У Дніпрі здійснилися заповітні мрії: історія переселенки з Сєвєродонецька Ірини Попової

24 лютого 2022 року Ірина Попова, мешканка Сєвєродонецька, опинилася в епіцентрі жахливих подій, що розгорнулися на сході України. Разом із маленькою донькою їй довелося терміново залишити рідне місто. Оселилися у Дніпрі. Завдяки місцевим громадським організаціям, жінка швидко інтегрувалася в нове середовище. Вона знайшла друзів та навіть вступила до університету, щоб здобути другу вищу освіту. Її історія – в матеріалі «Наше місто».

Тернистий шлях до нового життя

Евакуація з Луганщини була виснажливою. Колони автомобілів, величезні черги на заправках, постійна тривога – все це стало частиною нової реальності. Проте найважчим було залишити рідне місто, близьких і все те, що було дороге серцю.

– Ми поїхали з Сєвєродонецька у перший день повномасштабного вторгнення, – згадує Ірина. – Вже вранці почули вибухи, дивилися новини, і розуміли, що потрібно виїжджати. Я їхала зі своєю донькою, яка на той момент вчилася у 2 класі.

Ірина зізнається, що їм неймовірно пощастило, адже зовсім незнайомі люди допомогли виїхати з міста, яке обстрілював ворог.

– Проблема була у тім, що у Сєвєродонецьку вже з 24 лютого не ходив транспорт взагалі, – каже Ірина. – Неможливо було викликати таксі, міжміські автобуси не курсували. Надії на організовану евакуацію не було. Незнайомі люди запропонували нам поїхати, у них було місце в автомобілі. У нашої родини немає власної машини, тому я не прогавила такий шанс. Ми зібралися за 10 хвилин. У машині було двоє дітей і четверо дорослих. Місця було мало, тому я взяла лише одну валізу. Ми розуміли, що наше завдання – виїхати з Луганської та Донецької областей. Тому вирішили, що з тих областей, які розташовані ближче до сходу, на Дніпропетровщині буде безпечніше.

Тюльпани – символ надії: перезавантаження у Дніпрі

Приїхавши до Дніпра, Ірина з донькою вирішили залишитися в цьому місті, яке стало для них територією спокою після пережитого.

– Зважаючи на те, що відбувалося у Луганській області, перший час у нас був шок, цей стан тривав доволі довго, – зізнається Ірина. – Восьме березня стало першим днем, коли ми почали оговтуватись. Зрозуміли, що це надовго, наші міста захоплював ворог, а нам потрібно було приймати рішення стосовно свого подальшого життя. Спочатку ми, як і всі, думали, що це на декілька днів чи тижнів, а потім повернемося. Саме 8 березня я зрозуміла, що повернутися немає можливості.

Коли Ірина та її донька нарешті вирішили прогулятися містом, вони були вражені. Дніпро зустрічав їх квітучими тюльпанами, які стали символом надії і відродження.

– Я по-справжньому побачила Дніпро вже у квітні,- каже Ірина.- До цього ми майже весь час перебували у квартирі. А коли вийшли на вулиці міста – повсюди цвіли тюльпани, це було неперевершено.  

Завдяки доброзичливості незнайомих людей, Ірина з донькою знайшли тимчасовий прихисток. У квартирі, де мешкали кілька родин, вони намагалися оговтатися від пережитого і планувати своє майбутнє.

– В перший час нам запропонувала житло родичка моїх колег, – каже Ірина. – Її знайомий військовослужбовець пустив нас пожити в його квартирі, ми дуже вдячні за це. Перший час нас там мешкало три родини. Ми намагались зрозуміти, що робити далі, кожен прийняв особисте рішення. Ми з донькою залишились у Дніпрі, орендували окреме житло.

Поступово життя у Дніпрі налагоджувалося. Дитина продовжила навчання дистанційно, а Ірина знайшла роботу в товаристві Червоного Хреста. Пори всі труднощі, вони відчували вдячність за можливість почати все спочатку у цьому місті.

У Дніпрі здійснилися мрії

Дніпро став для Ірини несподіваним прихистком і джерелом натхнення. Жінка зізнається, що саме тут здійснилися її найзаповітніші мрії.

– До того, як ми сюди евакуювалися, я жодного разу не була у Дніпрі, – каже Ірина. – У мене була мрія відвідати це місто. Моя бабуся колись тут вчилася в університеті, розповідала, як чудово у Дніпрі. Мене вразила набережна. У нас, у Луганській області немає такої великої річки, як Дніпро. Тому я багато часу проводжу з дитиною, гуляючи вздовж берега. Нам дуже подобаються місцеві пляжі. Ми відвідали всі парки, найбільше подобається Зелений гай. Часто буваємо і в парку Глоби.

Також Ірину неабияк вразило насичене культурне життя Дніпра. Вони з донькою стали відвідувачками багатьох заходів.

– У мене була ще одна мрія – відвідати театр опери та балету, її я також здійснила у Дніпрі, – зізнається Ірина. – Я отримала незабутні враження від вистав. А нещодавно дитину водила на балет, нам дуже сподобалось. Моя донька у Сєвєродонецьку ходила до музичної школи. А тут ми відвідуємо філармонію. У Дніпрі дуже багато можливостей, щоб розвиватися.

Ірина розповіла, що період адаптації ще триває. За підтримки проєктів для ВПО їй вдається пройти його швидко та комфортно.

– Перший час мені дуже допомогли в ГО «Сила майбутнього», – пригадує Ірина. – У них є проєкт, до якого залучають переселенців. Завдяки цьому, я знайшла друзів, це допомагає в адаптації. Мені допомогли фізичні активності проєкту. Важливу роль зіграла група психологічної підтримки. Вона вплинула на мене таким чином, що я наважилася здійснити ще одну свою давню мрію – отримати психологічну освіту. У Дніпрі я вступила до університету і отримую другу вищу освіту.

Попри те, що Ірина вже звикла до нового життя у Дніпрі, вона мріє повернутися додому, коли війна закінчиться. Але водночас розуміє, що Дніпро дає їй багато цінного досвіду.

– У Дніпрі є на що звернути увагу, чому навчитися, – додала Ірина. –  Тут збалансовані усі види діяльності, це виглядає дуже гармонійно. Зараз війна, я розумію, що потреби дещо інші. Але не зважаючи на те, що у Дніпрі повноцінно закривають усі військові потреби, я бачу, що місто доглянуте та чисте, усі служби добре працюють, багато впорядкованих парків та скверів, розвинена інфраструктура тощо. Я б хотіла навчитися чомусь корисному у Дніпрі і згодом цей досвід використати у себе вдома.

Ця історія – черговий доказ того, що Дніпро – місто, яке може стати другим домом для кожного. Тут є все для щасливого життя: прекрасна природа, розвинена інфраструктура, насичене культурне життя та доброзичливі люди.

Фото “НМ” та з особистого архіву героїні.