ЕКСКЛЮЗИВ Підтримка та турбота: як у Дніпрі допомагають ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи

Щорічно 26 квітня в Україні відзначають роковини Чорнобильської трагедії. У 2024-му минає 38 років з того трагічного дня, коли вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС призвів до викиду в атмосферу радіоактивних речовин. Першими у боротьбу зі згубним атомом вступили ліквідатори – мужні люди, які ризикували своїм життям, щоб зупинити поширення радіації та врятувати мільйони. Серед них були не лише рятувальники та військові, але й звичайні люди. Від Дніпропетровської області до ліквідації долучились понад 24 тисячі осіб. Все про подвиг ліквідаторів, їхне сьогодення та підтримку влади – читайте в матеріалі «Наше місто».

Дніпро – приклад для всієї України

 У Дніпрі  функціонує ГО “Союз Чорнобиль” – організація, яка об’єднує ліквідаторів аварії та надає їм підтримку. Її діяльність спрямована на покращення життя цих людей, вирішення їхніх соціальних та медичних проблем, а також на збереження пам’яті про трагедію.

-Наша спілка об’єднує усіх чорнобильців міста. Я дуже вдячний міському голові Дніпра Борису Філатову за постійну підтримку та безмежну довіру, – сказав депутат міської ради, голова ГО “Союз-Чорнобиль” Ігор Турчин. – Відзначу, що усі міські програми з підтримки чорнобильців у Дніпрі успішно працюють. І з кожним роком фінансування збільшується. У 2024-му – це понад 20,5 мільйонів гривень. 

Медичне обслуговування – одна з основних тем, яка хвилює ліквідаторів. Бо захищаючи світ від радіації, вони втратили власне здоров’я.

– Якщо чорнобилець приходить до нас за допомогою, ми завжди робимо все можливе, щоб йому допомогти, – додав Ігор Турчин. – Ми ведемо прийом кожного першого та третього понеділка місяця. Здебільшого люди приходять з проблемами, пов’язаними зі здоров’ям. Вони прагнуть отримати допомогу на лікування. Відзначу, що є унікальна Програма, яка працює лише у Дніпрі. Міський голова Борис Філатов виділив спеціальний пункт у цій Програмі, в якому йдеться про виділення 1 мільйона 200 тисяч гривень на лікування ліквідаторів. Це можуть бути операції, хіміотерапія, застосування вартісних ліків, яких немає у переліку безкоштовних за державною програмою. За чотири місяці поточного року у Дніпрі 22 ліквідатори вже отримали матеріальну допомогу на загальну суму – 420 тисяч гривень.

У Дніпрі приділяється значна увага і оздоровленню чорнобильців. На санаторно-курортне лікування спрямовано понад 3,4 млн грн.

-Справа у тім, що під час війни, держава не може виділяти путівки для оздоровлення. Тому місто взяло ці витрати на себе, – пояснив Ігор Турчин. – Ліквідатори першої та другої категорії отримують путівки за рахунок міського бюджету Дніпра.

За словами голови ГО “Союз Чорнобиль”, наразі ліквідатори 2-ї і 3-ї категорії та вдови отримують матеріальну допомогу від міста.

 -За ініціативи міського голови Дніпра Бориса Філатова, до 38-ї річниці Чорнобильській катастрофи буде надано матеріальну підтримку з міського бюджету: 1378 вдовам – по 3800 грн, 1744 ліквідаторам ІІ категорії – по 1200 грн, 404 ліквідаторам ІІІ категорії – по 1000 грн. Всього охоплено понад 3500 людей на загальну суму більше 7,6 млн грн, – повідомив Ігор Турчин. – Також обов’язково до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримують допомогу чорнобильці з інвалідністю. Тому з впевненістю можу сказати, що Дніпро – приклад для всієї України.

Відповідно до Програми, дружини та чоловіки померлих громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, отримують щомісячну адресну допомогу на оплату житлово-комунальних послуг. Вона складає понад 1,9 млн грн. Кожен отримає 500 грн щомісяця у неопалювальний період та 700 грн – в опалювальний.

-Відзначу, що згідно з державною програмою, кожна вдова має довести, що її чоловік помер через наслідки, спричинені аварією на ЧАЕС, – підкреслив Ігор Турчин. –  Але не всі жінки мають можливість це довести. І вони втрачають  коханого чоловіка та і всі пільги, гарантовані державою. Тому Борис Альбертович запровадив допомогу таким вдовам від міста. Щомісяця вони отримують кошти на сплату комунальних послуг. 

Як у Дніпрі шанують пам’ять ліквідаторів 

Україна вже втретє змушена вшановувати роковини трагедії в умовах повномасштабної війни. Попри це, Дніпро продовжує підтримувати тих, кого 38 років тому напряму торкнулася та страшна подія та шанує пам’ять тих, кого вже немає з нами.  

Традиційно відбуваються урочисті покладання квітів на знак пам’яті сумної події і пошани героям, які віддали життя і здоров’я заради ліквідації наслідків аварії.

Також у приміщенні Дніпровської міської ради діє постійна виставка, присвячена ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

-14 грудня 2023 року до Дніпра приїздила делегація з Ізраїлю. Вони вручили нагороди нашим ліквідаторам, – розповів депутат Дніпровської міської ради, голова ГО “Союз-Чорнобиль” Ігор Турчин. – В Ізраїлі проживають півтори тисячі ліквідаторів аварії на ЧАЕС.  У грудні там відкрили монумент на честь тих, хто рятував світ від техногенної катастрофи. А у Дніпрі голова «Натів» міністерства Прем’єр-міністра Ізраїлю Алон Шоам вручив медалі і подяки дніпрянам, які перемогли некерований атом.

За словами Ігоря Турчина, у Музеї історії Дніпра було встановлено стилізований манекен у захисному спорядженні. Також на виставці є дозиметри, якими міряли радіацію у ті часи. Але саме вони не з зони відчуження – ті давно утилізовані. Ця інсталяція покликана донести до суспільства важливість подвигу, який здійснили наші земляки.

– У 1986-му році до Дніпра приїздило багато переселенців з Прип’яті та самого Чорнобиля. Наше місто одним з перших приймало евакуйованих з небезпечної зони, пригадує Ігор Турчин. –  Тоді був мирний час і слово «евакуація» звучало дивно та незрозуміло. Дуже багато переселенців оселилися на Перемозі, а також у Самарському та АНД районах. Раніше у Дніпрі було дуже багато ліквідаторів. Зараз, на жаль, їх значно менше. Понад 2,5 тисячі чорнобильців за ці роки пішли з життя.

Історії самопожертви та подвигу героїв Чорнобиля

14 грудня 1986 року було завершено будівництво захисного саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком. До речі, до його спорудження доклали зусиль і мешканці Дніпропетровщини. Серед них – Володимир, який був у складі зведеного загону Дніпропетровської області. У 1986-му він працював на станції.

-Пробув трохи більше місяця, отримав дуже велику дозу опромінення, – згадує пан Володимир. – Було багато різної роботи. На самій АЕС була кімната-могильник. Туди зносили одяг, що «фонив». Далі все скидали на вантажівки і вивозили, потім закопували.

Кожен ліквідатор має свою історію про Чорнобиль. Це історії про мужність і самопожертву, про страх і біль, про втрати і віру. Віктор – один з тих, хто брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії.

-Пам’ятаю все, що було,  кожен свій крок. Я там був 210 днів, – пригадує Віктор. – Усе закарбувалось в пам’яті, залишилися такі враження, що неможливо передати. Багато кого вже немає. Із шістьох я один залишився — з тих, кого призивали, — розповідає пан Віктор. 

Ми запитали у депутата міської ради, голови ГО “Союз-Чорнобиль”Ігоря Турчина про його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

-Я вчився у хіміко- технологічному інституті. Там була військова кафедра. Після закінчення навчання були тримісячні збори, а потім мені присвоїли звання старшого лейтенанта, – розповів Ігор Турчин. –  Моя спеціальність – хімік-розвідник. Я працював на заводі ІТР. Невдовзі після вибуху на Чорнобильській АЕС я пішов до місцевого військкомату і поцікавився, чому мене не викликають. Але лише у серпні мене залучили до ліквідації наслідків аварії. Спочатку я поїхав у Білу Церкву, а потім – до одного з сіл, що неподалік від Чорнобиля. Я потрапив до батальйону розвідки. Мене призначили старшим по виїздам на станцію. З 24 серпня по 1 жовтня у мене було 33 виїзди. Також було декілька виходів на дах третього енергоблоку. Зараз я маю інвалідність. На жаль, багатьох хлопців, з якими я був у Чорнобилі, вже немає на цьому світі. Мене тримає те, що постійно зайнятий роботою.

Ігор Володимирович закінчив хіміко-технологічний інститут. Він добре знав, що таке радіація та опромінення. Але це його не зупинило.

-Я розумів, що через декілька років мене дістануть хвороби. Але я також розумів, що я мушу це робити. І це не просто слова, я дійсно думав: якщо не я, то хто, – підкреслив Ігор Турчин. –  Я спеціаліст, мені держава дала знання, і я мав їх застосувати. У мене була команда з 16 осіб. Я виводив на дах третього енергоблока по четверо, показував об’єкт і спускався. У нас був технічний поверх. Там був спеціальний кабінет, облаштований свинцем, у ньому сиділи вчені. А вже вони на моніторах показували мені, що потрібно робити. 

На станції, звісно, були певні заходи захисту від радіації. Але чи достатньо їх було – питання без відповіді.

-На самій станції ми були у своїй робочій формі, також нам давали такі пелюстки – ось і всі засоби захисту, – зізнається Ігор Турчин. – Після виконаної роботи ми йшли в баню, там були спеціальні шампуні, якими ми себе обробляли, милися. А на виході стояли дозиметри японського виробництва, які подавали сигнал у випадку радіації. Один раз зі мною стався такий випадок. Після прийняття бані у мене дзвеніли чоботи. Мене охорона не випустила. Я почав мити чоботи, але марно – вони все одно дзвенять. А мене хлопці чекають, бо машина наша вже має їхати. Я попросив охорону, щоб так пропустили, а вони стоять на своєму! На щастя, я зустрів знайомого, який запропонував принести мені нову пару взуття зі складу. І таким чином він мені допоміг – я перевзувся і поїхав. Коли вже минуло багато років, я зрозумів, що він врятував мені життя. Якби той охоронець не був таким принциповим і випустив мене у заражених радіацією чоботах, я б зараз з вами не розмовляв. 

Історії ліквідаторів – це не лише розповіді про Чорнобильську трагедію, але й про мужність, самопожертву та єднання людей перед лицем спільного ворога. Сьогодні Україна знову бореться за свою свободу, за майбутнє своїх дітей. Як і тоді, коли ліквідатори ризикували своїм життям, щоб врятувати світ від ядерної катастрофи, українські воїни сьогодні борються за нашу незалежність, за право жити в мирній країні.

Фото Валерія Кравченка, ДМР, ОВА та з відкритих джерел.