Комунальні надзвичайні події можуть надовго отруїти наше і без того не радісне життя. Що робити, якщо прорвало трубу чи засмітилась каналізація? Куди звертатися, якщо в окремо взятому будинку настав “кінець світу”?На допомогу дніпрянам приходить міська аварійна служба, яка укомплектована всіма необхідними фахівцями. Про будні міської аварійки розповість “Наше місто”. Особлива увага – усувачам засмічень, асам розвідних ключів й знавцям змішувачів, – комунальникам, які сьогодні відзначають професійне свято – Міжнародний день сантехніка.
Комунальники працюють цілодобово і без вихідних
Труби, стояки, електромережі, на жаль, невічні. Вони виходять із ладу досить часто. Взагалі все будинкове обладнання потребує періодичного, а іноді й капітального ремонту. Найчастіше допомога потрібна невідкладна.
У будинках комунальної власності таку допомогу надає міська аварійна служба. Як її викликати?
– Викликати аварійну службу можна лише за телефоном 736-10-02, зателефонувавши на диспетчерську службу, – розповідає Сергій Файфер, директор департаменту житлового господарства Дніпровської міськради. – Виклик безкоштовний. Служба обслуговує внутрішньобудинкові комунікації (підвал, технічний поверх і стояки) – роботи безкоштовні. На виклик аварійна служба приїжджає завжди. У разі необхідностікомунальники працюють цілодобово та без вихідних. Все що стосується квартирного розведення, заміни санітарно-технічних приладів, то це мешканці роблять самотужки і власним коштом. Такі роботи «аварійка» не виконує.
Займаються комунальні бригади також ремонтами зовнішніх комунікацій будинків ОСББ.
– Внутрішньобудинкові мережі ми ремонтуємо власним коштом, а якщо є поломки зовнішніх мереж, то по допомогу звертаємося до міста, – зазначає Олексій Косоногов, голова ОСББ “Старокозацька 35”. – Якось вийшла з ладу засувка на трубі подачі холодної води до нашого будинку. Ми подали заявку на гарячу лінію міськради і на нас вийшли представники “Міськводоканалу”. Ремонт зробили безкоштовно, ми тільки заплатили за новий засув. Це влаштувало нас.
Якщо є час почекати, то заявку зручніше залишити через контакт-центр Дніпра: «hotline.dniprorada.gov.ua або відповідний мобільний додаток. Система подання звернення – максимально зручна. В особистому кабінеті можна відстежувати статус заявки, терміни виконання та яка служба вирішує питання. Нагадаємо, що раніше містянам доводилося особисто приходити до міської ради або різних служб і залишати звернення.
Справжнім професіоналам завжди раді
Щодня по допомогу до комунальників звертаються десятки містян. Кожен зі своїми проблемами. Тільки за лютий надійшло 3220 заявок.
– У середньому за день надходить близько 150 звернень щодо аварійних ситуацій, – каже Ірина Румянцева, керівниця міської аварійної служби. – Приймаємо звернення від містян щодо проблем з каналізацією, водо-, електропостачанням тощо. В аварійній бригаді їздять 2 людини. Один не може і в підвал спуститися, і самому незручно працювати. Ремонтні бригади укомплектовані. Якщо це сантехніка, то у кожній є зварювальник, в машині є необхідне обладнання для таких робіт.
Наразі міська аварійна служба укомплектована кадрами, але в цей важливий підрозділ потрібні газоелектрозварювальники. Оплата за виконану роботу є різною, все залежить від кількості виконаних заявок.
Втім, справжні професіонали потрібні скрізь та завжди. Зокрема й сантехніки, без яких не обходиться практично жоден виїзд “аварійки”.
Сантехнік з великої літери
У Міжнародний день сантехніків розповімо про дніпрян, які дійсно пишаються своєю професією. І що важливо, свою роботу вони роблять дуже професійно і сумлінно.
Дмитро Голіков, дніпровський слюсар-сантехнік з обслуговування будинків, у професію прийшов цілеспрямовано та усвідомлено. Про свій вибір дніпрянин жодного разу не пошкодував.
– Завжди подобалася ця професія, – розповідає Дмитро Голіков. – Тому і вступив до Монтажного технікуму, після закінчення якого мене направили за розподілом в аварійну службу “Південмашу”. Але туди я не пішов, а віддав перевагу роботі в ЖЕКу № 35, який тоді знаходився на Героїв, 12, у знаменитій “Китайській стіні”. Працював, отримав квартиру. Тут і залишився. Від добра добра не шукають. Робота чудова. Коли людям допомагаєш, у самого настрій покращується.
Дмитру доводилося брати участь у ліквідації найскладніших поломок. Наприклад, він відновлював водопостачання вцілілої частини висотки на Набережній Перемоги, 118, куди у січні минулого року влучила російська ракета.
– Працював в п’ятому корпусі цієї багатоповерхівки, – зазначає сантехнік. – Мешканцям подавали воду з інших корпусів. “Приліт” порушив цю схему. Щоб забезпечити людей водою, довелося перебудовувати всю трасу водопостачання. Працювали кілька змін, практично без відпочинку. Але справу зробили. Люди залишилися задоволені.
Сам Дмитро зазначив, що велику моральну підтримку йому дає сім’я – дружина Олена та син Микита, які ним пишаються. І це надихає.
На очах людей стається диво
З радянських часів до сантехніків ставилися зневажливо. Мовляв, для них головне обібрати мешканців, назбирати на пляшку і тут же ж з приятелями її вжити. Ну, а роботу свою вони виконували абияк.
Але з того часу ситуація кардинально змінилася. Сьогодні це одна з найпопулярніших професій в Україні. До того ж вона досить високооплачувана. Середня зарплата сантехніків становить близько 18 тисяч гривень. Самі комунальники, як і всі ми, не люблять афішувати свої прибутки. Але “не для преси” вони кажуть, що за бажанням можна заробити понад 30 тисяч. Проте гроші не головне.
– Гроші – не найважливіше, – констатує Леонід Соляник, дніпровський сантехнік. – Мені просто завжди подобалась ця робота. Подобалось ставити унітази, ремонтувати бойлери, бачки. Усунути протікання в трубах. На очах людей стається диво. Щойно труба текла і ось уже все сухо. Сам себе часом відчуваєш чарівником. Причому, диво зробив власноруч. Вдома все роблю своїми руками. Для рідної родини взагалі все виконую з задоволенням.
Дружина Інна та діти Наталія та Олексій пишаються майстровитим главою сім’ї, який, попри те, що розміняв сьомий десяток не збирається кидати роботу на підприємстві УТОС та йти на заслужений відпочинок.
Порівняння з найвідомішим кіношним сантехніком недавнього минулого дніпрянин сприймає з гумором.
– Поки сил вистачить – працюватиму, – резюмує Леонід. – Та я справді в чомусь похожий на знаменитого Афоню зі старої кінокомедії. Такий самий веселий і безжурний. Тільки з мешканців гроші не беру та не халтурю.
