Про пандемію та війну: дніпровський театр «Віримо» креативно анонсував гучну прем’єру

В січні дніпряни зможуть побачити виставу «Біла пошесть» на сцені театру «Віримо!». Це вистава за однойменною п’єсою чеського письменника Карела Чапека. Після показів вистав, відбуватимуться форуми-дискусії за участі творців вистави, на яких говоритимемо про важливі та актуальні речі, передає «Наше Місто».

Анонс прем’єри провели у форматі відкритої прес-конференції з емоційним представленням тізеру, коли актори буквально на пару хвилин занурили глядачів в атмосферу «Білої пошесті».

«Проєкт передбачає покази вистави в трьох містах України – Дніпрі, Чернівцях та Києві, а отже, найближчим часом очікуємо на цікаві зустрічі із глядачами з різних регіонів країни. Після показів вистав, відбуватимуться форуми-дискусії за участі творців вистави, на яких говоритимемо про важливі та актуальні речі – про те, як буде змінюватись українське суспільство в процесі післявоєнного відновлення з позиції гуманістичних та етичних міркувань. Адже саме сучасне мистецтво повинно озвучувати та актуалізовувати ці наративи», – наголошує Володимир Петренко – засновник і художній керівник театру “Віримо!”

Чи можна врятувати цивілізований світ від навіженого диктатора на чолі прокаженого натовпу, планета яких досі стоїть на трьох китах? Чи існує вакцина від внутрішнього розкладання? Чи є сенс лікувати невиліковне і давати надію безнадійним? Падіння імперії зла – не міф, не ілюзія, а реальний шанс вижити, для тих, хто наважився дати відсіч диктатору. Так можна охарактеризувати п’єсу чеського письменника Карела Чапека. Безперечно, ця історія перегукується з реальністю для кожного українця. Тут є все – страх перед пандемією та біль від війни.

Актори наголошують, що дуже скучили за великою сценою, на якій буде прем’єра. Але під час повітряної тривоги показ буде зупинятися, а гостей запрошуватимуть до бомобосховища.

Марія Пашкурова-Петренко – актриса та головний художник театру зазначає, що для неї це певний виклик.

«На великій сцені я буду працювати вдруге. І дуже складно, бо це велика сцена, а я звикла до малих форм. Це виклик для мене, особливо під час війни.  І під час повномасштабного вторгнення це друга для мене робота, як головного художника. І це все тяжко для мене, бо зараз творчі канали трошечки закриті.  Це все емоційно і відповідально», – зазначає вона.

В колективі двоє акторів служать в лавах збройних сил, а коли повертаються у відпустку і виходять на сцену – квитки розкуповують за 10 хвилин.

Актриса та режисерка Варвара Вороніна наголошує, що бажання їхати з країни не було.

«В мене чоловік служить, тому маю єдиний зараз страх, щоб він повернувся скоріше і щоб була перемога. А взагалі, я от намагалась виїхати в Чернівці, не кудись далеко. Це було на початку вторгнення і мені було дуже важко. Я розуміла, що я взагалі не можу нічого робити! Якби не діти, я б взагалі просто сиділа. І коли я повернулась у Дніпро, мені стало набагато легше, навіть попри те, що наступного дня вибухи були просто навпроти. І починаєш на певному етапі відчувати злість і впертість –  чому я повинна кудись тікати зі своєї країни? Це моє місто, моя країна!» – каже вона.

Спілкування в залі показує, що містяни скучили за театром, актори теж сумували за приємними емоціями. Зрештою, мистецтво – це теж терапія. І сьогодні, як ніколи, терапія потрібна кожному з нас.

Фото: Валерій Кравченко.