Дніпрянин став в’язнем кремля: за підтримку України Михайло Крігер отримав 7 років

У далекому 1968 році першокласник дніпропетровської школи №81 Михайло Крігер навіть не міг уявити, що стане легендарним політичним опозиціонером і отримає в Росії тривалий тюремний термін за підтримку України. 24 жовтня Апеляційний військовий суд у підмосковній Власисі ухвалив вирок нашому землякові: сім років колонії у справі про пости в соцмережах.

Записався на бокс, щоб виховати характер

Звичайно, однокласники Михайла не могли припустити, що їхній шкільний товариш виявиться таким непримиренним борцем за справедливість – із залізним характером та сталевою волею. Та й як можна було розглянути в невисокому скромному хлопчику таку міць. Хоча вже у шкільному театрі Михайло Крігер майстерно зіграв бунтівника.

– Ми ставили п’єсу Бориса Лавренєва «Розлом», – розповідає Ірина Литвин, однокласниця Михайла. – П’єса ця про повстання матросів на “Аврорі”. Час був радянський. Капітан підтримав бунт. А головного бунтівника, Артема Годуна, якраз і зіграв Мишко. Дуже органічно в нього вийшло. Справжній бунтар! Бойовий дух йому взагалі притаманний.

Дух у Михайла в дитинстві може і був, але особливо міцною статурою хлопець не відрізнявся. Як же тут бути? Одними принципами справедливість не захистиш. Добре ж, як відомо, має бути з кулаками. І Михайло зайнявся спортом.

– З Мишком ми з першого класу, – згадує його друг Євген Шоков. – Після школ з компанією хлопців кидали портфелі у дворі під трансформаторну та бігали один за одним, грали «у лова». Грали у футбол і не лише. Але Мишкові цього було мало. Він хотів стати сильним та загартованим. Фізично та морально. Записався на бокс. Займався їм недовго, але відчув впевненість у собі і міг дати відсіч хулігану.

До москви – за найкращим життям

У 70-80-ті роки хороші хлопчики і дівчатка прагнули вступити до вузу, а дуже хороші вирушали штурмувати московські інститути та університети. Михайло Крігер теж поїхав до союзної столиці. Але не відразу. І до інституту вступати не став.

– Мишко з бідної родини і трохи соромився цього, – продовжує Ірина Литвин. – У всіх хлопчаків були джинси, а у нього – ні. Напевно, хотілося йому самому досягти фінансового благополуччя, щоб ні від кого не залежати. Закінчивши школу, навчатись далі не пішов, а після армії поїхав на БАМ. Звідти перебрався до москви, де відкрив свою фірму і став успішним комерсантом. Сам він за фахом екскаваторник та як підприємець займався земельними роботами.

Фірма, яку наш земляк на початку 1990-х років зареєстрував разом із дружиною, називалася зухвало: «Ай да Крігер!». Але працювала вона непогано. Грошей вистачало. Життя вдалось! Здавалося б, чого ще треба? Але самодостатньому бізнесменові було мало лише фінансового благополуччя. Екс-дніпрянину і вже громадянинові росії не подобалося політичне керівництво цієї росії.

– Раніше Мишко приїжджав у Дніпро, ми зустрічалися та розмовляли на різні теми, – розповідає Євген Шоков. – Звісно, обговорювали і політику. Ми скаржилися на Януковича, а він відповів: «Що там ваш Янукович! У росії все набагато гірше!».

І Михайло Крігер спробував змінити рф.

Слово – теж вчинок

У російській столиці Михайло брав активну участь в опозиційних акціях. Він підтримав і Євромайдан України. У 2014 році, після анексії Криму та фактичного початку війни, його активність зросла.

Нашого земляка неодноразово затримували правоохоронці та притягували до адміністративної відповідальності. 2022 року Крігера двічі затримували через наклейки на автомобілі: «Навальний — мій президент», «Я проти путіна». Але то були ще квіточки!

Напередодні повномасштабного вторгнення рашки в Україну Михайло написав великий пост на своїй фб-сторінці. Він починався так:

«Не дає мені спокою ця війна з Україною, що наближається. Багато експертів, яким я звик довіряти, заспокоюють, що, мовляв, блеф. Нічого, мовляв, не буде. І я дуже хотів би з ними погодитися. Але чую, що “не пронесе”. Занадто багато всього відбувається, після чого наш ублюдочний путін вже просто не зможе відвернути без «втрати обличчя». Найбільше пригнічує власне безсилля. Зміг би зараз бути в Україні, напевно, знайшов би “своє місце у строю”. А позиція “спостерігача” дуже гнітить. Це як сидіти і дивитись, як когось б’ють на твоїх очах. Є й особистий мотив, не приховую. Половина Дніпра родичів, шкільних друзів, друзів дитинства. І їм усім на голову бомби від мого імені…»

Пости нашого земляка в соцмережах ставали все гострішими і жорсткішими. Так, слово також може бути вчинком. Особливо коли автору за 60 і він ризикує всім. Коли він живе в країні, що стала для нього ворогом.

Після вироку проголосив: Слава Україні!

Останньою краплею для російського режиму став пост Крігера, в якому він висловився абсолютно відверто, без метафор та алегорій: «Ні від кого не приховую свою люту ненависть до режиму, чекістів, які його встановили і особисто до путіна в. в. І повірте мені, коли і якщо я доживу до повішення цієї ГБ-шної гниди, то щосили боротимуся за право брати участь у цьому духопідйомному заході».

Михайла визнали винним у виправданні тероризму (частина 2 статті 205.2 КК РФ) та порушення ненависті з загрозою застосування насильства (пункт «а» частини 2 статті 282 КК РФ). Прокурор просив засудити його до дев’яти років позбавлення волі.

Але дали лише сім. Вирок ухвалили у травні нинішнього року, а набрав чинності він восени 2023-го. Сам Михайло Олександрович вважає, що покарали його загалом за антивоєнну позицію.

Після оголошення вироку Крігер проголосив: «Слава Україні!»

– Переслідують мене за мою спочатку антивоєнну, а тепер і відверто проукраїнську позицію, яку я не те, що не приховую, а намагаюся її продемонструвати максимально широко і за будь-якої зручної нагоди, – зазначив в останньому слові засуджений український патріот. – Я вважаю цю війну тим рідкісним конфліктом, у якому правда стовідсотково присутня на одному боці. І цей бік український. Я впевнений, що наш диктатор так само заслуговує на таку кару, як і інші військові злочинці, яких вішали за вироком, наприклад, Нюрнберзького трибуналу. Такий же брехливий тиран, який привласнив собі нічим не обмежену владу, з такими ж руками по лікоть у крові.

Лист з тюрми

Дніпряни підтримують земляка

Шкільні друзі та знайомі намагаються морально підтримати Михайла Олександровича Крігера. Зрозуміло, наскільки це можливо.

Я переписувалася з Мишком через його товариша, зареєстрованого у ФСВП (Федеральна служба виконання покарань – Авт.), – пояснює однокласниця Ірина Литвин. – Писала листи від руки, передавала цьому товаришеві, а вже він перенаправляв їх Мишкові. Так само отримувала відповідь. Це тільки так дозволялося. Пройшов апеляційний суд, природно вирок залишили, і він уже, мабуть, не в “Матроській тиші”, а в колонії. Поки перервалося листування з ним.

Підтримувала земляка та Ганна Теряник, відома дніпровська письменниця, науковий співробітник музею російсько-української війни.

– Це вчинок, який Михайлу Крігеру дає дуже багато, – зазначає Ганна. – Він великий молодець! Нічого не боїться. Михайло відокремив себе від росіян, від своєї нацистської країни. Це дуже добре. Ми всі розуміємо, співчуваємо йому, але поки що, на жаль, таких людей, як Михайло Олександрович, дуже мало. Його приклад не надихає росіян. Але те, що робить наш земляк, – не марні зусилля. Він свідчить, що треба боротися. Є росіяни, які не бояться відкрито висловити свою антипутінську позицію. Можливо, завдяки Михайлу Крігеру, їх побільшає.

Чи можуть українського патріота обміняти на росіянина?

За словами однокласників, Михайло, хай і обережно, висловлював бажання пройти по обміну полоненими. Щоб він міг повернутися до України, до рідного Дніпра. Чи це можливо, враховуючи, що він не військовий і громадянин Росії?

Юристи поки що не надто оптимістично оцінюють таку можливість.

– Сьогодні лише військові підлягають обміну на державному рівні, – зазначає Інна Глушенко, адвокат. – Уповноважений з прав людини Верховної Ради часто наголошує, що болючим питанням для України є повернення навіть цивільних полонених. Женевська конвенція, на жаль, не містить положень щодо обміну цивільних полонених і наша держава має труднощі з цим. Що вже казати про обмін громадянина росії! Списки осіб, яких росія готова передати, це люди, в яких зацікавлена українська сторона. Відповідно, є така сама кількість людей, у яких зацікавлена рф. У списках — прізвища як росіян, так і українців, засуджених або тих, хто чекає вироків у справах, пов’язаних з тероризмом і державною зрадою.

 За словами адвоката, це всі індивідуальні випадки. Якщо Україна буде зацікавлена у поверненні Михайла Крігера, то його обмін може реалізуватися лише за прихильності з боку росії. Українська сторона має певні напрацювання, але немає чіткого алгоритму дій у цьому процесі.

Але все одно слід пробувати та звертатися до Офісу Президента та до Уповноваженого з прав людини Верховної Ради з проханням сприяти у питанні обміну Михайла Олександровича Крігера. Раптом поталанить?

Олександр РАЗУМНИЙ.