ЕКСКЛЮЗИВ Одночасно і маріупольці, і дніпряни: як живуть у Дніпрі переселенці з Маріуполя

Від початку великої війни в Дніпрі знайшли притулок десятки тисяч маріупольців, які були змушені рятуватися від ворожих обстрілів, голоду і неминучої смерті. У нашому місті відкрився вже другий соціальний гуртожиток, у якому житло отримали ще 43 маріупольські родини. Драматичні історії вимушених переселенців розповість «Наше місто».

По небу літали не птахи, а снаряди

Повномасштабне військове вторгнення наприкінці лютого 2022-го півмільйонне морське місто сповна відчуло з першої ж хвилини. Бомби і снаряди вбивали маріупольців, руйнували їхні домівки і долі.

 – Війна почалася різко, – розповідає Анатолій Циганов. – Того нещасливого лютневого ранку о пів на п’яту зателефонувала дочка: «Батьки, війна!». Ми не повірили, а потім життя перетворилося на жахіття. Бомбардування – щодня. Снаряди пролітали над нашими головами. У дочки в приватному секторі два снаряди повністю рознесли будинок. Над нашою 9-поверхівкою літак скинув бомбу, і вона розірвалася за кілька метрів. Будинок наче підстрибнув. Усе скло – геть.

Зрозуміло, що вижити в такому пеклі було майже неможливо і Анатолій Тимофійович із дружиною Аллою були змушені виїхати.

  – Евакуація проходила непросто, – зазначає Алла Петрівна. – Постійні обстріли, голови не підняти. Але – що робити – довелося їхати. На початку березня дісталися до найближчої Юр’ївки, потім – до Бердянська і після попрямували до Дніпра. Дочка поїхала до Німеччини, а ми тут.

Подружня пара винаймала житло, а потім, через центр «ЯМаріуполь» подали заявку на соціальне житло.

– «ЯМаріуполь» – дуже хороша організація, – вважає Алла Циганова. – Там нас обслуговують – стрижка, прання, медичні послуги. Можна, наприклад, зуби полікувати.  Чудово, що нам допомогли з житлом. Знімати квартиру – дорого. А тут своя кімната з усіма зручностями. Звичайно, нам пощастило. Такого житла потребує багато хто. Адже тільки з Маріуполя виїхали сотні тисяч людей. Там зараз залишилися, напевно, плюс-мінус 1500 жителів, а було півмільйона.

Внуки просили хлібця

Того лютневого дня маріуполець Євген Гладкий мав намір пройти обстеження. Уже збирався в лікарню йти, коли зателефонувала дочка: «Тату, лікарі скасовуються! Швидко переїжджайте в Дніпро. Війна!».

– Наша донька, дизайнерка, мешкає в Дніпрі, і ми з дружиною часто її відвідували, – розповідає Євген Іларіонович. – А тут така справа – хочеш-не хочеш – треба їхати. Ось ми з дружиною і поїхали. Син із дітьми не зміг одразу виїхати. Їм це вдалося тільки з четвертої спроби. Коли онуки приїхали, вони попросили: «Дідусю, дай хлібця!». Мене це просто вбило. Потім розповіли як вони голодували, розпалювали багаття на камінні, готували якусь їжу. Не думав, що в 21-му столітті в європейській країні таке можливо. Не міг повірити, що це трапитися з нами.

Подружній парі Євгену і Тетяні Гладким уже під 70. Обидва мають інвалідність. Старість і хвороби – не радість. Для подружжя такий, хай не рідний, але свій дах над головою – уже щастя.

– Цього року в нас 50-річний ювілей спільного життя, – констатує подружжя. – Чи жарт, піввіку разом. Донька з онуками зібралася за кордон. Звісно, щасливі, що житимемо в таких комфортних умовах.

Анжеліка Подорожня ще одна новоселка соціального гуртожитку. Вона вважає, що їй ще відносно пощастило.

 – Війну ми почули, як і всі – 24 лютого, зате не бачили жодного окупанта, – зазначає Анжеліка. – Просто одного разу перестав ходити транспорт. Зникли світло і газ. Усе закінчилося. А потім «прилетіло» і в наш будинок. Приїхали рятувальники й запропонували евакуювати в центр міста, тоді ще безпечний. Ми погодилися і правильно зробили. Повторний рейс рятувальна машина вже не змогла зробити.

У Дніпро Анжеліка переїхала з мамою Лідією Іванівною. Знайшла роботу. Тепер їм із мамою виділили кімнату в гуртожитку.

У Дніпро повернулася через 60 років

Молодість у Галини Іванівни Зайцевої була чудова і багатообіцяюча. Як у кіно. Галя тоді працювала кранівницею, а майбутній чоловік Саша – монтажником. Наче у старому чорно-білому фільмі молоді люди будували в різних містах країни будинки. Запалу і щастя було хоч відбавляй. Дніпро став однією зі сторінок їхньої трудової біографії.

 – Для мене це чудове місто, – розповідає Галина Іванівна. – Тут я вийшла заміж, тут народила доньку. Щоправда, давно це було. Чоловіка вже немає на світі, а доньці 62 роки.

Звісно, у маріупольки й у думках не було, що в місто своєї юності вона повернеться в такий спосіб.

– Це жах! – згадує лютневі події 2022-го співрозмовниця. – А в мого онука народилися дітки і я дуже переживала за них. Довелося виїхати з донькою, а тепер раді, що оселимося в такому чудовому гуртожитку. Адже потрапити сюди було нелегко. Дуже багато було охочих.

У сказаному, на жаль, сумніватися не доводиться. За оцінкою ООН, у період із лютого до кінця квітня 2022 року це місто в Донецькій області було найнебезпечнішим місцем в Україні, а 350 000 його жителів стали біженцями. Близько 160 тисяч вимушених переселенців переїхали до Дніпра. Зрозуміло, що одночасно знайти роботу і недороге житло вдалося далеко не всім.

Наше місто пішло назустріч маріупольцям. Навесні минулого року 35 маріупольських сімей отримали дах над головою в першому соціальному гуртожитку Дніпра. Звичайно, це крапля в морі. І все-таки. У червні 2024-го на місці старого студентського гуртожитку ДНУ відкрили другий соціальний гуртожиток для маріупольців, який поетапно заселятиметься новими мешканцями.

Маріупольці стають дніпрянами

Новий масштабний проєкт став можливий завдяки уряду Франції, Міжнародній організації міграції, міжнародним донорам і благодійним організаціям. Зрозуміло, важливу роль зіграла ефективна співпраця міської влади Дніпра і Маріуполя.

– Ви зараз одночасно і маріупольці, і дніпряни, – звернувся до новоселів міський голова Дніпра Борис Філатов. – Хочу нагадати, як починалася співпраця. Навесні 2022-го до мене приїхав мер Маріуполя Вадим Бойченко і ми першими в країні відкрили центр «ЯМаріуполь». Віддали під потреби жителів Маріуполя приміщення нашої міської бібліотеки. Наша співпраця триває зараз і буде тривати. Кожен по цеглинці щось додав, щоб сьогодні ми відкрили це приміщення. Нехай Дніпро буде вам рідною домівкою! Але в будь-якому разі ми маємо сподіватися, що коли-небудь зустрінемося вже в деокупованому Маріуполі.

Зазначимо, що соціальний гуртожиток для маріупольців має необхідні меблі та техніку. Внутрішній простір облаштовано з урахуванням безбар’єрності. Тут є дитячі зони, кімнати відпочинку для дорослих, коворкінг і навіть спортивна зала.

– Дуже важливо пам’ятати, що в складні часи поруч із нами були люди, готові допомагати й підтримувати, – підкреслив міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. – З окупованого Маріуполя люди виїжджали в дуже важких умовах. Величезна подяка Борису Філатову, який нам допомагав. Щоб автобуси з Бердянська доїжджали до Дніпра, до Запоріжжя.

Незабаром у дніпровському гуртожитку оселяться ще понад півтори сотні маріупольських сімей. Кожному з вимушених переселенців хочеться повернутися в рідне місто, до улюбленого Азовського моря. Одного разу це станеться. Поки ж Дніпро допомагає маріупольцям жити і виживати в непростий воєнний час.

Фото Валерія Кравченка