ЕКСКЛЮЗИВ Створювала кришталеві вази, а тепер допомагає людям: історія соціальної робітниці з Дніпра

Прибрати в оселі, купити їжу та ліки, оплатити комунальні послуги. Це обов’язки соціальної робітниці з Дніпра Світлани Болган. Жінка працює у Територіальному центрі вже понад 24 роки. Журналісти “Наше місто” дізнались зворушливу історію про те, як життя об’єднало абсолютно чужих людей різного віку.

Світлана Василівна обслуговує 13 одиноких пенсіонерів віком 73-93 роки. У неї день розписаний погодинно. Жінка згідно з графіком відвідує своїх підопічних, виконує усю необхідну роботу щодо догляду за ними та для забезпечення належних умов їхнього проживання.

-Мій день починається з походу до магазинів. Згідно зі списком я роблю закупки для своїх підопічних, – розповідає Світлана Василівна. – Також купую ліки в аптеках. Комунальні послуги сплачую через мобільний додаток. Після цього починаю обхід. Доставляю їм замовлення, пораюсь по господарству. Якщо потрібно – мию посуд, прибираю у оселях, розвішую прання. Роблю все, що попросять підопічні. 

Нагадаємо, що у Дніпрі вразливі категорії населення отримують безкоштовні обіди. Їх доставляють підопічним відділів Дніпровського міського територіального центру соціальні робітники. Складається обід з гарніру, м’яса, салату, хліба та чаю. Саме такі страви приносить підопічним і Світлана Василівна. 

-Люди завжди радіють, коли я приношу їм готові обіди. Кажуть, що це дуже зручно, а головне – смачно! Мої підопічні просили переказати слова подяки міському голові Борису Філатову, – додала Світлана Василівна.

Соціальні робітниці часто стають для підопічних близькими людьми, із якими ті діляться своїми негараздами і радісними звістками, розповідають історії з життя. Вони завжди вислухають, порадять і розрадять, бо мають повагу до їхнього віку. Для цих жінок робота – щось більше, ніж чітко окреслений перелік обов’язків.

-У більшості моїх підопічних добра вдача. Я залюбки з ними спілкуюся, а часом і вчуся чогось нового, – зізнається пані Світлана. – Одного разу підопічна попросила мене допомогти їй заклеювати вікна. А замість клею вона використовувала звичайне молоко. Це просто і надійно, паперові стрічки міцніше тримаються. Тепер і я так роблю у себе вдома. А інша жіночка навчила заморожувати хліб. Коли його витягнеш з морозилки – через 15 хвилин він стає, як щойно спечений. Я навчила цього і інших підопічних. Вони тримають у холодильнику хліб “про запас”. І у мене завжди у морозилці білий буханець. Також досвідчені господині навчили мене готувати борщ за 30 хвилин та тушкувати надзвичайно смачну капусту. 

До декого жінка ходить вже 12 років поспіль. Про кожного знає все і розуміє навіть без слів. Каже, що головне у роботі – міцні нерви та вміння відчувати людину та пристосовуватись. У той же час жінка має вищу освіту. Раніше працювала технологом підприємстві, яке виготовляло вироби з кришталю. І про те, що стане соцробітницею навіть подумати не могла.

-У 2000-му році кришталь нікому не був потрібен. Зарплату не платили, а потім видали її за три роки виробами з кришталю! І підприємство закрили. До речі, тоді майже ніде не платили вчасно. Мені порадили влаштуватись соцпрацівницею. Тут тоді виплачували зарплату місяць в місяць. І ось я працюю у соціальній сфері вже 24 роки. Ця робота складна та виснажлива морально. У той же час, вона ніби затягує тебе. Ти вже не можешь без своїх підопічних, які стали, немов, рідні. 

Фото Володимира Федорищева.

Читайте також: Співи, гімнастика та вітамінні коктейлі: як Дніпровський терцентр працює під час війни