14 січня 2023-го став чорним днем в історії Дніпра. Рік тому тієї фатальної суботи пряме влучення ворожої ракети Х-22 у дніпровську 9-поверхівку на Набережній Перемоги, 118 забрало життя 46 мирних людей. Серед загиблих шестеро дітей. Десятки дніпрян отримали травми різної тяжкості. Як сьогодні згадують страшні події січня-2023 потерпілі? Журналіст «НМ» поспілкувався з дніпрянами, які дивом залишилися живими.
Ракета летіла на Придніпровську ТЕЦ, а влучила у житловий будинок
Новина про ракетний удар по дніпровській багатоповерхівці миттєво стала світовою сенсацією. Тисячі ЗМІ опублікували фото розбитих секцій будинку.
«Найстрашніше — це те, що ти повинен бути в горі поряд з людьми. Пропускати через себе їхній біль», — написав того дня на своїй фб-сторінці міський голова Борис Філатов.
Згодом, в ефірі програми «Васильевский остров» Борис Філатов прокоментував наміри ворога.
— Ми всі розуміємо, що вони стріляли ракетою Х-22 у напрямку Придніпровської ТЕС, – зазначав міський голова. – Тому що на Перемозі немає жодних військових частин чи інфраструктурних об’єктів. Це звичайний житловий масив. На 99% впевнений, що вони «пульнули» цією ракетою у Придніпровську ТЕС, але промахнулися і влучили у житловий будинок. Це велика ціль, а ракета дуже неточна.
Рятувальна операція розпочалася за лічені хвилини. Протягом п’яти діб продовжувався розбір конструкцій розбитого будинку. Комунальники обережно знімали балки та плити перекриття. У деяких кімнатах були відсутні стелі та стіни, але дивом збереглися столи, стільці, шафи. У зруйнованих кухнях залишилися шафки для круп та спецій. У ємностях для спецій була неторкана сіль, цукор, перець. На одному столі лежали яблука. Звичайні яблука. Ніхто не чекав лиха.
Перемога була і залишається місцем сили
Серед жертв ракетного удару були і відомі дніпряни. Серед загиблих — заслужений тренер України з боксу Михайло Кореновський та легендарний педагог та тренер Валентин Вознюк, який 23 роки очолював найкращу в країні СДЮСШОР №3. Разом із Валентином Феофановичем загинула його дружина, співробітниця дніпровського банку Ірина Тимченко. За гірким збігом обставин подружжя, яке мешкало переважно у селі, приїхали до будинку на Набережній лише в день ракетного удару.
Але були й щасливі випадковості. У «сорочці» народилися ті мешканці, які того суботнього ранку не були вдома.
– Мій чоловік був на роботі, донька у магазині, а я проводила у центрі міста майстер-клас, – розповідає Інна Івінська, народна майстриня, лялькотерапевт. – Коли почула вибух, почала дзвонити чоловікові та дочці, писати до домового чату. У відповідь – тиша. Потім зателефонувала дочка: «Мамо, тут нічого немає!». Я не могла в це повірити. Як таке може бути? Щоби від квартири взагалі нічого не залишилося! Але це сталося. На жаль, вдома у квартирі залишився наш чотирилапий улюбленець Річі. Не собака, а концентрат кохання. Дуже шкода його.
Згодом серед руїн Інна знайшла дивом уціліле посвідчення народного майстра. Як воно могло зберегтися? Відома майстриня ляльок згадує, що трагедії передували містичні події.
— У ніч на суботу звідкись зверху я почула стогін, — продовжує розповідь Інна Івінська. — Щось подібне було, коли помер мій тато. А у неділю, після всього, що сталося, зустріла Рому. Це переселенець із Донецької області, який жив із сім’єю по сусідству зі мною. Він сказав, що у суботу всі вони, крім мами, були в церкві. Тому й залишилися живі. Він розповів, що мама похилого віку через високий тиск залишилася вдома. І вона телефоном сказала: «До мене прийшов Бог. Ви сюди не повертайтесь. Ви матимете інше житло». У цей момент пролунав вибух.
Сьогодні родина Івінських – чоловік Гена, дочка Аліса, сама Інна – живуть у новій квартирі, теж на Перемозі.
– Спасибі всім, хто нам допомагав, – резюмує народна майстриня. – Міській владі, волонтерам, благодійним організаціям. Купили квартиру. На Перемозі! Все життя прожила тут і нікуди їхати звідси не хочу. Це моє улюблене місце. Місце сили!
Горе зробило сильнішими
Жахлива січнева субота стала найстрашнішим і найщасливішим днем у житті міжнародного бізнес-тренера та психологині Ольги Ботвінової та її чоловіка – лікаря Євгена.
Наприкінці лютого 2022-го вони з Харкова переїхали до Херсона, який незабаром захопили рашисти. 2, 5 місяці залишалися в окупації, а потім переїхали до Дніпра та оселилися у цьому будинку.
– Була святкова субота, – розповідає Ольга. — У мене та у чоловіка класний настрій. Вимкнули світло, і ми прилягли на диван. Це нас і врятувало. Моменту вибуху не пам’ятаю. Побачила лише, що віконні рами перелетіли через нас в інший кінець кімнати. Навколо дим, крики. Ми не розуміли масштаби руйнувань, але коли відкрили двері до сусідньої кімнати, побачили, що її немає. З останнього до першого поверху — прірва. Мене поранило у скроню. Сильно кровило, і чоловік лікар надав першу допомогу, затампонував рану. Потім із віконного отвору став ліхтариком сигналізувати рятувальникам: ми живі!
На щастя, наслідки жахливого вибуху серйозно не позначились на постраждалому подружжі. Вони у Дніпрі і продовжують займатися своєю справою.
— Якось вибралися з цієї ситуації, — зазначає Ольга Ботвінова. — Живемо та працюємо далі. Мене, як психолога, перенесене лихо зробило тільки сильнішим, а це означає, що моя допомога людям стала ефективнішою.
Наслідки вибуху відчуваються і сьогодні
Ще одна наша героїня – Віта Кравченко. Віта з мамою Галиною Василівною переїхали з Лисичанська. Втікали від війни, а потрапили у війну.
— Нелегко було зважитися на переїзд, — розповідає Віта. – Як кинути будинок та рідне місто? Але коли залишатися в Лисичанську стало смертельно небезпечно, таки поїхали. Жили у п’ятому корпусі, поряд із зруйнованими секціями висотки. Тієї суботи не було світла, і ми чекали, коли його ввімкнуть. Сиділи, розмовляли про різне. Раптом вибух. Чи то від страху, чи від вибухової хвилі я підстрибнула. Дим, пилюка, крики. У під’їзді – вогонь. Хтось плаче, кличе на допомогу. Вхідні двері виявилися пошкодженими. Ми з мамою розгубилися. Нас врятували. Дякувати Богу, все закінчилося більш-менш добре.
Згодом постраждала сім’я два місяці жила в іншому місці, а коли комунальники привели до житлового стану стару квартиру, повернулися.
– Дякую волонтерам, усім, хто допомагав, – зазначає Віта Кравченко. – Скло замінили, вікна поставили. Жити можна! Звичайно, перенесене нервове потрясіння позначилося на здоров’ї. Психологічний фактор залишає бажати кращого.
Навесні постраждалих, швидше за все, знову переселять. У березні планують розпочати демонтаж зруйнованих секцій будинку та задля безпеки мешканцям сусідніх під’їздів тимчасово доведеться жити в інших місцях. Ну, а потім Віта та Галина Василівна повернуться. Сподіваємося, що в їхньому житті та в житті всіх постраждалих дніпрян ніколи більше не буде таких трагедій.
— Хотілося б, щоб на місці зруйнованих під’їздів з’явилося щось таке, що б заспокоювало і лікувало людей, — резюмує Віта. – Можливо, каплиця. Нехай це вирішать мешканці будинку. Але, звичайно, найкращі ліки – це робота та кохання.
Олександр Разумний
Фото Валерія Кравченка
Категорія: Важливо, Війна, Новини Дніпра, Райони Дніпра, Тема дня
Позначки: Війна росії проти України, Головне, Історія, Перемога
