ЕКСКЛЮЗИВ День, який триває два роки: про що писало «Наше місто» 24 лютого 2022 року

24 лютого вже навіки стало однією з найтрагічніших дат в історії сучасної України. Саме у цей день близько 5-ї ранку вся країна прокинулася від вибухів і жахливої звістки «Почалася Велика війна». Росіяни прорвали кордон в декількох областях, випустили приблизно 150 крилатих і балістичних ракет, цілями яких стали як військові об’єкти по всій Україні, так і цивільні – житлові будинки та заклади освіти. Вторгнення почалося з усіх боків – з Луганщини, Криму та Донеччини, з Харківщини, Чернігівщини та Сумщини, а також Білорусі.

Дніпряни того страшного ранку теж прокинулися від вибухів. Під ударом був аеропорт та інші об’єкти. Перша новина на сайті «Наше місто» з’явилася о 05:24 під назвою «Путін оголосив про введення військ в Україну та закликав ЗСУ здати зброю». Це було через декілька хвилин після того, як він заявив про це в прямому ефірі на російському телебаченні.

«Я не спала тієї ночі, як і два тижні перед цим. Як і більшість українців, у душі знала, що напад буде, проте розумом вірити відмовлялася. Цього старого маразматика і психопата, інакше сказати про нього не можу, слухала у прямому ефірі. І як тільки він сказав про «начало СВО», пролунали вибухи. Кинулася телефонувати батькам у Нікопольський район. Там ще вибухів не було, і я їх розбудила. Кажу татові «Війна, вибухи», і тут чую, що у слухавці лунають вибухи. Це були прильоти по місцевим військовим частинам. Тоді була така паніка, що єдине, що я хотіла – це забрати сина, сестру з її дітьми і бути поряд з батьками. Звичайно, тоді навіть у голову не прийшло, що там Запорізька АЕС з протилежного боку і т.ін. Не було думок тікати з України. Тільки одне – бути усім разом! А ще було таке враження, що це жахливий сон. Досить прокинутися, і все мине. Проте, на жаль, не минає вже два повних роки», – згадує той страшний ранок редакторка сайту «Наше місто» Валерія Доброта.

О 6:50 Президент України звернувся до українців і заявив про введення воєнного стану. Вже о 8:20 Верховна Рада затвердила Указ Президента України Володимира Зеленського про запровадження воєнного стану на всій території України.

Міський голова Дніпра Борис Філатов у першому дописі 24 лютого 2024 року намагався заспокоїти містян і просив не панікувати.

«Земляки, будь ласка, без паніки.

Найближчим часом, коли буде зрозуміло рівень загрози саме для Дніпра, я повідомлю всі подробиці.

Зрозумійте мене правильно. Ніхто не міг повірити в такий рівень цинізму, але всі у строю.

Залишаємось на зв’язку.

За нами Бог і правда», – сказав Борис Філатов. 

Потім мер попросив не вести дітей у школи і садки. Згодом в Міносвіти заявили, що усі заклади освіти на території України переходять на дистанційне навчання. Загалом Філатов був на зв’язку з дніпрянами увесь день, майже цілодобово. Коли почалася продуктова і бензинова паніка, він разом з обласною владою заспокоював і переконував, що черги в супермаркети наразі ні до чого, що ситуація із забезпеченням продуктами знаходиться під контролем.

Пізніше в інтерв’ю Борис Філатов зізнався, що в ніч на 24 лютого 2022 року він не спав.

«…ліворуч і праворуч від моєї дачі вибухнули ракети. Вона знаходиться за містом, там на певній відстані є військова частина, а через річку — аеропорт. Зарево — і я зрозумів: війна почалася. Реалістично було, коли піднялися тисячі птахів від вибухів і з криками полетіли у невідомому напрямку. Я зібрав речі і поїхав на роботу», – розповідав він.

З першого дня повномасштабного вторгнення і по сьогоднішній день міський голова Дніпра ніразу не озвучував ніяких прогнозів щодо тривалості війни. Завжди говорив, що війна надовго, але ми обов’язково вистоїмо.

24 лютого 2022 року «Наше місто» також повідомляло про те, що Україна розірвала дипломатичні відносини з рф. Про те, як ЗСУ захопили перших полонених – це двоє російських окупантів з в/ч 91701 ямпольского мотострілкового полку.

Про те, як на війну відреагували знамениті українці, про реакцію світу. Близько 18:00 в українських містах почали впроваджувати комендантську годину. У Дніпрі – з 22.00 до 06.00. Через це, а також у зв’язку з необхідністю економії палива, різким зниженням пасажиропотоку та частковою мобілізацією водіїв, у вечірню годину-пік було скорочено кількість громадського транспорту на 30%, інтервали руху збільшені на всіх маршрутах міста. Також у місті ухвалили рішення про створення народних українських дружин для допомоги поліції міста, які допоможуть забезпечити безпеку. І ледве встигали спростовувати фейки, які російські пропагандисти плодили із швидкістю світла.

О 22:00 окупанти захопили острів Зміїний. Протягом дня окупанти вели вогонь по острову зі ствольної корабельної зброї. Прикордонники та ЗСУ тримали оборону на острові до кінця. Після 23:00 Державна прикордонна служба повідомила про тимчасове обмеження виїзду з України чоловіків віком від 18 до 60 років у зв’язку з веденням в країні воєнного стану.

Наприкінці першої доби українського супротиву Президент підписав Указ «Про загальну мобілізацію». Також стало відомо, що протягом першої доби повномасштабної війни загинуло 57 українців, ще 169 отримали поранення.

Про те, як розвивалися події у Дніпрі і Україні у наступні декілька днів, можна пригадати завдяки спецвипуску газети «Наше місто» «Народна війна». Головна редакторка видання Олена Міснік, згадуючи початок повномасштабного вторгнення росії, говорить, що усвідомлення біди прийшло не в одну мить, як і розуміння, що жах надовго.

«Я за кілька годин після початку війни варила борщ. Хоча після п’яти ранку до нас – до району аеропорту – прилетіло. І з вікна свого першого поверху я спостерігала, як сусіди з будинку навпроти вискакують із під’їздів і кидають, мабуть, заздалегідь зібрані валізи у багажники машин. Я нікуди не збиралася. Адже тільки повернулася з Трускавця і була ще у відпустці. А тому варила борщ. Усвідомлення біди прийшло набагато пізніше, як і розуміння, що війна надовго. Хоча вірилося, що не так довго. У шановних людей запитувала про це в інтерв’ю. І думалося – боже, аж до 9 травня, невже до кінця літа? Потім це очікування майже пройшло. Ми живемо, працюємо, віримо у ЗСУ та варимо борщ», – розповіла вона.

Війна в Україні триває вже десять років. Проте до 24 лютого 2022 року більшість українців воліли або не помічати цього, або зовсім не звертали уваги. Боліло тільки тим, хто втратив під час АТО чи ООС свого Героя або домівку. Зараз болить усім. І цей біль і ненависть до путіна і усього російського народу, а також бажання жити у вільній і незалежній Україні – це те, що допомагає жити, боротися і вірити тут і зараз.