всі. Героя, який віддав життя. За кожного з нас