Треба повертати свій дім: історія артилериста батальйону «Айдар»

Йому 26 і він там, де йому найкраще. На війні. Сергій з позивним “Кот” каже, що знайшов себе сьогодні в тому, аби захищати Батьківщину. Він родом з маленького села, що біля Волновахи. І дуже добре знає, як це, коли в тебе відібрали дім. Хлопець зізнається, що справжнє життя в нього почалось 24 лютого. До того він і раніше хотів в армію, проте батьки були проти. У цивільному житті Сергій працював водієм на заводі “Азовсталь”. Свою історію для проекту “Історії війни” він розповів журналістам “Наше місто”.

“У мені є друзі із АЗОВу, які згодом опинилися на Азовсталі. Я спілкувався з ними, дізнався, що один з них загинув. Не міг спокійно просто дивитися на це. У мене забрали мій дім. По суті, що таке Батьківщина? Це моє життя. З дитинства і до сьогодні. Треба її повертати”, – розповідає Сергій.

Хлопець пішов служити у липні минулого року. Спочатку до тероборони, потім в військкомат, підписав контракт. Проходив навчання в Британії, яке тривало майже місяць. Згадує професіоналізм та гарне ставлення британських інструкторів до українських військовослужбовців. Наразі служить артилеристом в “Айдарі”.

“Якщо коротко, то мені дають координати, які я вводжу в прилади на гарматі, а потім наводимся та завдаємо удару”, – розповідає про свою роботу Сергій.

Під час служби нерідко виникають ситуації, коли хлопець виконує задачі, ризикуючи життям. Після таких випадків, як тут не вірити в Бога, зазначає Сергій.

“В квітні ми виїхали працювати. Поруч з нами стояла ще одна бригада. Чули, що десь в стороні “лягає” щось дуже важке, проте залишились на ніч. Я викопав не дуже глибоку схованку. Посеред ночі нас почали крити, до того ж поруч літала ворожа “пташка”. Зрозумів, що більше ніколи не буду так лінуватися. Буду копати глибше”, – пригадує Сергій. 

Тоді між “прильотами”, на щастя, їм вдалось вибратись. Повернулись, коли вже було спокійніше.

“В мене є оберіг на руці. В той момент я його тримав і думав про те, що хочу жити. Мабуть, саме тоді найбільше і повірив в Бога”, – розповідає “Кот”.

Протягом війни Сергій активно веде свої соціальні мережі. Каже, що до нього частенько в коментарі приходять росіяни. Відповідати їм сенсу не бачить. Все спілкування, за словами Сергія, відбувається на полі бою. Виїхати, зробити свою роботу, знищити ворога – найкращий вид комунікації для нього.

Друг привів Сергія до “Айдару”.

“Гарний підрозділ. В нас хороші командири, легке спілкування. Якщо ти нормальна людина, то і до тебе буде нормальне ставлення. Все добре з постачанням. Є якісь проблеми – все вирішується”, – розповідає про “Айдар” Сергій.

На думку хлопця, замороження конфлікту на кшталт того, яке було до 2022 року вже не буде.

“Якщо ми даємо паузу, то в них буде можливість укріпитися, підтягнути резерви. Я вважаю, що цього не може бути. Не можна їм давати змогу розслабитися. Про що можуть бути перемовини? А головне –  з ким? З путіним, який розносить все? Буквально вчора я на власні очі побачив будинок на Перемозі, в який влучила ракета. Про що розмовляти? Тільки знищення. Афганістан, Чечня, Грузія, Україна…Всюди, куди приходять росіяни – війна. Це факт”, – каже Сергій.

Про тих, хто ховається від військкоматів за кордоном або ж на Заході України в Сергія однозначна думка – в твоєму домі безлад і замість того, щоб наводити там порядок, ви йдете до сусідів та чекаєте, поки порядок наведуть замість вас.

“От я цим і займаюсь – наводжу порядок в вашому домі. Я теж хочу жити. В армію йдуть не ті, хто цього не хоче. Патріотизму ніхто ніколи нікого не вчив”, – розповідає “Кот”.

Україна переможе, бо за нами правда, каже Сергій.

“Ми сильні, на мою думку, ми – найкраща армія в Європі. Не ми повинні їздити до них вчитися, а вони до нас. В українських військових вже такий бойовий досвід. По нам стріляли з повітря, ракети, артилерія. Нас не перемогти, бо ми такий народ. Вони дуже пошкодували, що прийшли в Україну”, – резюмував Сергій.