ЕКСКЛЮЗИВ Мама, донька і собака: як у Дніпрі три чарівні психологині допомагають людям

Дніпрянка Наталія Ціпура вчилася в інституті зі своєю з донькою Анною. Тепер вони разом працюють у міському центрі соціальної допомоги. Дівчина пересувається на кріслі колісному, а у роботі їй допомагає жорсткошерстний фокстер’єр Бонні. Про креативні методи реабілітації цих трьох чарівних психологинь – читайте в матеріалі “Наше місто”.

Порцелянова казка Ані Ціпури

Анні 28 років, вона вже другий рік працює психологом міського центру соціальної допомоги відділення профреабілітації та соціальної адаптації ДМР. Дівчина пересувається на кріслі колісному і вона, як ніхто інший, розуміє проблеми людей з інвалідністю.

-Не всі люди готові сприймати тих,хто пересувається на кріслі колісному. Тому я намагаюся з цим якось боротися, – зізнається Аня. – Є люди, які мене не розуміють. Мені комфортно спілкуватися з вихованцями центру. Вони готові мене сприймати такою, яка я є, це мене надихає. Я теж сприймаю цих дітей, як особистостей. Мої учні дуже відкриті, вони люблять обійматися, щоб відчувати підтримку іншої людини. Я коли вперше сюди потрапила, то відразу зрозуміла, що ми з ними – споріднені душі. І що зможу тут працювати. 

Анна розповіла, що вона створила власний проєкт під назвою “Порцелянова казка”, завдяки якому діти з аутизмом мають можливість висловитися.

-На жаль, люди з аутизмом не можуть розповісти про свої відчуття. Їм важко комунікувати з іншими, – пояснила Анна. – Завдяки порцеляновим фігуркам вони можуть донести до оточуючих свої думки, переживання та мрії. Вони вигадують історії, проеціюють їх на своїх героїв. Наприклад, як дівчинка вийшла на прогулянку з котом. Такі заняття приносять користь.

Окрім звичних занять, тут застосовують і креатівні методи реабілітації. Наприклад, ставлять спектаклі за мотивами відомих казок. Актори – вихованці центру. Свої вистави вони знімають на відео та відправляють на Всеукраїнські конкурси. Нещодавно посіли перше місце на фестивалі “Червоноград скликає друзів”.  

Анна зізнається, що з початком війни психологам додалося роботи, зараз у всіх людей низька енергетика. Вони потребують підтримки. 

-У центрі займається  Олександр – переселенець з Бахмуту, він приходить до мене за підтримкою, – розповідає Анна. –  Ми налаштовуємо вихованців на позитивне мислення, пояснюємо, що скоро все мине, треба лише зачекати. Я вважаю, що роль психолога у такий складний період дуже важлива.  

Мама і донька разом вступили до Університету

Наталія – мама Ані закінчила Київський інститут легкої промисловості. Працювала технологом-конструктором на швейному виробництві. Після народження доньки вона покинула кар’єру і зайнялася розвитком дитини, бо її здоров’я тоді було в пріоритеті. Всі ці роки Наталія також шила на замовлення випускні та весільні сукні. До того ж, це хобі допомагало їй відновлювати сили та давало енергію. 

А коли Аня закінчила школу і вирішила вступати до ВНЗ, у Наталії не було вибору – вона також стала студенткою. Вчилися разом на денній формі. Анна обрала фах психолога, і її мама теж стала психологом.

-Ми закінчили Університет розвитку людини “Україна”. На базі одного з технікумів Дніпра є його філіал. Це поряд з нашим будинком, – пригадує Наталія. – Я була найстарша у групі, бо всі інші студенти – колишні одинадцятикласники. У нас були предмети, які стосувалися питань інвалідності. Траплялося, що викладачі розповідали тему, а ми з донькою їм доводили, що у житті все не так, як написано в книгах. Іноді після наших слів педагоги навіть виправляли свої конспекти. Вони визнали, що ми праві.

-Навчання мені давалось нелегко, але вчитися мені подобалось, – ділиться Аня. – Я коли прийшла до інституту, для мене було відкриттям, що люди можуть так висловлювати свої думки. Звичайно, були і труднощі в навчанні. 

А труднощів було чимало. Дівчата вчилися на денній формі і жодного дня навчань не пропускали. Можна лише уявити, як дівчина на кріслі колісному діставалася по сходах до своєї аудиторії. Дякуючи допомозі мами, вдавалося долати цю відстань. 

-На жаль, про доступність ми не можемо нічого сказати, – повідомила Наталія. – Там був заїзд лише на перший поверх, а навчалися ми на четвертому. Тому Анна потихеньку йшла сама по сходах. Це надзвичайна жага до знань. Через особливості здоров’я вона не може писати ручкою, тому всі конспекти писала я. Лише в телефоні вона добре пише і читає. А на лекціях, доки викладач розповідав, всі студенти писали, а у Ані був час обдумати почуте. Тому вона першою відповідала на всі питання. Їй так подобалось вчитися, що навіть у снігопад чи дощ, коли  я пропонувала не йти на заняття, вона все одно йшла. Казала, що їй це потрібно.

Щотижнева кольоротерапія та чарівний мішечок камінців

Вже другий рік мама та донька працюють у центрі психологами. Така діяльність дуже подобається дівчатам. Тому вони постійно намагаються щось вдосконалювати та створювати нові проєкти. Минулого року започаткували кольоротерапію. 

-Один раз на тиждень ми ставимо завдання: усім учням прийти до центру у певному кольорі, – пояснила Наталія. –  Вони одягають речі таких відтінків, або беруть аксесуари, іграшки та інші предмети. Зранку ми фотографуємось всі в одному кольорі. До дня космонавтики всі одяглися у сріблястий. 

Ще один проект, який прийшовся до смаку усім відвідувачам центру – “Чарівні мішечки настрою”. 

-У кого гарний настрій, той кладе камінець в яскраву торбинку. А коли накрив смуток, то камінь потрібно класти вже у чорну торбу, – розповіла Наталія. –  Дехто потім намагається підійти до торби з добрими камінцями і покласти на них руки – заряджається гарним настроєм. До речі, всі наші співробітники також користуються цією методикою. Кожного тижня ми зважуємо торбинки. Так дізнаємося, скільки у нас гарного настрою, а скільки поганого. 

Як два психологи і собака допомагають людям

Наталія пишається тим, що у їй вдалося впровадити у центрі каністерапію. Жінка каже, що маючи доньку, яка пересувається на кріслі колісному, вона не з чуток знає про проблеми таких людей. Спочатку собака допомогла її доньці.

-Ми собаку завели для того, щоб вона допомогала Ані. Майже рік обирали породу, вирішили взяти фокстер’єра. Бо вони не линяють та люблять людей. І це спрацювало – з того часу Аня дуже змінилася. Її нервові прояви майже зникли, – каже Наталія.

 Тепер жорсткошерстний фокстер’єр Бонні щодня приходить до міського центру соціальної допомоги відділення профреабілітації та соціальної адаптації щоб допомогти людям з інвалідністю подолати психологічні проблеми. Центр відвідують люди від 16 років і старше. І всі вони кажуть про позитивні зміни після терапії за участю собаки. Один з них – переселенець з Бахмута Олександр.

 – Кожного дня заходжу до психолога. Все через пухнасту психологиню Бонні, – зізнається Олександр. – Вона не лише допомагає зняти стрес, а й дарує гарний настрій та позитивні емоції. Завжди намагаюся погладити її, це мені допомагає зосередитись. А ще – я вчуся грати на акордеоні та співаю разом з колективом. Під час репетицій собака нас підтримує. Якщо ми добре співаємо, то Бонні уважно слухає, а вчора навіть заснула.

Бонні 8 років, вона – багаторазова чемпіонка України. Регулярно бере участь у різноманітних виставках і посідає перші місця.

-Як тільки приходимо на роботу, Бонні відразу біжить по усіх кабінетах, з кожним вітається, – розповідає Наталія Анатоліївна. – Також собака відчуває, у кого пригнічений настрій і кому потрібна підтримка. Вихованці центру відразу, як бачать Бонні, починають її обіймати. Така терапія дійсно допомагає. Нещодавно до мене прийшла мама одного хлопця, хворого на аутизм, і сказала: «Дякую, що ви привозите собаку! Мій син подолав свої страхи. Нещодавно це навіть врятувало його у небезпечній ситуації на вулиці». Я вважаю, що це дійсно гарний результат, якого вдалося досягти завдяки заняттям з собакою.

Відзначимо, що Бонні вільно розгулює кабінетами центру, їй усюди раді. Як тільки побачать чотирилапу психологиню – готують смаколики. Навіть співробітники приходять до позаштатної психологині, коли хочуть відволіктися від проблем та відпочити.

Фото Валерія Кравченка.

Читайте також: Дніпровські пейзажі з каяка: відкрийте для себе красу рідного міста.