27 січня 1945 року радянські війська звільнили концтабір Освенцім, у якому було вбито близько мільйона євреїв. А через 60 років у 2005-му Генеральна Асамблея ООН визначила цей день як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
У роки Другої Світової війни на території Європи нацисти вбили 6 мільйонів євреїв. В Україні загинуло 1,5 мільйона людей. А на Дніпропетровщині знищили близько 50 тисяч представників цього народу.
Як згадують сьогодні трагедію єврейського народу? У темі Голокосту розбирався журналіст «НМ».
Як нацисти вирішували єврейське питання у Дніпропетровську
Голокост (у перекладі з грецької – «всеспалення») був систематичним і спонсорованим державою режимом переслідувань і вбивств. Діяв він лише 12 років: у 1933-1945 роках. Але наслідки його просто катастрофічні. Недаремно Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа».
Символом Голокосту в Україні стало урочище Бабин Яр у Києві, де у вересні 1941-го розстріляли десятки тисяч євреїв. Усього ж за два роки окупації в українській столиці загинуло понад 100 тисяч цивільних та військовополонених.
Як відомо, свій Бабин Яр є і у Дніпрі.
– Розстріл єврейського населення у Дніпропетровську проходив протягом кількох днів, 13–14 жовтня (за даними деяких дослідників – 14–15 жовтня) 1941 року, – розповідає Ірина Радченко, кандидат історичних наук, директор Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». – Згідно свідчень жертв і розпоряджень нацистської окупаційної влади, вранці 13 жовтня все єврейське населення міста було зібрано на площі за магазином «Універмаг», розташованому на проспекті Карла Маркса (нині – Дмитра Яворницького). Есесівці почали проводити обшук, під час якого забрали усі цінні речі, одяг, після чого вишикували євреїв у колону по чотири особи, та під охороною погнали вул. Карла Лібкнехта (зараз вул. Михайла Грушевського) у напрямку Транспортного інституту (нині частина Українського державного університету науки і технологій).
Історик відзначає, що серед жертв були жінки та дівчата, люди похилого віку, чоловіки та діти різного віку.
– Усіх жертв есесівці підводили до місцевого яру; тих, хто вчинив опір – били та силоміць тягли до місця знищення, де ставили у шеренгу та стріляли з автоматів у спину, – продовжує Ірина Радченко. – Вбиті падали до ями, після чого нацисти перевіряли та добивали тих, кому вдалося вижити. За різними оцінками, протягом двох днів було знищено близько 11 тис. дніпропетровських євреїв. Протягом наступного місяця ще близько тисячі євреїв знайшли свою смерть.
Розстрілювали не лише у Ботанічному саду
Місце розстрілу мирних городян у Ботанічному саду ДНУ відоме всім дніпрянам. Але це не єдине місце жорстокої страти ні в чому не винних людей.
– Сумнозвісним фактом є знищення тисяч безневинних осіб на території протитанкового рову поблизу єврейського цвинтаря (нині територія парку імені Писаржевського) та в протитанковому рові неподалік селища Верхнє (зараз – на розі вул. Янгеля та Енергетичної), – резюмує директор музею. – Загалом під час Голокосту в нашому місті було знищено близько 20 тисяч євреїв.
Але, звісно, за сухими статистичними даними ховаються людські долі. Історії та трагедії, які і сьогодні важко згадати без сліз.
– У нашому музеї зберігається експонат, що може розповісти про трагедію євреїв нашого міста під час Голокосту, – розповідає Марина Стрільчук, наукова співробітниця Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». – Це – лялька, яка належала єврейській дівчинці Аді Сігаловській. Вона, разом з мамою Вірою та бабусею Етл Цилькер, залишилася в окупованому місті. У жовтні 1941 року, коли євреям було наказано зібратися біля Центрального універмагу, взявши цінні речі, дівчинка захопила із собою ляльку – найбільший свій скарб. У колоні, що конвоювалася до місця розстрілу, родину впізнала їхня сусідка Ірина Підгайна. Вона підійшла до людей, щоб попрощатися, і тоді Ада передала їй свою іграшку, попрохавши годувати ляльку та покласти спати і пообіцявши ввечері повернутися по неї. Однак ввечері ця дівчинка, разом з родиною і тисячами інших людей, була вбита нацистами.
У підсумку «єврейське питання» у Дніпропетровську фашистами було вирішено. Найрадикальнішим чином.
Згідно з інформаційною довідкою, підготовленою паспортним столом міської управи, станом на 7 травня 1943-го у Дніпропетровську було зареєстровано 173 533 особи, з яких не було жодного єврея. Проти графи «Євреї» прочерки також стояли у статистичних зведеннях щодо народжуваності та укладання шлюбів.
На місці розстрілів через десятиліття знаходили людські останки
Там, де нацисти демонстрували жорстокість та цинізм, проявлялися найкращі людські якості наших земляків. Були люди, які попри смертельну небезпеку, рятували євреїв. Згодом їх нагородять почесним званням “Праведник народів світу”.
Сьогодні більшості з них немає в живих. Постаріли навіть їхні діти.
Синові Праведниці Наталії Левченко (Бабенко) Сергію вже далеко за шістдесят. Його мама померла, але її спогади про Льоню Гольверка, врятованого хлопчика, Сергій Володимирович запам’ятав на все життя.
– Пам’ять про ті страшні події житиме у поколіннях, – розповідає Сергій Левченко. – У нас у Новомосковську у 1960-х на місці розстрілу євреїв знаходили людські кістки, фаланги пальців. Гітлерівці увійшли до Новомосковська у вересні 1941-го. Потім загарбники пішли далі, а в місті залишилася окупаційна влада, яка скрізь і всюди розвісила оголошення: «За найменше порушення чи непокору – розстріл». Акції зі знищення євреїв розпочалися у березні 1942-го. Звичайно, будь-яка допомога бідним людям каралася смертю. Розстрілювали людей у піщаній шахті на іншому березі річки, куди їх доставляли човнами. Мама і вся її рідня жила неподалік місця переправи і все бачила на власні очі. Загалом наша родина з євреями дружила. Батьки мами та сусідська єврейська родина мали спільну корову. Випасали її по черзі, молоко ділили порівну.
В останньому «розстрільному» човні знаходився 12-річний Льоня Гольвер. Він вистрибнув з човна і ледь не замерз у крижаній воді. Підлітка побачила 14-річна Наташа. Разом з іншими членами сім’ї відважна дівчинка сховала Льоню на дні човна та відвела у свій будинок. Хлопчика зігріли і переодягли, а з настанням темряви діти сіли в човен і попливли за межі міста.
– Потім Леонід опинився у військовій частині авіаполку, з яким пройшов усю війну, – продовжує Сергій Левченко. – Після перемоги Леонід жив у Москві. Він приїжджав до мами. Вони згадували драматичні події Другої світової. А моя мати вийшла заміж, народила двох синів і все життя залишалася домогосподаркою.
Євреї допомагали українцям у Голодомор, а українці рятували євреїв у роки Голокосту
Траплялися й дивовижні випадки, коли люди різних національностей у у різний час допомагали один одному вижити. Бо вони люди. Вивченням цих ситуацій займався дніпровський історик Валентин Рибалка.
– Справді, по всій Україні були випадки, коли під час Голокосту наші земляки рятували євреїв, які раніше врятували їх від вірної смерті в роки Голодомору, – зазначає історик.
Про один із таких випадків Валентин Рибалка розповів журналісту «НМ».
– У 1930-х роках, коли Україна переживала найстрашніший в історії країни голод, єврей Мойсей Рушайло працював у Житомирі на млині, – розповідає історик. – На той час він допомагав сім’ї церковного сторожа Семена Мальчевського грошима, завдяки чому вони не померли голодною смертю. 1941-го року, коли німці окупували Україну, і почалося масове знищення євреїв, Мальчевський вирішив надати Рушайло допомогу у відповідь. Він зміг сховати його 15-річного сина Юхима у своєму будинку, під підлогою в коморі. Через важкі умови хлопчик дуже ослаб, і кухарка дитячого будинку Ганна Кролик запропонувала перевезти Юхима до Києва. Після цього Семен Мальчевський, попри величезну небезпеку, ховав у себе і старшого Рушайло. Понад рік він укривав від переслідування свого єврейського друга у себе, доки 12 листопада 1943 року Житомир не був звільнений. Юхим ховався в будинку Ганни Кролик до визволення Києва 6 листопада 1943-го року.
Що до сказаного додати? Немає меж нелюдської жорстокості. Також безмежне і людське милосердя. Нам ще не раз доведеться в цьому переконатися.
Олександр Разумний, фотографії надані музеєм «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні».
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпропетровська область