Таємниці Монастирського острова у Дніпрі: маловідомі факти та легенди

Монастирський острів – не дарма люблять відвідувати мешканці та гості Дніпра, це унікальне місце, овіяне міфами та легендами, яке вабить дорослих та дітей. Детальніше про маловідомі факти та легенди острова пише сайт «Наше місто».

Легенди острова.

Омитий водами бурхливого Дніпра Монастирський острів став героєм кількох легенд, які хоч і могли відбуватись за хронологією в цих місцях, однак наукового підтвердження не отримали.

Зокрема, говорять, що острів був священною столицею скіфів, тут побував Заратустра, а вже потім сюди навідався апостол Андрій Первозванний.

Ще одна легенда пов’язана із назвою острова. У  IX столітті на острові сховалися від негоди візантійські ченці, вихідці з Константинополя. Їм так сподобався цей клаптик суші, що вони вирішили тут залишитись на завжди і заснували монастир.

У цьому монастирі нібито побувала княгиня Ольга в 957 році. Вона подорожувала по Дніпру, прямуючи до Константинополя, і мусила перечекати на острові бурю.

Існує думка, що на острові зупинявся великий князь київський Володимир у 988 році, під час  походу на Херсонес-Корсунь. А у 1152 великий князь Мстислав Ізяславович розбивши половців у долині річок Оріль та Самара теж, вірогідно, відвідував Монастирський острів.   

Тепер на острові на місці міфічного візантійського монастиря збудовано Храм Святителя Миколая. Ця мініатюрна церква славиться далеко за межами Дніпра. До неї з’їжджаються вінчатися, хрестити дітей, чи просто, щоб у тиші храму звернутися до Всевишнього.

Прихильники паранормальних явищ стверджують, що прямо перед пам’ятником Шевченку є два підземних гроти. В одному з них зберігається блакитний напівпрозорий камінь – Кристал знань! А сам острів – місце сили, адже на доріжці, що веде вліво-вперед від пам’ятника, кілька разів на тиждень з’являється зона розриву хрональних полів, тобто вихід в паралельні світи. Загалом, по версії прихильників цієї теорії, на планеті Земля існує всього 22 такі місця сили.

Маловідомі факти.

Університет на острові.

Князь Г.А. Потьомкін-Таврійський, під час будівництва Катеринослава, виділяв Монастирський острів і планував тут розмістити університет, а для зручності сполучення звести міст через протоку. Однак, ці ідеї так і не були реалізовані.

Розмаїття імен – не тільки Монастирський та Комсомольський.

Після Потьомкіна черговим власником острова став Рябінін. Це задоволення коштувало йому 4000 рублів. За невідому суму Рябінін продав острів Бурякову. Змінюючи господарів, острів змінював і імена  – був Рябінінський та Бураковський. І коли у 1889 році його придбав Богомолов, то до середини ХХ ст. острів був Богомолівським.

Перший у світі залізобетонний міст.

На початку XX століття острів став опорою залізничного мосту. Диво інженерної думкии – Мерефо-Херсонський міст, почали будувати 1914 року, а здали в експлуатацію лише у 1932 році.

Спорудження мосту супроводжувалось рядом ускладнень. Для опор розташованих у протоці Дніпра, довелось сконструювати спеціальну підвісну двоколійну дорогу, з якої і проводились роботи. Для приготування бетону було збудовано бетонні заводи: один на острові та два плавучі, крім того, було ще дві окремі бетонні установки.

Пам’ятник Кобзарю.

За історію функціонування парку на Монастирському острові існувало два пам’ятники Т.Г. Шевченку.

Ідея спорудити пам’ятник великому поету з’явилася наприкінці 1940-х років. Скельні виходи, рясна рослинність та чудові панорами з піднесених дніпровських схилів – як декорації до його творів. До речі, постамент першої пам’ятки зберігся до наших днів і його можна знайти на береговій частині Шевченківського парку.

Але вже у 1957 році до парку приєднали і почали облаштовувати острів Комсомольський, тож вже за 2 роки, на найвищій точці острова звели новий пам’ятник Шевченку (скульптори І.С. Зноба та В.І. Зноба, архітектор Л.Р. Ветвицький). Задум має багато спільного з першим варіантом. Фігура поета в глибокій задумі височить над Дніпром.  Різниця тільки у розмірах. Висота самої скульптури – 9,5 метрів, висота п’єдесталу – 10,5 метрів, вага чавунного зливку – 55 тон. До речі, він і по нині є одним з найбільших пам’ятників Т. Г. Шевченку в Україні. 

Яхт-клуб на острові.

На початку ХХ століття на острові збудували елітний яхт-клуб. Там часто влаштовувалися вишукані розважальні заходи. Наприклад, 26 червня 1911 р. тут відбулося свято «Ніч у Венеції». Грав оркестр 134-го полку Феодосії, берег і пристань клубу прикрашали різнокольорові китайські ліхтарі. П’ять найвитонченіших човнів були нагороджені спеціальними призами. Після свята запалили «діамантовий феєрверк».

У 1899 році під час відкриття Катеринославського вищого гірського училища, саме у приміщенні яхт-клубу було влаштовано урочистий прийом для студентів – тут було сервіровано стіл та запропоновано всім по келиху шампанського.

Головний пляж – штучна частина острова.

Монастирський острів був улюбленим місцем відпочинку ще на початку 20 століття. Однак постійного сполучення острова з парком не було. Після війни була популярна човнова переправа на острови.

Лише у 1957-1958 роках було збудовано стаціонарний пішохідний міст на острів. Це стало новим етапом у розвитку головної міської зони відпочинку. Вниз за течією, на південний захід від Мерефо-Херсонського мосту у 50-х роках ХХ століття, було намито продовження піщаної коси довжиною близько 700 метрів. Ця коса, власне, і стала головним міським пляжем.

За матеріалами публікацій Лесі Логашової

Фото: Валерій Кравченко