Не віриться, що колись нашою землею блукали величезні ссавці та кровожерливі рептилії. Відносно недавно в прибережних заростях свою здобич вистежували аж ніяк не домашні кішки. А вже в новітній історії Дніпропетровщини у нас помічені чупакабри, які наводили жах не тільки на кроликів, а й на їхніх господарів. Про представників давньої та сучасної фауни журналісту “Наше місто” розповіли дніпровські зоологи.
Величезні роги – не найкраща прикраса самця
Давним-давно Європою ходили великорогі олені. Самі тварини теж були немаленькими, а вже роги вони мали просто фантастичні. Грізна зброя двометрового гіганта сягала в розмаху кількох метрів. Численні знахідки останків цих тварин зроблені в торф’яних болотах Ірландії та Німеччини. Тому велетенського оленя називають ірландським.
Але, виявляється, гігантський ссавець зустрічався і в наших краях. Виявити уламки оленячих рогів пощастило кілька десятиліть тому Валентину Булахову, відомому дніпровському зоологу, професору ДНУ.
— Відомостей про те, що велетенський олень жив у наших краях, не було, — зазначає Валентин Леонтійович, — Вважали, що південніше Києва він не заходив. Але одного разу в Дніпровсько-Орільському заповіднику проходила нарада. І коли ми вийшли подихати повітрям, я пройшовся берегом і за сотню метрів від причалу побачив потужні роги оленя. Їхні кінці були обламані. Ну, а після реконструкції в розмаху ці “прикраси” досягли б 3,5 метрів. Але й це не межа! Інші особини мали й чотириметрові роги.
Між іншим, саме через свою чудову “прикрасу” велетенський олень зрештою і постраждав. Жити в лісах він не міг: спробуй, поблукай у заростях із такими-то рогами! Вчені називають причиною вимирання тварини наступ на відкриті простори лісу, де він не міг мешкати. Дивна річ – під час останнього льодовикового періоду гігантський рогоносець просто вимер через голод.
Сьогодні уламки рогів вимерлої тварини (вважається, що олені зникли на континенті близько 11,5 тисяч років) цінний експонат зоологічного музею ДНУ.
Дивовижні знахідки на будівництвах століття
Мамонтами нас, скажімо чесно, не здивуєш. Ці слоноподібні ссавці, по суті, ровесники людини. Через наших предків вони й постраждали. Звичайно, різке потепління теж зіграло свою згубну роль, але мисливці верхнього палеоліту, на думку вчених, остаточно перебили стародавніх тварин. І сталося це відносно (зрозуміло, в історичній перспективі) недавно: всього лише кілька тисяч років тому.
Тому рештки мамонтів є в багатьох музеях світу та України. Музеї Дніпра обзавелися першими експонатами ще за часів Дмитра Яворницького. Потім музейні фонди істотно поповнилися в 50-60-ті роки минулого століття, коли природу опановували в особливо великих масштабах.
— У нас є бивень мамонта — експонат початку двадцятого століття, — зазначає Іван Буртний, завідувач зоологічного музею ДНУ. – А в роки активного радянського будівництва в музеї з’явилися зуб і величезна стегнова кістка мамонта.
Крім мамонтів будівельники знаходили й багато іншого: череп стародавнього бізона, рештки шерстистого носорога та навіть хребці динозаврів, вік яких не сотні, а мільйони років.
— На початку 1960-х під час підготовки котловану для спорудження греблі гідроелектростанції біля села Романкове неподалік від Дніпродзержинська було виявлено хребці стегозавра, — констатує Валентин Булахов. — Як вони там опинилися – загадка. Припущення про те, що їх приніс льодовик, сумнівне. Адже він просувався з півночі на південь, а динозаври мешкали південніше.
Останки мамонтів і динозаврів знаходять в Орелі
Але найдивовижніше в тому, що останки найдавніших вимерлих тварин знаходять і зараз на дні чудової річки Оріль.
У 2007-му в селі Китайгород Царичанського району підлітки, які пірнали за раками, випадково виявили непогано збережений череп мамонта. Близько двох років череп пролежав у сільському гаражі, а потім перекочував звідти до Народного музею історії Царичанського району. Там і виявили, кілька років потому, рідкісний експонат дніпровські музейники.
До речі, раніше з річки дістали лопатку мамонта. Але що мамонт! На початку нульових Ігор Циркулевський, любитель підводного плавання, виявив на річковому дні хребці вимерлих сотні тисяч років тому рептилій.
Вчені переконані, що на 7–8-метровій глибині покояться і кістки динозаврів, вік яких обчислюється мільйонами років. Вони становлять для фахівців великий інтерес. Звичайно, було б непогано витягти з орельського дна всі останки динозаврів. Але поки, на жаль, немає такої можливості.
Очеретяного кота по шерстці не погладиш
Про диких котів, які бродили в наших краях, можна прочитати, наприклад, у Миколи Гоголя. На думку великого письменника, цих котів у нас було більш ніж достатньо і нікого вони особливо не дивували.
Це підтверджують і сучасні зоологи, але достовірних даних про те, чи мешкають сьогодні на Дніпропетровщині диво-коти, на жаль, немає.
— За часів козаччини він мешкав у пониззі Дніпра, — вважає Олександр Пономаренко, старший науковий співробітник Дніпровсько-Орільського природного заповідника. – Ну, а сьогодні — це рідкісний і зникаючий вид. Ми не маємо жодної достовірної знахідки очеретяного кота. Надходили відомості про нібито великих котів, яких зустрічали на території області, але наукових підтверджень їх немає.
На відміну від домашньої кішечки, її очеретяний родич — дикий звір. Такого по шерстці не погладиш! Особливо навесні, коли котяче кохання в самому розпалі. Фахівці стверджують, що тоді дорослі коти можуть становити загрозу для людини. Але оскільки зустрітися з цим звіром у наших краях неможливо, боятися нічого.
Василь Черниш, відомий дніпровський зоолог, який, на жаль, нещодавно пішов із життя, розповідав, що на Дніпропетровщині зустрічався також степовий кіт.
— Степова кішка за зовнішнім виглядом схожа на домашню, але дещо більша за неї, — говорив Василь Павлович. — Взимку її шерсть сірувато-жовта, з рівномірно розсіяними по спині та боках чорними плямами. На хвості кілька чорних кілець. Мешкає ця кішка в Африці. Зустрічається в Азербайджані, Вірменії, на лівобережжі нижньої Волги, у пониззі річки Уралу і від східного узбережжя Каспійського моря по Середній Азії та Казахстану. Харчується вона здебільшого дрібними звірками, головним чином піщанками і будинковими мишами, почасти тушканчиками, ондатрою. Колись, до війни (Другої Світової – Авт.) цей вид мешкав у нас. Але зараз усе розорано, і навряд чи він зберігся на Дніпропетровщині.
Бачили чорного зайця? А він є!
У зоологічному музеї є дивовижний експонат – чорний заєць. Його добув кілька років тому неподалік від Марганця дніпровський мисливець Костянтин Пацаль.
— Раптом із кущів вискакує цей диво-заєць, — розповів він. — Я його одразу й підстрелив, — розповідав мисливець — спочатку подумав, що це собака. Ну не буває таких зайців! Але потім побачив вуха і обімлів. Після пострілу обернувся до приятелів: бачили красеня!
Зауважимо, що приятелі були абсолютно тверезі, а тому всілякі звинувачення, що, мовляв, уранці й не такі зайці можуть привидітися, абсолютно безпідставні. Незвичайний трофей мисливець відніс додому, де він викликав надзвичайний захват.
До речі, важив цей заєць аж 6,5 кілограмів! Ну а за смаком мало чим відрізнявся від своїх побратимів.
Але найчудовіше в тому, що щасливий мисливець відвіз заячу шкуру до зоологічного музею університету, де зоологи підтвердили: заєць справді дуже рідкісний.
— За всіма прикметами видно, що це зовсім не кролик, а так званий меланіст, — зазначає Іван Буртний. — Меланізмом називають – випадання жовтого пігменту й активізація чорного. Класичними прикладами тварин-меланістів є чорні пантери та ягуари. Ну а в лісах помірного поясу це, як правило, білки та ведмеді. Таке трапляється внаслідок мутацій, що блокують або активізують той чи інший пігмент. Але явище це надзвичайно рідкісне. У нашому музеї це перший екземпляр!
Наскільки допомагає в житті зайцю-меланісту його незвичайне забарвлення? Адже зайці — тварини сутінкові. Вдень вони зазвичай відпочивають, а з настанням темряви починають не спати і годуватися. І, звісно, в сутінках їх помітити складніше. Вважається, що чим зайців менше, тим вони стають більш обережними. Добути звіра в цьому випадку буває важко. Можливо, саме цей заєць був занадто молодий і недосвідчений?
Війна знищила українських чупакабр
Є істоти набагато екзотичніші, ніж чорні зайці. Це чупакабри.
У довоєнний час чутки про містичних вампірів латиноамериканського походження наводили жах на українців усіх регіонів країни. Певні причини для паніки були.
У вересні 2010-го чупакабру виявили й на Дніпропетровщині. Дивовижного звіра на власному городі побачив житель села Хащеве Новомосковського району. Не собаку, не вовка, не лисицю, а справжнього страховиська. Чудовисько ласувало кавуном.
— Це чупакабра! – жахнувся наш земляк. – Зараз як стрибне на мене, і кінець.
Не чекаючи болісного кінця, селянин що є сили вдарив страховисько палицею по голові. Опісля прискіпливий земляк відніс тушку вбитої тварини в ДНУ на впізнання дніпровським зоологам. Ймовірний вампір важив близько шести кілограмів і мав довжину тіла – 60 сантиметрів. Волосяний покрив у нього був відсутній.
Учені встановили, що це був украй виснажений єнотоподібний собака. А на чудовисько його перетворили стригучий лишай і купа інших болячок. За минулі 13 років подібні “чупакабри” в нашому регіоні не оголошувалися. Зараз їх тим більше немає. Далася взнаки, зокрема, і війна, яка зіграла роль неприродного відбору.
— Такі нежиттєздатні тварини у воєнний час гинуть насамперед, — розповідає Олександр Пономаренко, старший науковий співробітник Дніпровсько-Орільського природного заповідника. – Їх зганяють із традиційних місць проживання, де ці доходяги хоч якось виживали. Будь-які стреси для таких знесилених, виснажених лисиць і єнотовидних собак смерті подібні.
Тоді, після нашої “чупакабри” щось подібне мало місце в інших областях. Викладач Ніжинського університету Олександр Вобленко описав п’ять випадків зустрічей із демодекозними лисицями. Вони лазили по сараях, жерли кролів, прокушували їм шиї. Справжні чупакабри. Класика! Але зараз таких історій немає. Війна! Відсутній моніторинг життя тварин. Ну і в зонах бойових дій тварини просто гинуть. Так звані чупакабри насамперед. Тих, кого наші не зачепили, росіяни обов’язково достріляють.
Олександр РАЗУМНИЙ.
Категорія: Важливо, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
