Усвідомлення небезпеки приходить після: відомий тренер з Дніпра захищає Україну на фронті

Боєць 1-го механізованого батальйону 3 ОШБр Геннадій Поляков на позивний “Міхалич” – відомий в Дніпрі тренер і спортсмен, який виховав не одне покоління справжніх патріотів. До повномасштабного вторгнення працював заступником директора в дитячому центрі “Штурм” та керівником школи “Спас-Штурм”, був тренером з бойового мистецтва Спас. Міхалич відновлював українську традицію на Дніпропетровщині, його вихованці згодом представляли “Спас-Штурм” на світовій арені, ставши чемпіонами України та світу. 24-го лютого дніпрянин став на захист країни, в підрозділі він служить старшим навідником ПТРК. Про це повідомляє “Наше місто” з посиланням 3 ОШБр.

Здебільшого бійці 1-го мехбата – добровольці. Геннадій не є виключенням, про свою підготовку до війни він розказує так:

“Ми готувались самі та допомагали іншим. Наша організація влаштовувала патріотичні табори, де підлітків навчали азам тактики та медицини. Згодом до табору долучились і дорослі, тож ми почали проводити вишколи для батьків. Пізніше, у вирішальний момент, багато цих батьків стали на захист країни. Наша підготовка допомогла їм отримати знання, які вони застосували на практиці. Для мене ж це був вибір без вибору. Все життя я пропагував захист Батьківщини, збереження традицій та розвиток всередині українського контексту, виховував патріотів. Тож вранці 24-го лютого вже був готовий – зібрав побратимів, і ми відправились на пункт збору”.

Міхалич також поділився першим досвідом військових дій:

“Були, звісно, моменти страху, але усвідомлення небезпечності ситуації приходить після. В моменті – відчуття, наче це відбувається не з тобою, наче ти всередині фільму. Тим не менш, я зрозумів, що страхом можна керувати. Перший обстріл застав мене на КСП в Донецькій області. Я тоді ще не розумів, як це, коли по тобі працює арта або танк. Однак психіка швидко адаптувалась і побудувала захисний бар’єр”.

Взимку боєць отримав поранення:

“Це було на позиціях на Бахмутському напрямку – був “прильот”, отримав уламкове поранення голови та руки. На щастя, плече евакуації було коротким, мене швидко доставили до лікарів. Проте моя евакуація відбувалася в суцільній темряві, дорога прострілювалась з ПТУРа, доводилось їхати на високій швидкості”, – пригадує Геннадій.

Часто захисникам доводиться стикатись з цивільним населенням навіть безпосередньо на лінії зіткнення, адже не всі готові евакуюватись та переміститись в безпечне місце. Про такий досвід також розповів Міхалич:

“Була ситуація, коли ми закріпились в одному з подвір’їв в селі. По рації передають, що зафіксовано рух по дорозі. Придивились, а то бабуся на велосипеді. Ми швидко затягнули її в підвал, надали укриття на момент обстрілів. Згодом бабуся розказала, що їй треба напоїти теля –  саме до нього вона прямувала. Після обстрілу ми відвезли її додому та дали води теляті. Ще один випадок трапився на КСП – в якийсь момент в мене за спиною з’явився дідусь. Він прийшов доглянути хазяйство сусідів. Перша реакція, коли до тебе заходять з тилу – направити зброю в сторону противника. На щастя, я швидко зрозумів, з ким маю справу і не сильно його злякав. Цивільні ж пересуваються як вважають за потрібне, вони не знають тактику переміщення, оперативної обстановки тощо. Тому завжди треба брати поправку на тих людей, які не захотіли евакуюватись і можуть знаходитись поруч”.

Читайте також: Треба повертати свій дім: історія артилериста батальйону «Айдар».