Дніпрянин Володимир Капшар працює водієм соціального таксі. У той же час чоловік з дитинства мріяв стати льотчиком та має понад триста стрибків з парашутом. Але не склалося. Та він не зрадив свою мрію, а втілив її у незвичайному хобі. Детальніше – в матеріалі «Наше місто».
Володимир Григорович має 38 років водійського стажу. До виходу на пенсію був водієм «швидкої». А тепер вже чотири роки працює на «соціальному таксі».
-Я отримав нову автівку для роботи, – каже Володимир Капшар. – Вона дуже якісна, пройшла вже 100 тисяч кілометрів, нарікань по ходовій немає жодних. Лише технічне обслуговування та заміна масла. А так машина сучасна, зручна.
Володимир Григорович працює з восьмої до сімнадцятої години. В день здійснює по декілька виїздів. Його клієнти – люди з інвалідністю.
-Кожного ранку проходжу медогляд, – продовжує водій. – Потім отримую у диспетчера заявки, беру соцпрацівника і ми разом їдемо по вказаній адресі. Сповіщаємо клієнта про своє прибуття, допомагаємо йому сісти в авто і їдемо за заявкою. Люди їздять в лікарню, Пенсійний фонд, УСЗН, тощо. Вони завжди дякують мені за роботу.
Чоловік каже, що любить свою роботу, але зізнається, що хотів стати льотчиком. Навіть вступав до військового училища, але не склалося. Тож вирішив їздити по землі і стати водієм.
– У мене дядько був льотчиком-випробувачем, то він мені прищепив любов до неба, – зізнається Володимир Капшар. –Раніше я займався парашутним спортом, потім літав на планерах. До речі, в мене на рахунку 363 стрибка з парашутом. А авіамоделізмом я захоплювався завжди і не кинув й досі. Роблю радіокеровані моделі літаків. Зараз війна і запускати їх, на жаль, не можна. В мене 32 літаки. А планер – це для душі, у мене є камера, окуляри і я немов перебуваю у польоті.
Володимир Григорович служив в армії у десантних військах, потім був Афганістан. Чоловік хотів йти боронити Україну на початку повномасштабного вторгнення, але його не взяли через вік.
-Я служив у військах спеціального призначення і мене тягне на фронт. Я не можу залишатися осторонь, коли Батьківщина у вогні, – каже Володимир. – У 2022-му році я ходив до військомату, а мені сказали: «Діду, куди ви зібрались?». А я кажу, що мені лише 64 роки. Донька відразу сховала мої документи, але мене й так вже зняли з обліку. Вона хвилюється, бо ми вдвох з нею тут залишились. Старший син загинув, середній – за кордоном, а дружина померла.
Але Володимир Григорович не втрачає духу. Він продовжує допомагати людям та шукає втіху у своєму захопленні, мріючи про мирне небо над Україною.
Фото Валерія Кравченка. Фото з особистого архіву Володимира Капшара.
Читайте також: Як люди реагують на перехожого, якому стало зле: у Дніпрі провели соціальний експеримент.