Сьогодні в багатьох з нас емоції вирують настільки, що іноді тільки лайка може зменшити градус напруження. Через кляту війну ми стали частіше вживати лайливі слова, у тому числі матюки. Все почалося з «Рускій воєнний корабль, іді…», далі – більше. Але правильно лаятися солов’їною теж потрібно вміти. Для тих, кому не вистачає українських аналогів, ми зібрали деякі цікаві варіанти.
Наша лайка – родичка європейської
Тож у чому полягає різниця між російською та українською нецензурною лексикою? Про це ми запитали Наталію Голікову, доктора філологічних наук, професора кафедри української мови Дніпровського національного університету ім. О. Гончара.
– Нецензурна, або як її ще називають, обсценна лексика, – це згрубілі, вульгарні, лайливі розмовно-просторічні слова, – розповідає Наталія Сергіївна. – Наприклад, пика, морда, дурило, дурепа, хамло тощо. Звичайно, у кожній мові свій склад не лише обсценної лексики, а й відповідних виразів, які неодмінно випадають із загальної системи, переходячи в розряд позалітературних мовних засобів. Своєрідні вони і в українській та російській мовах. У нашому суспільстві наразі дуже поширені російськомовні вульгаризми, утім, варто наголосити, що українські лайливі слова та вирази так само залишаються популярними. Їх нескладно між собою розрізнити, тому що насправді вони неоднакові і за походженням, і за призначенням.
За словами Наталії Голікової, наша лайка асоціативно споріднена з європейською. Зазвичай це висловлення-побажання негараздів та прокльонів на зразок щоб тобі пусто було, щоб ти скис, хай тебе грім поб’є та інші. Треба зазначити, що нецензурні слова в українців більше пов’язані з дефекацією, тобто з випорожненням прямої кишки (гівно невмиване, не ліпи мені гівно в очі, срака-мотика, зустрілись срака з віхтем тощо), а в росіян, як відомо, лайка пов’язана з геніталіями.
– Своя лайка не впливає на українців так гостро й дошкульно, як чужі непристойні слова та вирази, що окупували українську мову й наше суспільство, – впевнена філолог. – З цими нецензурними словами потрібно боротися так само, як і з ворогами рідної землі.
Наталія Голікова народилась та виросла у селі Червоне на Запоріжжі. Згадує, що в її селі грубо ніхто не лаявся, хоча в інших селах це було. І ще – чомусь якщо хтось з її односельців лаявся, то це були жінки.
– Пам’ятаю, як сусідка, баба Горпина, відвернулася, а її онук витягнув м’ясо з каструлі з борщем, – згадує Наталія Сергіївна. – І вона заволала: «Щоб тебе розірвало, розтаскало, рознесло!» Звісно, це були смішні, а не злі прокльони. А ще моя мама, коли сварилася, могла сказати: «Хай тобі жук!» або «Щоб ти скис!».
Загалом лайливі слова так чи інакше занурені в історію українського народу. На думку деяких науковців, нецензурна лексика завжди побутувала в українській мові, але в давні часи її вважали звичайною. Лайливого або небажаного з погляду моралі відтінку у своїх значеннях слова набували поступово, про що найперше засвідчують фольклорні та художні твори.
– На Заході України під час весільного обряду досі співають сороміцькі пісні, у яких достатньо нецензурної лексики, – зазначає пані Наталія. – Такі слова простежуються і в коломийках – традиційному жанрі української фолькмузики та хореографії на Гуцульщині тощо. А ось у нашому регіоні такої традиції немає. Найдавніші за походженням лайливі та нецензурні слова і вирази відображають народно-мовний колорит кожного куточка нашої країни. Вони по-своєму ідентифікують українців у світі, зберігаючи неповторні особливості українського народу і його мови.
У словнику нецензурщини – багато цікавого
Леся Ставицька, авторка книги «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики», який був виданий у 2008 році, пояснює: комунікативні аспекти непристойної лексики пов’язуються передусім із тим, що вона вербалізує образу як таку. Головне завдання образи — знизити соціальний статус опонента і таким чином ствердити свою перевагу. У цьому разі реалізується агресія ворожості, адже лайку призначено для того, щоб завдати моральних збитків.
Ось декілька дуже влучних прикладів української лайки зі словника нецензурної української лексики.
Висерки, йдіть до біса! — нікчемним людям.
Напийся з гівна юшки! — експресивне спонукання до дії.
Насеру твоїй матері! — паралель в українському обсценному слововжитку щодо російської фрази (*** твою мать).
Ми вас відфайдолимо! — україномовна паралель щодо російської фрази, що позначає залякування статевим актом.
Заший ротяку по саму сраку! — ще один чудовий приклад української лайливої фразеології.
В сраці більше розуму маю, ніж ти в голові — прояв грубої зневаги.
Відкрив рота як шпак сраку — глузування зі сказаного співбесідником.
Не бзди! — не говори неправди/дурниць.
Зарікалася свиня гівно їсти, біжить — аж дві лежить! — знову припуститись тієї ж помилки.
От бздюха/бздюх — недостойна, низька людина.
Вкурвлювати — роздратувати кого-небудь.
Насрав у торбу та й ся гонорує — дешево чимось вихвалятись.
У нас все через сраку
Письменниця Анастасія Мельниченко вже багато років поспіль збирає українські народні вислови про п’яту точку людського організму. Зараз в її колекції понад 200 перлин.
– У нас все через сраку, — зазначає Анастасія Мельниченко. — Проте я не вважаю українські вислови про сраку бодай лайливими. Людям хочеться іноді смачно сказати, але звучить це навіть якось не образливо, по-доброму. Одразу видно: у нас до сраки ставляться з повагою.
Ось декілька найбільш яскравих виразів з колекції письменниці:
Не плети гівно дівці в коси (не наговорюй);
Як не гівно, то засрана тріска;
Пішов, як за море срати (коли довго когось нема);
Насрав у торбу та й ся гонорує (дешеве вихваляння чимось);
Гарна, як срака навиворіт;
Щоб тя гівно доганяло (щоб не мав спокою);
Однією сракою всі базари;
Пасує, як в сраці фіранки!
Сказав, як у воду перднув! (змолов дурницю);
Сери-мели-їж! (робити купу справ водночас);
Зарікалася свиня гівно їсти, біжить — аж дві лежить;
А гімна мерзлого не хочеш? (надто багато бажаєш);
А там того шумовиння, як на сраці ластовиння (про хайпову інформацію, яку важко чи неможливо перевірити).
Хто такий лисий дідько
Відомий мовознавець Олександр Авраменко теж має свій погляд на це пікантне питання. Він зазначає, що часто чує від українців жаргонний напівпристойний вигук “Блін!” (дехто вживає у таких випадках матюк на літеру «б»). Але це – російське просторічне слово, яке запросто можна замінити.
– Подив, засмучення, прикрість можна відтворити нашими словами, – зазначає Олександр Авраменко. – Такими як чорт, до біса, грець, дідько, трясця. Коли ми хочемо підкреслити, що ніколи не будемо робити чогось, можемо застосувати такий вираз як «дідька лисого». Що він означає?
За словами Авраменка, цей вираз походить з сивої давнини. Виявляється, дідьки – це міфічні істоти, добрі або злі духи. За легендою, колись янголи, які хотіли порівнятись з богом, були покарані та скинуті на землю. Ті, хто впали на домівки, стали називатися хатніми дідьками або домовиками. У народі їх вважали лисими.
Тож лаятися треба грамотно. Але, звісно, краще, коли словниковий запас у людини настільки багатий, що вистачає культурних слів для вираження будь-якої емоції. Без лайки та матюків.
Юліанна КОКОШКО.
Категорія: Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня, Україна
Позначки: Головне
