Як би не було важко, підприємці не здаються і знаходять вихід із будь-якої складної ситуації. Вони докладають максимум зусиль, щоб неможливе зробити можливим.
Після повномасштабного ворожого вторгнення дніпровські бізнесмени продовжують працювати та допомагати армії. Вони не просто виживають, а й надають роботу вимушеним переселенцям, волонтерять, займаються спортом та пишуть книги. Своїми успіхами та перемогами бізнесмени тішать, вселяють оптимізм та надії на краще. Про те, як працює у Дніпрі соціально-відповідальний бізнес, пише «НМ».
Коли приходить біда, допомога зайвою не буває
З першого дня великої війни підприємці, які залишилися у Дніпрі, об’єднали свої зусилля та стали активно допомагати ЗСУ та рідному місту. Ця допомога є дуже важливою. 2022-го ворог завдав численних ударів по критичній інфраструктурі, намагався зруйнувати енергетичні об’єкти, посіяти в душах страх і хаос.
Наприкінці вересня того року в результаті чергового «прильоту» ракета влучила у велике автотранспортне підприємство, розташоване у Чечелівському районі. Постраждали понад 150 автобусів, які обслуговували міські маршрути.
Тоді потерпілому АТП допомогли дружні мегаполіси України та соціально-відповідальний дніпровський бізнес. Декілька сучасних автобусів для потреб міста та городян надала корпорація «Біосфера».
– Хочу подякувати соціально-відповідальному бізнесу та закликати всіх наших бізнесменів, які мають натхнення та бажання допомогти рідному місту – сказав тоді міський голова Борис Філатов. – Відбудуємо Дніпро разом після страшного ракетного удару. І разом працюватимемо на перемогу.
І справді, представники малого та середнього бізнесу багато робили та роблять для наближення перемоги. Кожен по своєму.
Десять чоловік у салоні та дідусь у багажнику
У лютому 2022-го до Дніпра ринула хвиля біженців. Люди рятувалися від ракетних та артилерійських обстрілів. Від голоду та холоду. Від неминучої смерті.
Один із перших шелтерів для вимушених переселенців з’явився у приміщенні Дніпровського навчально-виробничого підприємства «Українського товариства сліпих».
– 25 лютого мені зателефонував колега з Харкова та попросив прийняти десять осіб, – розповідає Сергій Кіт, директор підприємства. – Приїхали 26. На шістьох машинах. Одну з них, із Волновахи, запам’ятав на все життя. Без шибок, вся порізана осколками. Живого місця немає. Виходить водій на милицях, жінка з немовлям. Потім відчиняються задні двері і з салону вистрибують четверо дітей і троє дорослих. І тут жінка звертається до чоловіка: «Вова, а там ще тато!». Відкривають багажник, а у ньому 80-річний дідусь.
Наступного дня Сергію Васильовичу знову зателефонували з проханням дати притулок людям. Через день зателефонували знову. Біженців треба було десь розташовувати.
– У такій ситуації не можна людям відмовити! – продовжує директор. – Поїхали на нашу базу відпочинку, привезли ліжка, грубки, каструлі. Щось купили, щось із хати принесли. Перших біженців поселили у клубі, потім почали селити у виробничих приміщеннях. Згодом одні поїхали, інші залишилися. Хтось згодом повернувся. Зараз у нас проживає близько 100 осіб, яким просто нікуди подітися.
У шелтері відкрили міні-кухню, лазню та пральню. Спочатку обходилися власними коштами, потім почали допомагати волонтери та благодійні фонди. До того ж деякі переселенці тут не тільки живуть, а й працюють.
– Ми випускаємо тротуарну плитку, залізничне обладнання для рейкового електротранспорту, – констатує Сергій Кіт. – Працюють переважно люди з інвалідністю, працевлаштовуємо і ВПО. Працювали у нас близько 20 переселенців.
Але більшість жителів шелтера за станом здоров’я не можуть працювати.
Хочуть повернутися до будинків, яких немає
Біженців із Луганська та Сєвєродонецька, Маріуполя та Бахмута тягне додому. У місця дитинства та юності, де навіть повітря смачне, як свіжоспечений хліб. Люди хочуть повернутися до будинків, яких немає. Розумом вони розуміють, що це неможливо. Але не душею.
– Приїхала з Сєверодонецька, – розповідає Наталія Нестеренко, мешканка шелтера. – Працювала там на хімкомбінаті – спочатку на електрокарі, а потім прибиральницею. Заробила «шкідливий стаж» та у 48 років пішла на пенсію. Думала, відпочину. А тут війна. Для нас вона розпочалася 2014-го. Коли обстріл посилився і від вибухів будинок ходив ходуном, було дуже страшно. Дочка з сином ховалися у підвалі. Та й я тиждень там прожила. Зрозуміла, що далі буде лише гірше і в останній день березня 2022-го з дочками, онуком, і з родиною двоюрідної сестри поїхали до Дніпра. Свою пухнасту улюбленицю Кеті теж взяла. Куди ж я без неї! Але додому, звісно, тягне. Душа моя там. Чекаю закінчення війни та звільнення мого міста.
Сусідка Наталії Марія Забашта приїхала з Бахмута з чоловіком. Але незабаром залишилася одна.
– У чоловіка не було ноги, – підключається до розмови Марія. – З кожним днем війна підступала дедалі ближче до нашого будинку. Зважилися на переїзд. Думали, що їдемо ненадовго. Зняли квартиру, бо у шелтері чоловікові було б дуже проблематично. Та на новому місці чоловік прожив лише два тижні. Так я тут і опинилася. Повернутись хочеться, тільки нікуди. Сусідка сказала, що будинок зруйнований, а гараж згорів.
Такі історії практично у кожного мешканця шелтера. Про що б не розповідали люди, їм неможливо обійтися без двох ключових слів: війна та біда.
Спортсмен та бізнесмен допомагає армії та природі
Генеральний директор ТОВ «ЗОЗ ЮА» Олександр Беднюк – людина креативна та небайдужа. Навіть назва його компанії “ЗОЗ” розшифровується як “Земляни охороняють Землю”. Якось заповзятливий дніпрянин вирішив раз і назавжди покінчити зі шкідливим поліетиленом.
– Якось ми з партнерами підглянули в Китаї оригінальну технологію виробництва сумок з екологічно чистих матеріалів – розповідає бізнесмен. – Ну і відкрили виробництво екосумок в Україні. Така сумка – чудова альтернатива поліетиленовим пакетам, що забруднюють природу.
З розвитком компанії з’являлися і нові напрямки: налагодили виробництво екоіграшок, екокосметики, крісел-груш.
Бережливе ставлення до природи для нашого земляка є природним. Сам він спортсмен і веде винятково здоровий спосіб життя. Олександр – один із найкращих тріатлоністів країни, переможець і призер великих змагань. А два роки тому він став переможцем відкритої першості Києва у своїй віковій категорії.
Волонтерством бізнесмен-спортсмен займається ще з 2014 року, а після початку повномасштабного вторгнення його активність зросла. Вже в перші дні великої війни його екосумки прикрасило популярне напуття російському кораблю.
– Звичайно, ми допомагаємо нашим мужнім захисникам, – зазначає Олександр Беднюк. – Поставляємо армії футболки, шкарпетки, тканину, необхідну для обладнання бліндажів. На нашому підприємстві працюють швачки, які вимушено переїхали до Дніпра. Крім того, ми адресно допомагаємо нашим спортсменам, які борються з ворогом – Олексію Куксі та Олександру Соколенку, тренеру з плавання Юрію Кокіну. І не лише їм.
Фантастика дніпровського автора стала дійсністю
Бізнесмен Ян Валетов відомий далеко за межами рідного міста як письменник та блогер. Сьогодні деякі сюжети його фантастичних романів майже стали реальністю. Світ, придуманий автором, у якому впали греблі та мільйони людей розлучилися з життям – чи не наша реальність. Що попереду? Зона лиха, заражена на сотні років наперед, в якій не діють ні закони природи, ані людські закони? Поки що, на щастя, цього не сталося.
Дніпровський письменник-бізнесмен докладає максимум зусиль, аби з Україною такого не сталося.
– Займаюся зеленою енергетикою і створенням інфраструктур для зарядки електротранспорта, – розповідає Ян. – Ще постачаю техніку для бойових частин ЗСУ. Доставляємо пікапи, дрони, прилади нічного бачення. Постачаяємо ліки для шпиталів. Щось купуємо тут, щось привозимо з-за кордону. Напрямків робіт багато, але мета одна – перемога. Україна обов’язково стане вільною та незалежною країною. Ворог забереться з нашої землі.
Переконані, що таку мету мають усі соціально-відповідальні бізнесмени, яких у Дніпрі десятки.
Олександр РОЗУМНИЙ
Фото Володимира ФЕДОРИЩЕВА.
Категорія: Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне