Кожна десята дитина за статистикою стає свідком домашнього насильства. Науковці вважають, що діти, які регулярно бачать агресію батьків, навіть якщо самі не є жертвами, отримують травматичний для їхнього фізичного і психічного здоров’я досвід. Про наслідки подібних ситуацій для розвитку дітей журналісти сайту «Наше місто» запитали у дитячої психологині Наталії.
Якщо батьки погрожують один одному, пробивають діри в стінах, жбурляють предмети, або б’ються один одного, відчуття страху може не залишати дитину, навіть коли в домі вже все заспокоїлося.
«Всі форми домашнього насильства дуже погано впливають на сім’ю в цілому і на дітей зокрема. Фактично, у 100 відсотках випадків особистість буде розвиватися деформовано.
Коли діти присутні при сварках чи бійках батьків, через відсутність власного життєвого досвіду, вони часто почуваються винними у ситуації, що склалася. Часто самі батьки перекладають на дітей відповідальність за ситуацію: «Це через тебе ми посварилися з батьком!», «Це через тебе ми не купили потрібні нам речі». У таких випадках, коли батьки свідомо перекладають провину на дитину за власні недосконалі стосунки, дитина страждає ще більше», – говорить фахівчиня з дитячої психології.
Коли дитина не почувається у безпеці у власному домі, серед рідних людей, це підриває базові механізми дорослішання.
«Найгірше, що у таких випадках у дитини не формується базова довіра до зовнішнього світу в цілому і до родини як до форми взаємин. Дитина не почувається захищеною і не відчуває довіри до світу, у якому їй доведеться будувати власне життя.
Варіанти розвитку особистості залежать від психологічного профілю.
Це може бути ляклива, нерішуча людина, яка не зможе ухвалювати рішення щодо себе і нести відповідальність за інших. Така людина боятиметься інтегруватися в життя, боятиметься стосунків, боятиметься формувати власні взаємини – любов, дружба, родина. Тобто, така людина намагатиметься уникати цього всього.
Або навпаки – дитина, яка пережила насильство, стане агресивною особистістю. Тобто у власних взаєминах виступатиме або жертвою, або агресором.
Можливо, на перший погляд, така ситуація має дивний вигляд, адже людина виросла в атмосфері насильства і повинна була б зробити висновки. Однак, це пояснюється тим, що людина, по-перше, не бачила іншого формату взаємин, а по-друге, в стресовій ситуації кожна особистість обирає тип реакції – «бий» або «біжи», відповідно до свого психологічного профілю. Ті, хто обирають тікати, не наважуються створювати нові взаємини, щоб не потрапити у важку ситуацію знову. Ті, хто обирають боротьбу, стають агресорами у власних стосунках!», – ділиться своїм досвідом пані Наталя.
Війна підвищила градус агресивності у сучасному українському суспільстві, тому брутальна поведінка стає ще більше поширеною і все частіше сприймається як норма. Однак, психологи не погоджуються з тим, що таку поведінку можна унормовувати і наполягають на необхідності берегти родинні взаємини від агресії, навіть суто словесної.
«Вербальне насильство – це теж важка форма впливу. Зараз у багатьох родинах, на жаль, мат, груба лексика є фактичною нормою спілкування. Однак, треба усвідомлювати, що це теж є агресивною поведінкою. З одного боку здається, що відбувається катарсіс (розрядка негативних емоцій), коли людина лається і позбувається внутрішньої напруги, але з іншого боку така людина розповсюджує свою агресію навколо себе.
В психології є такий феномен як індукування, це коли люди інфікують один одного власним психологічним станом. І у тих випадках коли діти живуть у родинах де батьки лаються матом, навіть просто використовують лайливі слова не адресно, а у загальних розмовах – діти часто все одно сприймають це як агресію. Оскільки дитині важко розрізняти на кого, чи на що конкретно спрямована агресія батьків – на саму дитину, одне на одного чи на увесь зовнішній світ», – підкреслила дитячий психолог.
Підсумувала розмову дитяча психологиня Наталія зверненням до батьків:
«У мене велике прохання до батьків – бережіть своїх дітей! Бережіть психологічний клімат у родині, працюйте над своїми взаєминами, щоб не зіпсувати долю вашої дитини!»
