ЕКСКЛЮЗИВ Герої, які без зброї стоять на варті життя: як у війну працюють дніпровські рятувальники

17 вересня українські рятувальники відзначають професійне свято. Сьогодні роботи у співробітників ДСНС стало значно більше. Окрім щоденних НП це і ліквідація наслідків ворожих «прильотів», розмінування, допомога в евакуації. Про героїчну роботу дніпровських рятувальників розповість «Наше місто».

Двох хлопців дістали з-під уламків цілими та неушкодженими

3 червня 2023 року стало для підгороднянців фатальним. О дев’ятій годині вечора багато хто почув страшний гул, а дехто навіть побачив ворожий «Іскандер». Кажуть, що ракета-вбивця зробила коло, ніби шукаючи ціль, після чого вибухнула в зоні щільної житлової споруди, не долетівши до поверхні землі близько півтора метра.

Жертвою ворожої атаки стала дворічна дівчинка Ліза. Постраждали десятки містян.

Начальник караулу, капітан служби цивільного захисту Олександр Сахно одним із перших прибув на ліквідацію наслідків «прильоту».

– Рятувати людей мріяв із самого дитинства, – розповідає Олександр. – Хотів стати рятувальником або лікарем. Але все-таки пішов вчитися на рятувальника. У Харкові закінчив Національний університет цивільного захисту і працюю за професією. Мрія збулася! Виїзд у Підгородне запам’ятався особливо. Там під завалами опинилися два хлопці. Це було, як у кіно. Оголосили хвилину тиші, кличемо їх і з-під уламків чуємо голос одного з хлопців. Приступили до роботи і приблизно за годину знайшли постраждалих. Вони в шоці, але дивно, що серйозних ран і тілесних ушкоджень не було. Диво! Таке тільки в блокбастері побачиш. Пощастило, що хлопців привалило не бетонними плитами і цеглою, а уламками гіпсокартону.

Брав участь дніпровський рятувальник і в евакуації людей із Херсонської області.

– Після підриву греблі Каховської ГЕС мене в складі об’єднаного загону відправили на Херсонщину, – продовжує начальник караулу. – Пам’ятаю, як жінка зі звільненого села розповідала: «Прийшли росіяни і все забрали – машину, на яку з чоловіком усе життя збирали, гараж, будинок.  Усе! Але хоч не розстріляли».

Як дружина рятувальника ставиться до небезпечної роботи чоловіка?

– Переживає, звісно, – відповідає капітан служби ГЗ. – Коли дізнається про небезпечне відрядження, плаче. Але моя Вікторія все розуміє і знає, що я все одно поїду. Мені це потрібно. Я ж рятувальник.

Рятуючись від вогню, дівчина готова була стрибнути з сьомого поверху

Кожна НП – шок і стрес. Для тих, хто опинився у вогняній пастці – мить здається вічністю. Так і є. Запізнися рятувальники на хвилину-другу і рятувати, можливо, буде вже нікого. Коли пожежа сталася у висотці на Тополі дорога була кожна секунда.

– Років півтора тому ми прибули до однієї з 9-поверхівок на Тополі-2, – розповідає Вадим Гайдуков, начальник варти, старший лейтенант служби ГЗ. – Бачимо, що на сьомому поверсі балкон горить яскравим полум’ям, поставили автодрабину, а ланкою газодимозахисту попрямували до квартири. Вибили вхідні двері, зайшли в кімнату. Усе в диму, а на підвіконні дівчинка років 13-14-ти стоїть. Перелякана, ось-ось стрибне вниз. Ми на руках її винесли на вулицю.  Вона в шоці, в очах відчай.

14 січня 2023 року – чорна дата для Дніпра. Пряме влучання ворожої ракети Х-22 у 9-поверхівку на Набережній Перемоги, 118 забрало життя 46 мирних людей.  Серед загиблих шестеро дітей. Десятки дніпрян отримали травми різної тяжкості. Серед тих, хто рятував людей, які дивом залишилися живими, був і Вадим.

– Це жах! – згадує начальник варти. – У суботу люди спокійно відпочивали, займалися своїми мирними справами, пили чай на кухнях і тут прилетіла ракета. Моторошна картина. Величезні руйнування, машини горять, люди кричать. Паніка. Намагалися зробити все можливе, щоб врятувати всіх уцілілих. Працювали на знос. Як інакше.

Як і Олександр Сахно, Вадим Гайдуков теж із дитинства хотів стати рятувальником.

– У кожної дитини є мрія, – продовжує співрозмовник. – Хлопчики частіше мріють про героїчні професії. Один хоче стати гонщиком, інший – льотчиком. У мене була мрія – працювати пожежником. Так і сталося. Працюю вже 12 років. Спочатку був пожежником, потім заочно закінчив харківський університет цивільного захисту і став начальником караулу. Дружина Влада мною пишається, я й сам радий, що дитяча мрія збулася.

Від диму і кіптяви малюки сховалися під диваном

Командир відділення, майстер-сержант цивільного захисту Дмитро Свиридов про героїчну професію рятувальника в школі особливо не замислювався. Отримавши атестат, вступив до Гірничого університету, потім, пішов до армії. На строковій службі й вирішив стати рятувальником.

– У 2011-му мене призвали, там і визначився з професією, – зазначає Дмитро. – П’ять років відпрацював рядовим рятувальником, а після вивчився на командира відділення. Відмінна робота, хоча, звісно, не проста. Після початку великої війни взагалі суцільний форс-мажор.

Утім, і до повномасштабного вторгнення напруженості вистачало. Така робота.

– Одного разу надійшов виклик із Криворізької, – розповідає рятувальник. – Пожежа в приватному секторі. Ще на під’їзді до будинку бачили стовп диму. На місці нас зустрів стривожений чоловік. Плаче, кричить: «Там діти! Врятуйте!». Не пам’ятаю чому, але до будинку ми зайти не могли, а на вікнах – захисні решітки. Як бути? Зачепили тросом решітки і машиною вирвали їх. Я вдягнув дихальний апарат, заліз у кімнату. Дітей ніде не видно, усе в диму. Виявилося, що малюки – хлопчик і дівчинка – сховалися під диваном. Може, це їх і врятувало: дим піднімався вгору, а внизу все-таки повітря було побільше. Але й там залишатися було не можна. Добре, що ми вчасно вспіли.

З початком «повномасшабки» у рятувальників з’явилися нові обов’язки. Наприклад, допомагати людям евакуюватися в безпечніші регіони.

– Робота на «прильоті» додає адреналіну, – констатує Дмитро. – Усе треба робити швидко, майже миттєво.  Дивуєшся, звідки тільки сили беруться. Вранці все болить і дивуєшся: чому? У нашій роботі важливі ще терпіння та витримка. У березні 2022 року ми з поліцією допомагали людям евакуюватися з Дніпра. Там були люди похилого віку, люди з інвалідністю. Деякі хотіли штурмом прорватися у вагон. Їх можна зрозуміти, але важливіше забезпечити порядок і не допустити тисняви.

Напевно найбільша нагорода за самовіддану працю для дніпровського рятувальника – захоплені очі шестирічної Поліни.

– Доньці подобається все, що пов’язано з пожежниками, – усміхається батько. – Поля навіть стверджує, що сама хоче боротися з вогнем і рятувати постраждалих. Хоче бути як тато!

Рятувальника не дочекалися дружина і двоє дітей

На жаль, герої-рятувальники не вічні. Вони отримують поранення і гинуть. У Дніпрі жертвою великої війни з рф стала майор служби цивільного захисту Євгенія Дудка. 10 квітня 2022 року агресор ударив по дніпровському аеропорту – двічі. Повторного удару було завдано саме по тій будівлі, де перебували рятувальники. Женіна травма виявилася найважчою. 11 місяців німецькі лікарі боролися за життя мужньої рятувальниці. Вона перенесла безліч операцій. 7 березня Жені Дудки не стало.

А тиждень тому під час розмінування Сумщини загинув водій-сапер Анатолій Кукла.

– Анатолій працював рятувальником із 2014 року, – зазначає Сергій Ковтонюк, начальник відділу зв’язків із громадськістю ГУ ДСНС у Дніпропетровській області. – Останнє звання він мав майстра-сержанта служби цивільного захисту та був водієм-сапером відділення піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення. Нашого відважного колегу не дочекалися дружина та двоє дітей. Йому назавжди залишилося 36.