Народжені незалежними: у дніпрян – ровесників України – свій фронт

Сьогодні — День Незалежності України та рівно півтора роки з початку повномасштабного вторгнення рашки. За ці вісімнадцять місяців ми стали іншими. І у кожного з нас є свій фронт боротьби з ворогом – робота, волонтерство, і, звісно, ​​передова. Ми розповімо про дніпрян, які народилися в один рік із нашою Україною. Вони – народжені незалежними і зараз цю незалежність захищають.

Нацгвардієць Роман Юнаш повинен помститесь за брата

Ровесник Незалежності Роман Юнаш зараз несе військову службу та захищає рідну Україну у лавах Національної гвардії. Він народився 23 серпня 1991 року — за день до проголошення Акту про незалежність України.  Дитинство та юність хлопця пройшли у селищі Чаплине, що в Синельниківському районі Дніпропетровської області. Він навчався у середній школі, залюбки займався спортом, грав у місцевій футбольній команді. «Був воротарем нашого  футбольного клубу “Чаплине”, вправно стояв на воротах! — згадує Роман.

Чаплине — важлива станція та залізничний вузол на Дніпропетровщині, тож для місцевих мешканців звично та почесно працювати у тих сферах, які пов’язані з залізницею. Після середньої школи Роман набув фахових знань в училищі та коледжі електрозварювання у Дніпрі. Потім деякий час працював у воєнізованій охороні Придніпровської залізниці. З цієї роботи пішов до війська. З 2018 року служив у Національній гвардії.

В цей час, ще до повномасштабного вторгнення рф, Роману не раз довелося нести службу та виконувати відповідальні завдання у зоні бойових дій. В 2021 році, після завершення контракту, повернувся на Дніпропетровщину, до роботи на залізниці, а головне — до своєї родини. Разом із дружиною Роман виховує двох діточок: донечка народилася у 2016 р., а синочок — у 2021 р.

Втім вже на початку страшного 2022 року мирне життя перервало вороже вторгнення.

— Навесні разом із кумом та сусідом повернувся до своєї військової частини, адже треба було захищати країну, — згадує він.

Разом з Романом  служив його рідний брат Дмитро, який, на превеликий жаль, загинув у 2022 р.

Зараз Роман — солдат військової частини 3036 Національної гвардії України, обіймає посаду помічника начальника групи застосування спеціальних засобів. Чоловік скромно і стримано розповідає про свою службу, згадує, що за цей час виконував завдання  на Донецькому напрямку.

Втім найкраще про військові здобутки кажуть нагороди: Роман Юнаш відзначений нагородами Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ, крім того — отримав почесну відзнаку — медаль “Захиснику України”, якою нагороджує керівник держави.

Ми спілкувалися з Романом під час невеликої відпустки, яку він проводить у рідному домі разом з близькими. На питання про те, якою є його заповітна мрія, ровесник Незалежності, захисник держави відповів просто і з душею: «Головне, щоб скоріше закінчилася війна і я  міг бути поруч із родиною».

Для Катерини Найди незалежність — не тільки про кордони

Ровесниця Незалежності Катерина Найда вже десять років працює сімейним лікарем в одній з дніпровських амбулаторій. Вона народилась у селі Новопавлівка Межівського району, яке знаходиться на кордоні з Донеччиною. Коли була у дев’ятому класі, переїхала до Дніпра та стала навчатись у медичному ліцеї. А потім був медуніверситет  — там дівчина продовжила опановувати професію, якою захопилась ще в дитинстві.

— Мені завжди подобались біологія та хімія, — згадує Катерина Найда. – Але головну роль зіграла моя мама, яка мріяла бути лікарем, та в неї не склалось. Так я перша з нашої родини пішла у медицину. Звісно, батьки мене не примушували до цього – просто мені подобалось допомагати людям. Зрозуміла це ще під час практики у госпіталі. Навчалась на «Лікувальній справі» на бюджеті, а після шести років навчання  у виші мене розподілили на інтернатуру. Саме в цьому медичному закладі я працюю досі, мені дуже подобається.

За десять років роботи були різні періоди. Дуже важко було під час ковіду – лікарка зі своїми колегами майже ночувала на роботі. Звісно, перехворіла й сама. Та це були ще не всі випробування. На початку великої війни багато хто виїжджав з Дніпра. У Катерини Найди стало менше пацієнтів, але це тривало лише декілька місяців. А потім навантаження повністю стало таким самим, як було до 24 лютого, а часом навіть більше. Люди повертались, в них був стрес, який провокував багато захворювань. Та ще додались переселенці.

І до війни, і особливо після її початку батьки Катерини не раз пропонували їй виїхати закордон у пошуках кращої долі. Та дівчина завжди відмовлялась від цього. Своє майбутнє вона пов’язує тільки з Україною.

— Незалежність для мене – це не тільки про кордони, — зізнається Катерина. – Це про нашу мову, яку ми маємо знати. А ще ми мусимо будувати  демократичне суспільство, приймати справедливі закони і жити за ними. Мати гідне життя, яке зараз так тяжко виборюємо.  Вірю, що так і буде!

Волонтер Станіслав Чирченко пропагує українську через ігри

Волонтер і музикант Станіслав Чирченко та його однодумці пропагують українську мову та першими в Дніпрі винайшли цікавий спосіб збирати донати для захисників.

Станіслав Чирченко, який народився в один рік із проголошенням незалежності України — людина із багатьма різноманітними талантами та захопленнями. Він музикант — сам створює музику та грає на гітарі. Він –професійний звукорежисер. А ще — літератор, пише оповідання та сценарії. Тексти Станіслава надрукували в одному з літературних видань, і ще один твір  українською мовою наразі бере участь в конкурсі. А сам хлопець певний час тому отримав звання «Культурна особистість Дніпра».

З початком ворожого вторгнення Станіслав зайнявся волонтерською діяльністю — разом з товаришами активно допомагав знаходити прихисток та житло в нашому місті вимушеним переселенцям, сотні тисяч яких приїхали до Дніпра.

Станіслав народився у Єнакієве Донецької області, та з трьох років разом із родиною переїхав до Дніпра. З дитинства хлопець має дуже слабкий зір. Тож протягом життя йому доводиться долати чимало випробувань, про які навіть не здогадуються люди, що бачать оточуючий світ добре. Людині, яка народилась синхронно з набуттям незалежності України, постійно доводиться докладати чималих зусиль, аби виборювати власну незалежність – від складних життєвих обставин.

Хлопець навчався у спеціальній школі  для дітей із слабким зором у Дніпрі. А потім власними зусиллями вступив до Національної металургійної академії, де здобув освіту економічного профілю.

Справжнім захопленням Станіслава була і залишається музика.

— Ще в студентські роки взяв до рук гітару, — розповідає хлопець. — І зараз складаю музику, професійно працюю зі звуком та словом.

Станіслав працює композитором та звукорежисером, пише музику та власні вірші. Разом із командою однодумців займається вкрай важливою сьогодні справою – популяризацією української мови, при цьому — через популярну масову культуру. Творчий проєкт “Файний вулик” здійснює переклад  та українську озвучку мультфільмів, казок для дітей, а також популярних телесеріалів.

А ось і цікавий здобуток у волонтерській діяльності. Першими в Дніпрі Станіслав та його товариші винайшли цікавий спосіб збирати кошти на потреби захисників. Молоді люди влаштовують онлайн-трансляції різноманітних ігор, популярних серед молоді, та синхронно озвучують процес українською мовою. Під час таких заходів глядачі охоче надають донати. Тож організатори одразу запропонували усім охочим не лише дивитися ігри, а й допомагати нашим військовим. Про свої успіхи поки що кажуть зі скромністю, однак ідея — оригінальна та трендова, тож і успіх буде неодмінно.

Марія Брюховецька робить світ чистішим

Марія Брюховецька, інспекторка з кадрів Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ вважає, що незалежність та доброта притаманні кожному українцю. Сама Марія стовідсоткова волонтерка. Ровесниця Незалежності прагне допомоги всім. І в неї це чудово виходить.

Після закінчення  школи Марія вступила до ДІІТу, де отримала диплом архітектора. Вийшла заміж, народила дочку, влаштувалася на роботу інспектором з кадрів. Але своїм головним покликанням дніпрянка вважає – прагнення допомагати людям та природі.

– Завжди хотіла змінити світ на краще, зробити його чистішим, – розповідає Марія. – Ходила прибирати ліс. І доньку привчаю до цього. Закликаю її не лише прибирати за собою, а й зібрати чуже сміття. Щоб жодного папірця не залишилося!

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну наша небайдужа землячка роблять все можливе, щоб допомогти українцям, які потрапили в біді.

Десятки тисяч людей втратили дах над головою, — розповідає вона. — Хочеться допомогти кожному. Зареєструвалася у телеграм-каналі, куди надходить інформація про необхідну допомогу вимушеним переселенцям. Стала допомагати у розселенні. У друзів, знайомих є будинки, квартири, дачі, куди ми селили біженців з тимчасово окупованих регіонів.

Коли на початку березня 2022-го Марія з чоловіком та донькою виїхали на захід України, у своїй квартирі вони поселили чужих людей, які потрапили в халепу.

Сім’я з Харкова прожила у нас три місяці, коли ми були у від’їзді, – розповідає волонтерка. — Потім, у нашій квартирі також мешкала родина з Донецької області з дитиною. На дачі до якої ми не їздимо, зараз проживає чоловік у якого нічого не залишилося в Донецькій області.

Сьогодні Марія Брюховецька прибирає лісові посадки, розселяє переселенців, здає кров для поранених бійців ЗСУ.

— Незалежність особисто для мене дуже важлива, – зазначає Марія. — Я тому й працювати пішла, щоби бути незалежною від чоловіка. Мій чоловік, Андрій, мене в цьому підтримує. Нашу дочку, 9-річну Настю, ми теж привчаємо до самостійності, до того, щоб усі рішення у житті вона приймала сама. Не змушуємо Настю, не нав’язуємо свою думку. Не хоче вона, наприклад, прибирати в кімнаті, хай не прибирає! Потім сама зрозуміє, що в порядку жити краще. Вважаю, що кожна жінка, кожен чоловік, кожна сім’я та кожна країна мають бути незалежними. Вірю у нашу Перемогу.  Мрію організувати потужний волонтерський рух з прибирання природи. Щоб на нашій землі жодної нечисті не було! Ніде та ніколи!

Станіслав Лисачов допомагає витягувати людей з критичних ситуацій

Коли дніпрянин Станіслав Лисачов був ще підлітком, від тяжкого онкологічного захворювання помер його дідусь. Саме тоді у хлопця з’явилось непереборне бажання допомагати людям, які опинились у біді. Він твердо вирішив стати лікарем.

— З 15 років під час літніх канікул я став працювати санітаром у обласній дитячій лікарні, — розповідає Станіслав Лисачов. – Робив перев’язки, допомагав лікарям та медсестрам. Після школи вирішив у коледжі опанувати професію фельдшера. З 2012-го працював на швидкій, був фельдшером у складі реанімаційної бригади. А через вісім років став лікарем-анестезіологом однієї з дніпровських лікарень.

За цей час ровесник Незалежності Станіслав Лисачов жодного разу не пошкодував про вибір професії. Навпаки, він дуже пишається тим, що допомагає витягувати людей з критичних ситуацій. Та й в колективі лікарні він себе почуває добре – як в великій родині.

— Зараз гарні анестезіологи у великому дефіциті, — підкреслює Станіслав Лисачов. —  Такі спеціалісти як я дуже потрібні нашій країні, тож в мене ніколи не було думки кинути тут все та поїхати закордон. Невдовзі після початку великої війни в мене народилась донька. Зараз моя дружина з нею в декреті. Коли крихітка трохи підросте, кохана повернеться на роботу – вона теж за фахом анестезіолог. Будемо допомагати людям, бо хто як не ми?

Своє майбутнє молодий лікар пов’язує тільки з Україною. З великими надіями на процвітання нашої країни.

Має бути наша сумісна робота, —  впевнений Станіслав. – Разом ми зможемо досягти багато чого. Незалежність для мене – це свобода дій, право на вибір, великі перспективи у підвищенні моїх професійних навичок. І звісно, мир.

Машиніст Артем Новіков мріє про творче майбутнє для доньки

Ровесник Незалежності Артем Новіков, машиніст електропоїзда, можливо, найщасливіша людина. Про роботу машиніста він мріяв ще змалку. А сьогодні в ровесника незалежності, крім улюбленої роботи, є ще кохані дружина та дочка. Батько дуже хоче, щоб його дочка Уляна жила у вільній, незалежній Україні.

З вибором професії Артем не мав проблем. Ще б! Його батько, дід і навіть прадід керували локомотивами. І з раннього дитинства хлопчисько уявляв як він керуватиме величезною машиною потужністю в десятки тисяч кінських сил. Тому після школи хлопець закінчив залізничний технікум і принагідно відучився в коледжі, щоб отримати корочки помічника машиніста.

– Робота мені дуже подобається, – розповідає Артем. – Моя мрія здійснилася в 2019 році. Став працювати машиністом електропотягу.  Приємно робити людям добро. Знаю, як земляки чекають на мою електричку, і тому працюю із задоволенням. Іноді навіть доводиться затриматися на хвилину-другу, щоб підібрати всіх пасажирів. Адже працюємо для людей, а час надолужимо в дорозі.

Ще одна радість у нашого земляка – родина. Його дружина Олександра подарувала чоловікові дочку Уляну, яка у свої 9 років почувається цілком щасливою та незалежною.

 – Років з два тому донька хотіла працювати в поліції, а зараз у неї  виявились здібності до малювання, – зазначає батько. – Сьогодні її кумири – знамениті футболісти. Такі як Кріштіану Роналду чи Мессі. А ще Уляна з великим натхненням малює усіляких мультяшних персонажів. У цьому вона виявляє величезну фантазію. Образи народжуються в її голові. Вигадує та малює. У творчості виражає свою свободу та незалежність. Радий, що в мене росте така талановита дівчинка.

Артем вважає, що кожна людина і кожна країна повинні бути вільними та незалежними.

— Я людина незалежна і не люблю, коли мені хтось наказує і вказує, — констатує Артем Новіков. – У мене є своя голова на плечах. Впевнений, що вільною, суверенною та незалежною має бути і наша Україна. Такою вона обов’язково стане після нашої Перемоги, в яку ми всі віримо. Тільки у вільній країні можуть вирости незалежні діти, які на все на світі мають свою точку зору. У тому і є щастя. А діти наші мають бути найщасливішими. Хто з батьків не мріє про це! Нехай так і буде!

Микола Іващенко відновлює електропостачання після обстрілів

Микола Іващенко, електромонтер контактної мережі, народився у березні 1991-го. Сьогодні йому, ровеснику Незалежності країни, доводиться відновлювати електропостачання після ворожих обстрілів. Вдень та вночі.  Але Микола твердо переконаний, що все у нас буде гаразд ,  а Україна у боротьбі з агресором вистоїть та переможе.

Електриком Микола хотів стати ще у школі. Чому б і ні! Відмінна професія — цікава та затребувана. Навчався він добре і легко вступив до Запорізького електротехнічного коледжу. Закінчив його та став кваліфікованим фахівцем. А мама, Ольга Миколаївна, порадила сину попрацювати на залізниці. Микола так і зробив. Сьогодні він електромонтер контактної мережі Нікопольської дистанції електропостачання.

Зараз Нікопольський район один із найнебезпечніших. Агресор постійно обстрілює його з важкої артилерії. Тому роботи у місцевих залізничників-електриків повно. Іноді доводиться усувати неполадки у бронежилетах.

– Я впертий, завжди стою на своєму і домагаюся поставленої мети, – розповідає Микола. — На роботі, звісно, теж. Усунути пошкодження після ворожих обстрілів або стихійних лих доводиться годинами. Навіть цілодобово. Але працюємо, до останнього. За будь-якої погоди. Дощ, спека, мороз. Наше завдання – відновити електропостачання, якого так потребують люди. Поки все не полагодимо, не йдемо.

У Миколи Іващенко підростають дві чудові доньки – Аліса та Софія.

– Дівчатка дуже гарні, – усміхається Микола. – Алісі три роки. Вона вже добре танцює. Відчуває музику та ритм. А молодшій Софі лише рік і вона, зрозуміло, про танці навіть не думає. У неї все попереду! Дуже хочеться, щоб у наших дітей було сонячне, мирне дитинство. Щоб світ був у наших будинках та сім’ях.

Ще, звісно, Микола Іващенко мріє, щоб Україна перемогла і всьому світу довела, що вона вільна та незалежна країна. «Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, — каже він. — Щоби ми відновили залізницю. Щоб у людей була гідна зарплата та впевненість у завтрашньому дні. І, звісно, сьогодні День Незалежності  — наше головне свято».

Максим ЗАБУГА, Юліанна КОКОШКО, Олександр РАЗУМНИЙ.