У середині XIX століття на лівому березі Дніпра навпроти Катеринослава знаходилося селище Мануйлівка, перші відомості про яке належать до 1744 року. Назву свою вона отримала на честь першого поселенця – запорізького козака Мануйла. Поступово довкола його зимівника виникла козацька слобода. Близько 1786, після ліквідації Запорізької Січі, Катерина II завітала ці землі правителю канцелярії Г.А. Потьомкіна – генерал-майору Попову. Про це пише «Наше місто» з посиланням на фейсбук-сторінку «Історія у фотографіях. Катеринослав-Дніпропетровськ».
Хто ж такий Попов?
Василь Степанович Попов довгі роки був найближчим співробітником, беззмінним правителем канцелярії Потьомкіна – генерал-губернатора великих причорноморських земель. Саме до Попова сходилися нитки управління великим краєм, він вів офіційне листування з правителями намісництв, що підкорялися Потьомкіну.
Авторитет цієї людини був настільки великий, що ще 1786 р. Катерина II призначила Попова перебувати за її особи. А після смерті князя в 1791 р. Катерина II призначила Попова завідувати своїм кабінетом.
Новий господар Мануйлівки збудував тут велику садибу – панський будинок, господарські будівлі та сад. Сад був зроблений «на кшталт англійської», тобто уявляв собою пейзажний парк.
З бурхливим зростанням Амура та Нижньодніпровська, перетворенням їх на промислові центри лівобережжя, значення Мануйлівки стрімко зменшується. Значна частина мешканців стала робітниками – на залізниці, у вагонних майстернях та інших сусідніх підприємствах.
Цікавим явищем у житті Мануйлівки стало відкриття філії катеринославської «Просвіти» – українського культурно-просвітницького товариства, яке ставило за мету національно-культурне відродження української нації.
У 1910 р. у Мануйлівці споруджено будівлю місцевої «Просвіти» – в українському стилі, за рахунок пожертв мешканців селища. Будівля стала своєрідним культурним центром. Закрито було «Просвіта» у 1916 р.
Сьогодні про «Просвіту» у колишній Мануйлівці нічого не нагадує. Будинок не зберігся, приблизне місце його розташування – навпроти будівлі Індустріальної райради був активно залучений до революційних катаклізмів.
Цьому сприяли й особливості соціальної структури, зокрема переважання пролетаріату. Однією зі знакових постатей став Петро Опанасович Воронцов – місцевий революційний діяч, більшовик. До революції він працював у вагонних майстернях, створив у районі школу агітаторів, видавав підпільну газету «Зірка». Наприкінці липня 1919 р. Воронцов загинув неподалік Новомосковська, у бою з солдатами армії Денікіна.
У 1922 р. селище Мануйлівка отримало нову назву – селище Воронцова – на честь революціонера. А 1957 р. головна вулиця цього району – Шосейна вулиця у селищі Воронцова – названа проспектом Воронцова. Після Другої світової війни проспект Воронцова був заново забудований багатоповерховими будинками.
Найінтенсивніша забудова цієї магістралі проходила у 1950-х – на початку 1960-х років. Щодо прибережної зони, то був утворений парк ім. Воронцова, з піщаним пляжем, на березі збудовано гарну ажурну будівлю водної станції.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 травня 1969 р. у Дніпропетровську було утворено новий район-Індустріальний. Він був виділений з території Амур-Нижньодніпровського району і відразу став одним із найпотужніших у промислових відношеннях районів мегаполісу.
У 1966 р. до «50-річного ювілею Великого Жовтня» було урочисто відкрито «Новий» автомобільний міст через Дніпро у центральній частині Дніпропетровська.
У травні 1970 р. з будівництвом житлового масиву Сонячний, прибережна територія центральної частини Дніпропетровська почала набувати обрисів єдиного грандіозного містобудівного ансамблю.