Це буде цукерниця, яку я пофарбую у золотий колір, – каже літня жінка, яка із захопленням клеїть макаронні вироби на пап’є-маше. Поруч з нею – відкрита пачка макаронів у формі маленьких коліщаток. Пенсіонерка пояснює, що саме такі краще за все підходять для круглих форм. За одним столом з нею ще кілька майстринь. Всі вони – підопічні Дніпровського міського територіального центру соціального обслуговування, куди приходять кілька разів на тиждень для безкоштовної підтримки здоров’я та психологічного стану.  Про це розповідає “Наше місто”.

Майже замінює санаторій

73-річна Віра Гайдар каже, що два роки тому її життя оновилося та засяяло барвами – у літньої жінки з’явилися нові інтереси та хобі, від яких вона відчуває себе років на 10 молодшою. 

Я тут недалеко живу й побачила, що сюди йдуть люди, – розповідає пані Віра. – Дивлюся, по території цього закладу пенсіонери ходять з килимками, роблять зарядку. Думаю, як же це цікаво. Прийшла сюди, мені розповіли, як оформитися. І вже два роки я сюди ходжу, як на роботу.

Літні люди можуть займатися у терцентрах соцзахисту рукоділлям, малюванням, музикою та іншими видами творчості. Це допомагає їм впоратися зі стресом, тривогою та депресією, які часто виникають під час війни. Також тут допомагають пенсіонерам слідкувати за здоров’ям.

Двічі на рік можна отримати у центрі соцзахисту безкоштовну послугу денного перебування, – це майже замінює санаторій.

Людині надається ліжко-місце, вона тут перебуває, обідає, робить різні зарядки для підтримки організму, отримує масаж та фізіотерапевтичні процедури, – пояснює Ольга Мешко, директор Дніпровського міського територіального центру  соціального обслуговування та надання соцпослуг ДМР. – Ми не лікуємо, лише підтримуємо здоров’я. Як колись їздили у санаторій – оздоровчі заходи.

Творчість без обмежень та допомога армії

Більш за все пані Вірі подобається творчість, якою у центрі можна займатися без обмежень. Психологи кажуть, що  творчість допомагає знизити стрес, тривогу та депресію. Також вона покращує соціальне здоров’я, адже сприяє спілкуванню з іншими людьми, налагодженню нових зв’язків та відчуттю своєї цінності та значимості.

Зараз у нас такі часи, буває вдома дуже не по собі,  – каже Віра Гайдар. – Я тоді швиденько сюди біжу. Настрій з’являється. Залишаю тут багато своїх виробів, щоб люди приходили та дивилися.

Літні люди завжди були особливо вразливою категорією населення під час воєнних дій. Вони часто залишаються самотніми, їм важко доглядати за собою та важко звикнути до нових умов життя. Тут на допомогу приходить соціальна адаптація у терцентрах Дніпра. 

Коли людина розкриває свій творчий потенціал – вона заспокоюється, – пояснює директорка терцентру. – У нас є художня самодіяльність – танці, спів. Буває таке, що людина все життя не знала, що вміє співати, а тут співає. Це такий творчий поштовх для людини та її психоемоційного стану.

Окрім цього пенсіонери активно допомагають фронту. Віра Гайдар та її подруги, яких вона знайшла у центрі соцзахисту, в’яжуть шкарпетки, шиють білизну, шапки та балаклави для військових. Загалом силами майстринь всіх 14 філій Дніпровського міського територіального центру соцобслуговування для фронту виготовлено понад 9 тисяч різних виробів.

Особисто пані Віра виготовила понад півсотні виробів для військових. При цьому вона зізнається, що в’яже шкарпетки не дуже швидко, є майстрині спритніші. 

Тут такі талановиті майстрині, я дивлюся на них й теж роблю і мені все це хочеться зробити. Розпочати ж ніколи не пізно. Коли я виготовляю щось для наших військових, то відчуваю себе корисною й це дуже надихає, – вважає Віра Гайдар.

Є навіть йога та скандинавська ходьба

Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування міськради розташований на вулиці Панікахи та має 14 філій у різних куточках Дніпра. Їхні двері завжди відкриті для всіх, хто потребує допомоги.

Ще під час карантину ми почали розробляти форми соціальної адаптації, щоб люди не сиділи у замкнутому просторі, – пояснює Ольга Мешко, директор Дніпровського міського територіального центру  соціального обслуговування та надання соц послуг ДМР. –  А під час війни наша важливість особливо зросла. Одні наші підопічні потребують соціальної адаптації та приходять майже щодня в наші заклади. А інші – потребують догляду дома.

Рух – це життя, нагадує Ольга Мешко відому істину. За її словами, завдання персоналу терцентру сприяти тому, щоб літні люди якомога більше рухалися, а не розвивали дрібну моторику лише на пульті телевізора. 

Ми вигадуємо для них різні заняття, щоб вони рухалися, – розповідає Ольга Мешко. – Ми пропонуємо  різні оздоровчі зарядки – дихальні, для очей, фізичні вправи на тренажерах, на килимках, навіть йога та скандинавська ходьба, щоб вони гуляли на вулиці.

З Оленою Григорівною ми спілкуємось під час того, як вона отримує фізіотерапевтичні процедури. 88-річна жінка – з Сєвєродонецька, що на Луганщині. Вона біженка від війни, має статус  внутрішньо переміщеної особи (ВПО). Ще у своєму рідному місті жінка отримала перелом руки у двох місцях. Коли її евакуювали до Дніпра, вона ледь рухалася. Зараз ніщо не нагадує про це. Олена Григорівна каже, що все завдяки заняттям у терцентрі. 

Я всю себе розробила. Я впала та зламала долоню та лікоть.  Тільки завдяки цьому центру я зараз нормально рухаюся, рука нормально працює. Я робила зарядку, дихальні вправи, фізіотерапію, масаж. Дякую дніпрянам за допомогу. Вони відновили мене і фізично, і морально,  – каже жінка, яка у свої 88 виглядає років на 20 молодше.

Під час війни в Україні терцентри соцзахисту стали особливо цінними для літніх людей, оскільки там їм надають допомогу та можливість спілкування, які так необхідні в цей час.

У 2023-му понад 13 тисяч громадян нашого міста отримали послуги у нас, каже Ольга Мешко. –  Це переважно громадяни похилого віку, люди з інвалідністю чи люди у складних обставинах.

Соцпрацівник Катя для неї як донька

Коли в Дніпрі трапляються ворожі прильоти, у першу чергу соцпрацівники з’ясовують, чи є у постраждалих будинках їхні подопічні. Таке буває. Тоді у найближчі години до самотніх бабусь та дідусів приходять соцпрацівники, щоб допомогти навести порядок у квартирі, прибрати залишки розбитих вікон.

У багатьох літніх людей родичі та люди, які їм допомагали, пішли воювати, або  поїхали в інші регіони чи за кордон, – каже Ольга Мешко. – Бабусі та дідусі залишилися самі. Тому зараз соціальний робітник, який приходить – він дуже важливий для них. На нього дивляться з вірою та надією.

Катерина вже п’ять років доглядає самотню Олену Федорівну, якій зараз вже 88 років. Жінка за станом здоров’я не виходить на вулицю та без своєї Каті обійтися не може. Соцробітниця приносить продукти, готує їжу, ходить до аптеки, прибирає у квартирі. У Катерини таких підопічних 14. Кожен день минає у турботах про бабусь. Вони чекають Катю, як головну людину в їхньому житті.

Я довго працювала економістом, змінила роботу після того, як три роки доглядала свого чоловіка після інсульту. Отримала новий досвід й зрозуміла, що я потрібна таким людям, – каже Катерина.

Олена Федорівна каже, що Катя їй як донька й найріднішої людини в неї немає.

У 2023-му у Дніпрі соцпрацівники доглядали 6868 самотніх пенсіонерів. На цю кількість підопічних у нас 470 працівників. Та маємо 33 вакансії. Нам потрібні  соцпрацівники. Люди приходять, але не всі витримують. Потрібно дуже багато болю через себе пропустити. У нас дуже хороші робітники з числа ВПО. Ми таких взяли на роботу близько 30 людей. Всього у нас майже 80 вакансій – не лише соцпрацівники, а й перукарі, швачки, водії, психологи. Нам потрібно вісім психологів, а у нас їх лише чотири, – каже Ольга Мешко.

Зараз суттєво зросла роль соцпрацівників, які допомагають літнім людям доглядати за собою, вирішувати побутові проблеми та просто підтримують у важкі години. А працюючі під час війни Центри соцзахисту у Дніпрі стали важливою опорою для людей похилого віку.

Нагадаємо, раніше ми писали про рух “Бабусі для ЗСУ” у Дніпрі: пенсіонерки виготовляють маскувальні сітки для українських військових.