ЕКСКЛЮЗИВ Мріє про сина і Перемогу: історія дніпрянина, який після важкого поранення освоїв нову професію

На війну приватний підприємець з Дніпра Андрій Душко пішов добровольцем ще 2015-го. Воював три роки. Повернувся додому. Але після початку повномасштабного вторгнення знову одягнув військову форму. Найважче мінно-вибухове поранення отримав під Рубіжним. Півроку лікування та реабілітація. Лікарі визнали: армійську службу виключено. Але Андрій не став сидіти вдома. Він освоїв нову спеціальність. Нині 39-річний чоловік – спеціаліст із цивільного захисту КП  «Теплоенерго» Дніпровський міської ради. Про свою службу та нову роботу Андрій розповів журналістам «Наше місто».

У мирному житті в Андрія все складалося просто чудово. Добре навчався, грав у Придніпровську у футбол за місцеву команду. Після школи закінчив університет економіки та права. Одружився з чудовою дівчиною Яною. Зробив кар’єру: від продавця до заступника директора.

Потім став підприємцем: разом із товаришами займався виготовленням взуття. Але коли почалася велика війна, футбольний захисник став захисником усієї України.

– Я розумів, що якщо ворога не зупинити на сході країни, він прийде сюди, – розповідає Андрій Душко. – Я цього не хочу! Тому пішов добровольцем у полк “Дніпро-1». Багато чого там навчився. Стріляти, а за потреби, стати нижче трави. Добре повзати теж треба вміти. Були у Пісках, у Покровську, під Авдіївкою. Стояли на блокпостах, перевіряли документи, виявляли ДРГ та контрабандистів.

Наприкінці 2018-го воїн-доброволець повернувся додому. Працював і радів звичайному життю. Але після початку повномасштабного вторгнення знову став військовим.

– 17 березня 2022 року поставили печатку про те, що мене зарахували до частини, а у свій день народження, 28 березня, був уже під Рубіжним, – продовжує розповідь Андрій. – Перед Великоднем, 23 квітня, міна розірвалася за кілька метрів від мене. Осколки потрапили куди тільки можна – під каску, під бронежилет. Чимало “заліза” насіяно в нозі. І зараз, у скроневій частці залишаються три осколки.

Після важкого мінно-вибухового поранення чекало тривале лікування та реабілітація. Зрозуміло, що воювати далі травмований захисник вже не міг. Але й сидіти без діла не став.

Знайомі порадили Андрію працевлаштуватись у «Теплоенерго», що він і зробив, і анітрохи не пошкодував про це.

– Займаюся питаннями цивільного захисту та військового обліку, – зазначає Андрій Душко. – Робота цікава. Став у нагоді і мій бойовий досвід. Наприклад, далеко не всі знають, як надати першу медичну допомогу. А нас цьому чудово навчили. Колектив тут чудовий, і до моїх проблем ставляться з розумінням. Я ж після поранення став метеозалежним. Погоду відчуваю краще, ніж Гідрометцентр! Тиск скаче, головний біль починається. Доводиться звертатися до лікарів. Тут це розуміють.

Цінують та поважають нового співробітника і на підприємстві.

– З Андрієм нам пощастило, – вважає його колега Ярослав Мельник, у минулому підполковник міліції. – Багато старих радянських нормативів щодо Цивільного захисту застаріли. У реальних ситуаціях вони не працюють. Їх треба переосмислювати, що ми з моїм напарником і робимо. Його військовий досвід та мій досвід моєї служби в міліції допоможуть створити на нашому підприємстві ефективну службу Цивільного захисту.

Але, звісно, у планах Андрія Душка не лише робота. Він же молодий і налаштований на краще.

– Найголовніша мрія – розбити цих гадів, які напали на нас, – резюмує співрозмовник. – щоб наша Україна стала вільною та незалежною. Ну, а в особистих планах хочемо, щоб у нас з Яною з’вилася дитина. Краще, щоб син, але й дочка теж непогано.