ЕКСКЛЮЗИВ Дніпро пам’ятає своїх Героїв: історії загиблих захисників

Щодня на російсько-українській війні гинуть наші захисники. Починаючи з 2014 року, жертвами агресії рф стали сотні дніпрян. Дніпро пам’ятає своїх Героїв. Департамент молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міськради за підтримки міського голови Бориса Філатова реалізував проєкт «Історії Героїв». У десяту річницю Іловайської трагедії, у сквері Героїв відкрито меморіал, присвячений загиблим землякам. На спеціальних банерних конструкціях історії 45 справжніх патріотів України. Історії-долі відважних дніпрян розповість «Наше місто».

Дивно, що магнолії цвітуть, а коханої людини вже немає

5 березня 2022 року дніпрянин Олександр Дубінін відзначив свій 53-день народження вдома, з дружиною та сином. А вже за день наш земляк прибув до військової частини і це було його усвідомлене та обдумане рішення. Олександр розумів, що він, висококласний фахівець телекомунікації та зв’язку, потрібен армії та всій Україні. Олександр Володимирович узагалі був завжди і в усьому ґрунтовний і надійний.

– Він мені відразу сподобався, – розповідає дружина Тетяна. – Хоч Сашко тільки на три роки старший, він мені здався дорослим. Мислячим. А ще він справив враження надійної та цікавої людини. Трепетно ставився до всього живого. І головне, обіцяв щастя!  Тому й погодилася вийти заміж уже на нашій третій зустрічі. Ми вінчалися в церкві, для Сашка це було важливо.

Олександр і Тетяна прожили разом майже три десятиліття.

– Чоловік підтримував будь-яку мою ініціативу і словом, і ділом, – продовжує Тетяна. – Мріяла полетіти на повітряній кулі, Саша з сином подарували мені цей політ. Хотілося зануриться з аквалангом у глибини моря, Саша склав мені компанію. Ми любили подорожувати на авто. Кожна поїздка – це маленьке життя. Я вдячна долі за ці наші роки. У 2023-му могло бути 30 років спільно щасливо прожитих років.

А ще Олександр Дубінін любив возитися з моторами, щось у них налагоджувати, налаштовувати. Він умів ремонтувати машини і мотоцикли, пилососи і мобільні телефони. Його робота, власне, і була пов’язана з мобільним зв’язком. З мобілками талановитий механік-електронік був «на ти». Міг налаштувати будь-який «хитрий» апарат, підібрати до нього відповідну програму.

Наш земляк був упевнений, що його вміння і знання зв’язківця-практика обов’язково знадобляться на фронті. У цьому мав рацію.

Загинув молодший сержант Олександр Володимирович Дубінін 19 квітня 2022 року у Волноваському районі Донецької області біля села Новосилка. Він забезпечував зв’язок стрілецьких частин, але оборону прорвало вороже ДРГ – кілька БТРів.

 – Пам’ятаю ту гірку весну, – згадує Тетяна. – Телефоную йому, а у відповідь – тиша. Іду містом і місця собі не знаходжу. На вулиці сонячно, магнолії цвітуть. А Саші вже не було. Я потім думала: «Це так дивно, що магнолії цвітуть, а твоєї коханої людини вже немає.

Свої принципи відстоював на фронті. За них і загинув

Відомого дніпровського спортсмена-пауерліфтера Сергія Карнаухова призвали до ЗСУ в березні 2014-го. Потрапив він у 93 окрему механізовану бригаду «Холодний Яр». Був заряджальником гармати, потім став навідником, а потім командиром гармати. Брав участь у боях за Донецький аеропорт.

На фронті Сергій познайомився з майбутньою дружиною Аліною, яка займалася волонтерством.

 – Із Сергієм познайомилася в травні 2015-го на Донеччині, – розповідає Аліна Карнаухова. – Я волонтерила, а він – воював. У нього дуже непростий характер. Він був абсолютно безкомпромісною людиною. Але саме це й приваблювало. Сміливий, сильний, мужній. У минулому чемпіон світу з пауерліфтингу. Найцінніше, що свої принципи він відстоював на фронті, те, що загинув за них. За Україну. Це найчесніша позиція. 

Справді, наш земляк не став хизуватися своїм легендарним спортивним минулим. Нагадаємо, що він пауерліфтер світової величини. Наприкінці 1990-х на початку 2000-х чемпіон і призер Всеукраїнських змагань. Рекордсмен України, Європи та світу. Чемпіон світу серед юніорів 1999 року!

Знехтував Сергій бізнес досвідом: після демобілізації був успішним бізнес-менеджером. Не став чекати повістки. Просто пішов добровольцем у рідну 93 бригаду.

Загинув командир відділення розвідки Сергій Карнаухов 27 травня 2022 року в Харківській області.

Той фатальний день Аліна описала на своїй фб-сторінці:

«Люблю тебе мій рідний, хочу до тебе…

Я не відчувала, що цей день стане страшним. Пишу, як зазвичай, смс. Де-небудь обов’язково буде мережа, обов’язково я побачу відповідь. Після бою, коли буде хвилина…

17.04 – дзвінок… я тримаю телефон, бачу екран і серце моє стискається від всепоглинаючого страху. Я дружина військового, я знаю, чому телефонують командири… Ще дві хвилини надії і прірва…

Смерть це про інших, смерть, не про нас. Я просто хочу до нього».

   Рятував інших, а врятувати себе не зміг

Стрілець-помічник гранатометника 128 окремої бригади ТрО ЗСУ Максим Співак загинув 30 червня 2023 року. Днем раніше єдиній його доньці Єлизаветі виповнилося 15. Коли від батька не прийшло привітань, рідні зрозуміли: щось сталося.

– Мій син був найкращий – кожна мати так скаже про свою дитину, – розповідає Людмила Леонідівна, мама Героя. – Але мій Максим справді був таким. Вихованим, ввічливим, слухняним. Але ще був рішучим і відважним. Справжнім захисником! Народився він у Смілі Черкаської області і в Черкасах же закінчив інститут пожежної безпеки. Потім за розподілом працював в одній із частин ДСНС Дніпра. Більшу частину провів тут.  Коли почалася велика війна, син запитував мене: «Мамо, що мені робити?». І я відповіла: «Іди до військкомату, стій у черзі. Хто ще буде захищати нашу країну?». Інші матері ховають своїх дітей, а я сама сказала – іди!». І Максим пішов добровольцем. Потім мене мучило, що сама відправила сина на фронт. Але хто ж захистить Україну, всіх нас? Не вірю, що його більше немає. Сподіваюся, що живий. Сподіваюся на диво! Адже він отримав серйозну військову підготовку. Умів надати медичну допомогу.  Умів рятувати людей. У нього й позивний був – Рятувальник. Невже не міг себе врятувати!

   Не віриться в загибель батька і 16-річної доньки.

– Тато завжди намагався зрозуміти мене, підтримати в усіх моїх планах і мріях, – зазначає Єлизавета. – З батьком хотілося більше спілкуватися і радитися в усьому. Запам’яталися наші поїздки – до бабусі, до діда в Одесу. А ще він був дуже мужньою, самодостатньою людиною. Справжнім чоловіком! Я вступила до коледжу, навчаюся на маркетолога, але в майбутньому бачу себе в найрізноманітніших сферах.  Сподіваюся, що моя професія буде креативною. У цьому чимала заслуга батька. Саме його сміливість і завзятість надихає мене і сьогодні. Татів приклад допомагає мені реалізовувати найамбітніші плани. Незважаючи ні на що! Не вірю, що тата більше немає. Дуже не вистачає його.

Відома парамедик загинула в перший день весни

Волонтерку та парамедика Ольгу Гриценко дніпряни добре знали. У мирному житті вона працювала фармацевтом. Ніколи не проходила повз чужу біду, допомагала дітям, організовувала свята. Коли почалася велика війна, не попередивши навіть рідних, добровільно пішла на фронт.

– Моя донечка всім допомагала, – розповідає Матрона Петрівна, мама Ольги. – Сама не вийшла заміж, не народила дітей. Жила тільки для інших. Коли я захворіла на ковід, дбала, доглядала за мною. Потім, після реанімації, півтора місяці я була «на кисні». Олечка мене буквально з того світу витягла. Якби не вона і мене б не було. Усім намагалася допомогти. У нас на Ігрені організовувала дитячі свята, напередодні Різдвяних свят встановлювала ялинки. Щоб у житті малюків було більше радості. Після смерті доньки ігренці посадили ялинку і назвали її на честь Олі. Вона так хотіла, щоб у нашому парку росли живі ялинки.

У перші дні повномасштабної війни наша землячка прийняла рішення піти в ТрО, але тоді їй відмовили. Через рік, у березні 2023 року, не сказавши навіть рідним, Ольга пішла добровільно на фронт (Харківський напрямок). Стала санітаркою-інструкторкою військової частини артилерійської бригади. Дніпрянка відповідала за всю медицину великого стрілецького батальйону.

– Сказала, що працює медиком у Дніпрі, – констатує мама. – Я й думала, що вона в Дніпрі, а коли поїхала на Харківщину ніхто не знав. Ні я, ні її брат.

Загинула парамедик Ольга Гриценко в перший день весни 2024-го. Цього березневого дня росіяни обстріляли наші території КАБами та «смерчами».  Один із цих ударів став фатальним для відважної дніпрянки.